8) встановлення обмежень на суміщення надання певних видів фінансових послуг;
9) встановлення критеріїв і нормативів щодо ліквідності, капіталу та платоспроможності, прибутковості, якості активів та ризиковості операцій, якості систем управління та управлінського персоналу, додержання правил надання фінансових послуг;
10) визначення у передбачених законом випадках порядку створення, формування і використання резервних та інших фондів фінансових установ;
11) встановлення додаткових вимог до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законом;
12) встановлення вимог щодо програмного забезпечення і спеціального технічного обладнання фінансових установ, пов'язаних із наданням фінансових послуг,
13) встановлення правил підготовки, надання та обробки даних щодо діяльності фінансових установ у аспекті напрямів нагляду;
14) здійснення контролю за достовірністю інформації, що надається учасниками ринків фінансових послуг;
15) ліцензування діяльності тимчасової адміністрації фінансової установи та призначення її керівника;
16) встановлення переліку посередницьких послуг у страхуванні та перестрахуванні;
17) визначення порядку реєстрації страхових і перестрахових брокерів та ведення державного реєстру страхових і перестрахових брокерів, видача свідоцтв про включення страхових і перестрахових брокерів до цього реєстру; ведення Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);
18) здійснення інших повноважень у галузі страхування;
19) державна реєстрація кредитних спілок та об'єднаних кредитних спілок, видача їм свідоцтв про державну реєстрацію за формою, встановленою Комісією, визначення ЗМІ, в яких кредитна спілка розміщує дані про її державну реєстрацію;
20) визначення переліку внутрішніх положень і процедур, які має розробити й затвердити кредитна спілка для забезпечення своєї ефективної та безпечної діяльності;
21) прийняття нормативно-правових актів щодо особливостей створення, державної реєстрації, ліцензування та діяльності об'єднаної кредитної спілки;
22) надання інформації за запитами юридичних осіб;
23) встановлення порядку розкриття інформації та складання звітності учасниками ринків фінансових послуг відповідно до законодавства України;
24) участь у реалізації державної політики щодо охорони державної та професійної таємниці, контроль за її зберіганням у своїй системі;
25) проведення самостійно чи разом з іншими вповноваженими органами виїзних та безвиїзних перевірок діяльності фінансових установ;
26) встановлення порядку й умов застосування заходів впливу згідно із законом;
27) розсилання фінансовим установам обов'язкових до виконання розпоряджень щодо усунення порушень законодавства про фінансові послуги з вимогою надання необхідних документів;
28) розсилання матеріалів до правоохоронних органів щодо фактів правопорушень, які стали відомі під час проведення перевірок; розсилання матеріалів до органів Антимонопольного комітету України в разі виявлення порушень антимонопольного законодавства;
29) звернення до суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням законодавства України про фінансові послуги.
Комісія утворюється у складі 9 членів - Голова Комісії, 3 заступники Голови, в тому числі його перший заступник, 5 членів Комісії - директорів департаментів. Усіх їх призначає Президент України.
Комісія в межах своїх повноважень видає накази й розпорядження, які підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку, а також є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності й громадянами.
При Комісії може утворюватися Консультаційно-експертна рада, яка є постійно діючим на громадських засадах дорадчим органом, що бере участь в обговоренні проектів документів, розроблених та (або) розглядуваних Комісією.
До складу Консультаційно-експертної ради можуть входити представники органів виконавчої влади, саморегульованих організацій та інших об'єднань учасників ринків фінансових послуг, фахівці з відповідних питань.
Одним з першочергових завдань, які останнім часом стоять перед Держфінпослуг, - це припинення використання страхування і перестрахування з метою „оптимізації" оподаткування, відповідно до Указу Президента України №175/2004 від 09.02.04 „Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам та корупції".
Не менш важливим завданням Держфінпослуг з адаптації законодавства України до вимог ЄС є скорочення числа видів обов'язкового страхування відповідно з існуючими на страхових ринках ЄС та інших європейських держав.
Незважаючи на певні труднощі в регулюванні сфери страхування, необхідно зазначити, що Держфінпослуг враховує досвід держав - членів ЄС та положення вторинного законодавства при розроблені нормативних актів. Останніми суттєвими інституційними зрушеннями в цьому напрямі було створення в штатній структурі Держфінпослуг відділу євроінтеграції, до функцій якого віднесено, зокрема, реалізацію стратегії європейської інтеграції в сфері фінансових послуг, проведення аналізу підзаконних документів у відповідність до європейського.
