Щоб визначити витрати праці на операцію, треба знати, якими способами й при яких умовах працівник виконує технологічні елементи й всю операцію в цілому. Із цією метою операцію треба розчленувати й у трудовому відношенні, тобто встановити, що робить працівник. Виходить, що операція аналізується із двох сторін - з боку застосовуваної технології, що дозволяє з'ясувати, які видозміни відбуваються із предметом праці, і з боку додатка праці самого виконавця. У трудовому відношенні операція розчленовується на прийоми, трудові дії й рухи. Такий підрозділ операції, а потім і її дослідження дозволяють виявити зайві й нераціональні дії або рухи при виконанні прийомів і операцій, установити доцільну послідовність їхнього виконання й визначити необхідні витрати праці.
Трудовий рух — це будь-який однократний рух рук, ніг, пальців, корпуса працівника, виконуване їм у процесі трудової діяльності (простягнути руку, опустити її, захопити деталь або інструмент і т.д.). У процесі роботи руху плавно переходять одне в інше. Протягом зміни працівник робить 15-20 тис. рухів, тому при проектуванні й удосконалюванні трудового процесу, насамперед треба враховувати необхідну кількість трудових рухів, раціональність і послідовність їхнього виконання.
Під трудовою дією розуміється комплекс трудових рухів, виконуваних безупинно й зв'язаних єдністю приватної мети (взяти деталь, запустити верстат, зупинити машину й ін.). Будь-який трудовий процес представляє сукупність простих робочих дій, які у свою чергу складаються з декількох рухів.
Трудовий прийом — це технологічно завершена частина операції, що складає із сукупності трудових дій, що мають певне цільове призначення й виконуємих при незмінних предметах праці й устаткуванні (установити деталь, нарізати різьблення, підрізати торець і ін.). При складанні в результаті дій працівника виходить складальна пара.
Подробиця вивчення операції залежить від типу виробництва. У крупносерійному і масовому виробництвах операція підрозділяється на робочі рухи; у серійному виробництві - на прості робочі дії й прийоми; у дрібносерійному й одиничному виробництві - на прийоми й комплекси прийомів.
Комплекси трудових прийомів — це їхня сукупність, створена при об'єднанні декількох прийомів. Тривалість виконання прийомів залежить від різних факторів. У будь-якій операції зустрічаються прийоми, на які впливає той самий фактор. Наприклад, тривалість виконання прийомів по установці деталі і її зняттю залежить від декількох факторів, але основним з них є маса деталі. Тому всі прийоми, але установці, вивірці й зняттю деталі доцільно об'єднати в розрахунковий комплекс «установка й зняття деталі». У нормативах по праці на цей комплекс установлюються витрати часу.
Будь-яка людина зацікавлена у виконанні роботи з меншими витратами праці й життєвої енергії людини. Щоб відшукати резерви зниження таких витрат, треба вміти визначати необхідні витрати при даному рівні техніки, технології й організації праці.
Для вирахування необхідних витрат часу на виконання якої-небудь операції треба насамперед розділити її на елементи, визначити їхню необхідну кількість і доцільну послідовність виконання.
Аналізуючи операцію, треба, насамперед, визначити місце й необхідність кожного її елемента, а також можливість сполучення елементів. Потім треба встановити доцільність механізації окремих елементів і раціональну послідовність їхнього виконання. Останнім етапом аналізу є дослідження факторів тривалості виконання елементів операції, визначення їхнього оптимального сполучення з метою зниження витрат часу на операцію й у результаті підвищення продуктивності праці.
3. Проектування трудового процесу
Детальне вивчення трудового процесу вимагає усе більше глибокого його розчленовування (диференціації) і аналізу умов виконання кожного елемента в часі й просторі.
Метод хронометражного вивчення дає можливість використовувати графічний метод проектування трудового процесу але він недостатньо точний, тому що може допускати погрішності суб'єктивного характеру (вибір виконавця й ступінь кваліфікації спостерігача) і не дозволяє встановлювати найбільш раціональний процес виконання роботи на проектовані, ще не впроваджені у виробництво операції. Цим вимогам більш повно відповідає метод дослідження й проектування трудових операцій по мікроелементах, розроблений і запропонований в 1932 р. проф. В.М. Иоффе.
Істота мікроелементного дослідження й проектування зводиться до того, що самі складному й різноманітні по характері трудові операції, в остаточному підсумку, являють собою різні комбінації й сполучення певної кількості простих елементів операції (простягнути руку, взяти, перемістити, повернути й т.д.). Ці найпростіші первинні елементи трудової операції названі мікроелементами.
