5. Основні складові та характеристика науково-технічного потенціалу України
Характерна особливість XXI століття — збільшення розриву між країнами, які нагромадили науково-виробничий потенціал для глобальної конкуренції, й тими, хто його ще не має. В Україні створено потужний науково-технічний потенціал. Галузевий науково-технічний і проектний комплекс України виявився незатребуваним — промисловість майже не реалізує вітчизняних розробок. Сьогодні підприємства вважають за краще закуповувати діючі, випробувані технології й обладнання, ніж з ризиком фінансувати розробку нових технологій та виготовлення необхідного устаткування. Основним джерелом фінансування технологічних інновацій залишаються власні кошти підприємств. Здобули світове визнання фундаментальні дослідження українських учених у різних галузях знань. На їх основі створено і впроваджено принципово нові технологічні процеси й устаткування. Науковий потенціал - це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), що дає змогу за наявних форм організації та управління ефективно вирішувати господарські завдання.
Складовими наукового потенціалу є кадри, кошти, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення. Науковий потенціал є невід'ємною частиною науково-технічного потенціалу суспільства. Найбільша частина науковців зайнята дослідженнями в галузі фізико-математичних, технічних, сільськогосподарських та медичних наук. Поповнення наукового потенціалу вищої кваліфікації здійснюється в основному за рахунок підготовки фахівців в аспірантурах і докторантурах. Розподіл наукових кадрів вищої кваліфікації по території України нерівномірний. При аналізі розподілу докторів і кандидатів наук за віком привертає увагу загальна тенденція "старіння" наукових кадрів вищої кваліфікації. Складне фінансове становище наукових установ, руйнування наукових шкіл і колективів, що створювалися десятиріччями, а також падіння престижу науково-технічної діяльності внаслідок низького рівня оплати праці працівників негативно впливає на творчу активність науковців. Реалізація закономірностей розміщення виробництва і принципу вирівнювання економічного, соціального та культурного розвитку районів сприяла створенню наукових центрів в усіх регіонах України. Науково-дослідні установи, що займаються фундаментальними дослідженнями, зосереджені переважно у великих економічних та культурних центрах країни. Більш рівномірною є мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз. Більшість їх розміщена в центральних районах, а їхні філії, відділення й лабораторії - на периферії.
6. Ефективність національної економіки та її показники
Національна економіка є реальною базою для поєднання інтересів усіх суб'єктів економічного життя в усіх сферах і видах ; діяльності суспільства. Проте про її ефективність можна говорити лише тоді, коли вона буде розглянута в процесі безперервного повторення виробництва. Реальною оцінкою розвитку економіки є створений національний продукт в усіх його формах. В умовах ринкової економіки національний продукт обчислюють у вартісному вираженні. Національний продукт є матеріальною основою життя людей.
Для обчислення обсягу національного продукту економічна наука використовує цілу низку показників, серед яких визначальне місце займає показник валового внутрішнього продукту (ВВП). ВВП— це вартість кінцевих товарів, вироблених всередині країни (резидентами і нерезидентами) за певний період. Сюди входить вартість товарів матеріальної та нематеріальної сфери, таких як будинки і одяг, вартість послуг, скажімо, брокера і лекція економіста. Обсяги виробництва кожного такого товару і послуг оцінюють за ринковою ціною. Сума цих цін і становить ВВП. На практиці для розрахунків ВВП використовують такі методи — за витратами, за доходами і за виробництвом. ВВП, розрахований за витратами, — це загальна сума витрат на особисте і виробниче споживання всієї маси створених за певний період благ. ВВП розрахований за доходами — це сума доходів, отриманих власниками чинників виробництва, з використанням яких створено всю масу національного продукту. ВВП за виробництвом показує внесок кожного виробника і національного виробництва в цілому. У такому разі ВВП розраховують за доданою вартістю. Додана вартість — це ринкова ціна продукції (послуг) підприємства за вирахуванням вартості сировини і матеріалів, що куплені та витрачені на виробництво продукції або на виконання послуг.
Величина ВВП залежить як від обсягу виробленої продукції, так і від рівня цін. Оскільки ціни можуть зростати і падати, порівнювати сяги ВВП можна у незмінних (постійних) цінах. У зв'язку з цим ВВП вимірюють у поточних і постійних цінах. ВВП, визначений у поточних (фактичних) цінах, називають номінальним. ВВП, визначений у незмінних (постійних) цінах, дістав назву реального.
Поряд із ВВП у статистиці використовують і такий показник, як валовий національний продукт (ВНП) — вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених вітчизняними (резидентами) чинниками виробництва за певний період. ВВП і ВНП є головними індикаторами економічного розвитку країни. Іншими показниками є Валовий випуск (ВВ), Чистий внутрішній продукт(ЧВП), Національний доход (НД), Особистий доход(ОД), Наявний доход
В Україні джерелом інформації про результати економічної діяльності на стадії виробництва є статистична звітність Держкомстату та дані за результатами обстежень підприємств таких галузей економіки, як: промисловість, будівництво, сільське господарство, послуг транспорту і зв'язку.
Показники ефективності (за конспектом):
1. Темпи зростання НД на душу населення
2. Темпи зрост. Фонду споживання
3. Вир-во НД на одиницю затрат
4. Загальна рентабельність
5. Затрати вир-ва та обігу на од.випущеної прод.
7.Секторна структура Національної економіки, структура організаційно-правових форм господарювання
Інституційні сектори НЕ – це самост госп одиниці, які знаходяться в межах ек-ки, володіють активами, приймають на себе зобов’язання та можуть займатися госп д-стю з ін госп одиницями.
Сектори:
1)сектор нефін корпорацій. Охоплює всі п-ва всіх форм власності, які займ-ся в-вом товарів та наданням нефін послуг. Фінансують свою д-сть як за рах власних коштів, кредитів, здобутих на фін ринку, так і за рах держ бюджету. Вкл. 3 групи галузей: добувна, переробна, сфера послуг.
2) фін корпорацій. Орг.-ції, які займаються фін-посеред д-тю: банки, страх компанії, недерж пенс фонди, довірчі тов.-ва. Групи: банківські, небанківські.
3)заг-держ управління. Всі органи держ упр-ня місц, регіон та центр рівнів, які здійснюють законодавчу, виконавчу владу, збирають податки та фінансують держ витрати. Також належать неком держ організації, які надають: а) інд безкоштовні або пільгові неринк послуги у сфері освіти, охорони здоров’я, мистецтва та к-ри; б) колект неринк послуги у сфері науки, оборони, держ управління підтримки громад порядку… Також до с-ру належать фонди, які утв з обов’язкових внесків.