Для впровадження стабільних правил функціонування страхових організацій, підвищення якості послуг, що надаються ними, Держфінпослуг прийнято 35 нормативно-правових документів, зокрема:
1 Ліцензійні умови провадження страхової діяльності (розпорядження №40 від 28 серпня 2003 року, зареєстроване в Мінюсті 15 вересня 2003 р. № 805/8126);
2 Положення про порядок і формування, розміщення та обліку страхових резервів з обов'язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду (розпорядження №62 від 19 вересня 2003 р.).
3 Порядок формування статутного фонду страховика цінними паперами (розпорядження №124 від 13 листопада 2003 р., зареєстроване в Мінюсті 25 листопада 2003 р. №1075/8396).
4 Положення про Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України (розпорядження №155 від 05 грудня 2003 р., зареєстроване в Мінюсті 23 грудня 2003 р. №1208/8529).
5 Порядок застосування підпунктів 4332 - 4333 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" щодо страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум, отриманих платником податку за договорами страхування (розпорядження №126 від 18 листопада 2003 р., зареєстроване в Мінюсті 8 січня 2004 р. №1/8600).
6 Про перевірку відповідності формування розміру статутних фондів страховиків вимогам чинного законодавства (розпорядження № 56 від 16 вересня 2003 р. зареєстроване в Мінюсті 2 жовтня 2003 р. № 888/8209).
З метою приведення страхового законодавства до міжнародних норм Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України:
- стала членом ряду авторитетних організацій (з липня 2003 р. - Міжнародної мережі органів нагляду за недержавними пенсійними фондами, а з вересня 2003 р. -Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю);
- здійснює налагодження співпраці з регуляторами інших країн, зокрема, в рамках проекту РАDСО (- Організація планування та розвитку співпраці) - з регулятором Угорщини; в рамках проекту СIDА (Канадська міжнародна агенція розвитку) - з регулятором Канади; в рамках проекту First Initiative - з регуляторами Великобританії, Прибалтики; в рамках проекту ОSІ - з регуляторами Польщі та Ірландії;
- бере участь у реалізації проектів Світового Банку (СБ): програмна
системна позика, програма оцінки фінансового сектора, програма фінансування розвитку села, проектів провадження пенсійної реформи в Україні, проект із дослідження небанківських фінансових установ;
- здійснює залучення технічної допомоги для розвитку інституційної спроможності Держфінпослуг First Initiative;
- експертна допомога від "Bancworld Іпс."; Європейська Комісія: програми ТАСІS (пілотні проекти у сфері страхування в 2003 р. та включення в Національну програму допомоги Україні в 2004 р.; Українсько-європейський консультативний центр з питань законодавства UЕРLАС - імплементація законодавства України до законодавства ЄС).
Таким чином, страховий ринок України являє собою певною мірою структуроване економічне середовище.
В той самий час на процеси подальшого планомірного розвитку страхування як у регіонах, так і в Україні в цілому впливають проблеми різного характеру, більшість яких перебувають власне поза площиною страхового ринку, зокрема:
1) повільні темпи ринкової трансформації та реструктуризації реального сектору економіки;
2) значна частка тіньової економіки;
3) збиткова діяльність більшості підприємств;
4) приховані монопольні утворення.
Крім цього, внаслідок недооцінення значущості страхування в економіці країни основний тягар витрат з попередження та ліквідації наслідків стихійних явищ, катастроф і техногенних аварій продовжує лягати на державний бюджет.
Незважаючи на значні темпи приросту основних показників діяльності страховиків та страхових посередників, страховий ринок України має ряд об'єктивних причин свого недостатнього розвитку і невирішених проблем, зокрема:
• низька заінтересованість у страхуванні через недостатню платоспроможність населення;
• недосконале законодавство щодо обов'язкових видів страхування, в т.ч. значна кількість економічно недоцільних видів обов'язкового страхування;
• нерозвиненість довгострокового страхування життя, пенсійних ануїтетів та інших видів особистого накопичувального страхування (частка страхування життя становить близько 0,5% від валових страхових платежів по ринку);
• недостатня капіталізація та низька ліквідність страховиків;
• високий обсяг страхових премій, переданих за кордон за договорами перестрахування (як через об'єктивно обмежені можливості внутрішнього страхового і перестрахового ринків, так і у зв'язку із схемами "псевдоперестрахування"). За 2003р. страховиками України сплачено перестраховикам-нерезидентам 3,2 млрд грн (34,8% від валових страхових премій по ринку), з яких близько 90% розміщено на "м'яких" ринках, зокрема в Литві, на яку припадає 52,2%, Латвії - 22%, Росії - 8,2%, Молдові - 6%. Страхових виплат отримано від перестраховиків-нерезидентів у розмірі 107,2 млн грн;