Якщо виділити й вивчити мікроелементи операції, установити для них нормативи часу залежно від найбільш важливих факторів, що впливають на тривалість їхнього виконання, то представляється можливість створити таку систему елементів, за допомогою якої можна моделювати будь-які ручні прийоми для найрізноманітніших трудових процесів. Створюється можливість проектувати й глибоко аналізувати трудові операції до впровадження їх у виробництво.
Аналізуючи виконання ручних робіт, В.М. Иоффе зробив висновок про те, що будь-який елемент ручної роботи складається зі сполучення двох мікроелементів: а) взяти (схопити, узятися) і б) перемістити (зрушити, вставити, вийняти). Кожний мікроелемент складається з окремих рухів, тобто рухів частин тіла (пальці, руки, корпус) самих по собі або із предметом. Ці елементи можуть бути: рішучими, тобто безконтрольними рухами, що не вимагають уваги й акуратності,— короткими,— і приноровлювальні, тобто контрольованої, потребуючої акуратності, уваги й точності,— уповільненими. Наприклад, приноровлювальний елемент «взяти й перемістити» складається із протягання руки, захоплення предмета в певнім положенні й переміщення його таким чином, щоб наприкінці руху предмет прийняв задане положення.
Тривалість приноровлювальних рухів залежить від зусилля, точності, навички, ступеня волі.
На підставі нормативів на окремі рухи може бути розроблена модель будь-якої ручної операції й визначена тривалість її виконання.
Розвиваючи метод мікроелементного аналізу й нормування трудових процесів, радянські вчені внесли деякі уточнення й доповнення в систему встановлення нормативів на мікроелементи й порядок їхнього застосування. Додатково враховані виробничі умови виконання руху (проф. А.А. Труханів), розроблені корективи до мікроелементних нормативів стосовно до приладобудування (інженери Ю.Д. Лигский і Н.Д. Севастьянов) 1.
За рубежем першу систему мікроелементного аналізу й нормування трудового процесу розробили відомий американський інженер Ф. Гілбрет і його дружина психолог Л. Гілбрет. Запропонована ними система мікроелементних нормативів містить 18 типових універсальних мікроелементів, з яких складається будь-яка трудова операція. Ці мікроелементи вони назвали терблігами (анограма прізвища), кожному з них привласнили свій символ і колір
Тербліги розбиті на три логічні групи: I-I- мікроруху в будь-якій повторюваній роботі; вони повинні бути зведені до мінімуму шляхом поліпшення трудового процесу; II - мікрорухи, що становлять суть трудової операції; вони повинні піддаватися аналізу й удосконалюванню; III - елементи, що не є у власному змісті мікрорухами, це, скоріше, можливі резерви підвищення продуктивності праці; наявність їх указує на більші можливості вдосконалювання трудового процесу.
Незважаючи на універсальність і гадану простоту ідей Гілбрета, у цій системі дослідження трудових процесів є значна складність, пов'язана із забезпеченням правильності розкладання (диференціації) процесу на мікроелементи й визначенням всіх факторів, що впливають на їхню тривалість.
На базі цієї системи створено багато різновидів систем мікроелементів, що застосовуються в різних галузях виробництва за рубежем (системи МТМ, МТА, УФ і ін.). Найбільше поширення одержала система МТМ, розроблена американськими вченими на чолі з Г. Мейнардом. Вона має 19 мікроелементів, для кожного з яких нормативи тривалості диференційовані залежно від довжини переміщення, маси деталі, точності руху й ін. Одиницею часу в цій системі є 0,00001 год, або 0,036 с.
В 1966-1968 р. австралійським дослідником Хейде розроблена система нормування праці по нормативах рухів, що одержала назву «Модаптс, тобто модульна система нормативів трудових рухів. Система передбачає всього 21 норматив. Нормативи часу виражені в особливих одиницях - модулях: 1 мод=0,129 з, що відповідає середній тривалості руху пальця при добре освоєній роботі. У цих одиницях виражені нормативи всіх інших рухів і кожне оцінене числом мод від 1 до 5. Наприклад, рух пальця - 1 мод, пальців і кисті - 2 мода, те ж за участю передпліччя - 3 мода й т.д. Руху «взяти», «перемістити» є кінцевими фазами переміщувальних рухів рук. Вони нормуються окремо. Ця система виключає вплив відстані (довжини) руху, тому що чим ширше рух, тим більшим числом мод воно оцінюється. Ураховуються також додатково до нормативів переміщувальних рухів і зусилля залежно від ваги деталей від 1 до 3 мод. Норми, розраховані по системі «Модаптс», менш тверді, чим по системі МТМ. Переваги системи нормативів - швидкість розрахунків, достатня точність і простота.
Недоліки системи МТМ і MODAPTS:
1. Не враховані фактори, вплив яких істотно в реальному виробництві умовах (розмір, предмет праці, спосіб установки);
2. Ряд факторів важко виміряти, як, наприклад, довжину траєкторії;