Міністерство освіти і науки України
Київський національний торговельно-економічний університет
Реферат з предмету: Національна економіка
На тему "Кейнсіанство"
Київ 2009
Джон Мейнард Кейнс – "батько-засновник" кейнсіанської теорії. У 1915 р. він завершує і згодом публікує свій "Трактат про вірогідність" - плід його захоплення математикою. Правда, філософ Б. Рассел відізвався про цю роботу Кейнса не без іронії: "Книга дуже важка для того, щоб її дуже хвалити". Свою першу економічну монографію "Індійська валюта і фінанси" Кейнс опублікував в 1913 р. Він рекомендував зберегти підлегле положення валюти домініону по відношенню до англійської, яка повинна, на його думку, твердо спиратися на золотий стандарт. Тут позначився його інтерес до теорії грошей, вірність якої він зберігав все життя. У 1919 році виходить книга "Економічні наслідки Версальського договору", що стала бестселером і що викликала незадоволення урядових кругів Великобританії. Кейнс писав: "Якщо ми навмисно прагнемо до зубожіння в Центральній Європі, то відплата не змусить себе довго чекати". Наступною великою роботою Кейнса став "Трактат про грошову реформу" (1923 р.), де доводиться необгрунтованість повернення Британії до золотого стандарту. Тут же вперше висувається як ключова проблема зайнятість і вказується, що інфляція, стимулююча економічно активні елементи суспільства, є меншим злом, та як на світі, що зубожів, набагато небезпечніше провокувати безробіття, чим незадоволення рантьє. Ці ідеї Кейнс розвивав також в памфлетах "Економічні наслідки валютної політики містера Черчилля" і "Кінець laissez fair", де критикував політику невтручання держави в економіку класичний принцип "laissez fair".
У 1930 р. виходить в світ двотомний "Трактат про гроші". Окрім питань грошового звернення, Кейнс розробляє тут основи теорії зайнятості і національного доходу, висуваючи на перший план проблему економічної нестабільності і намічає принципово новий підхід до неї по засобом аналізу співвідношення між інвестиціями і збepеженнями. Тут бере свій початок концепція "ефективного попиту" , що стала несущою опорою кейнсіанської теорії.
Опублікована в 1936 році головна праця Кейнса теорія зайнятості, відсотка і грошей" знаменувала собою революційний переворот в розвитку економічної думки. Автор в передмові протиставляє свій метод класичній спадщині А. Сміта і Д. Рікардо.
На початку другої світової війни Кейнс був запрошений експертом в міністерство фінансів (казначейство). Його робота "Як платити за війну" (1940 р.) намічала радикально новий план вирішення проблеми міжнародних фінансів.
Дж. Кейнс вважається творцем системи державного регулювання економіки, хоча воно швидше слідство, чим спонукальний мотив макроекономічного аналізу.
Стимулятором виробництва є, згідно кейнсианською моделлю, попит, визначуваний як психологічна готовність суспільства до вжитку. Річ у тому, що дохід домашнього господарства, фірми, країни в цілому, як правило, збільшується швидше, ніж його вжиток, як особистий, так і виробничий, причому у міру зростання добробуту ця різниця між доходом і вжитком стає вельми значною. Таким чином, в розвиненій економіці виникає чинник відкладеного попиту, заощаджень. Останні існують у вигляді банківських рахунків і інших пасивів. Завдання полягає в тому, щоб активізувати, змусити працювати частину національного доходу, що зберігається. Заощадження повинні перетворитися на складову частину ефективного попиту. І тут на сцені з'являється держава зі всім інструментарієм фіскальної (держбюджетною) і кредитно-грошової політики. Центральний банк розміщує позики (продає облігації), розподіляє пільгові кредити; проводяться державні закупівлі товарів і послуг; будується інфраструктура і соціальний сектор. Природно, що бюджетні витрати перекривають засоби, мобілізуємиє за рахунок позик. Кейнсіанциі радять використовувати податки, а також, у відомих межах, грошову емісію. Також, Кейнс створив оригінальну теорію вірогідності, не зв'язану з аксиоматіткой Лапласа, Р.Фон Мізеса або Колмогорова, засновану на припущенні, що вірогідність є логічним, а не числовим відношенням.
Історія економічної думки XX ст. ознаменована виникненням та подальшим розвитком кейнсіанства — одного з провідних наукових напрямів світової економічної теорії. Його теоретичною основою стало вчення Дж.М. Кейн-са — нова наукова парадигма, становлення якої було найбільш вагомою революційною подією у розвитку світової економічної думки ЗО—40-х pp. минулого століття. З самого початку вона викликала бурхливу полеміку серед економістів. Представники неокласики (А. Пігу, Ф. Хайєк, Г. Хаберлер та ін.) критикували Кейнса за розрив зі старими традиціями. Але починаючи з другої половини 30-х pp. XX ст. його теорія знаходить все більше нових прихильників і поступово перетворюється на визначальний напрям економічної теорії. Впродовж XX ст. кейнсіанський напрям зазнав тривалої еволюції .
Утвердження кейнсіанства як альтернативного неокласиці напряму означало кінець ери її теоретичного панування. Кейнсіанство на тривалий історичний період, аж до середини 70-х pp. XX ст., перебрало на себе роль домінуючого напряму світової економічної теорії. Це було обумовлено низкою об'єктивних причин. Теорія Кейнса більш глибоко і адекватно враховувала нові історичні зміни, яких зазнав механізм господарювання провідних країн світу. Дж.М. Кейнс, як вже зазначалось, відкинув ідеї неокласиків про автоматичне регулювання ринкової економіки, про тотожність умов заощадження та інвестування, про досконалість дії стихійних регуляторів макроекономічної рівноваги, про цілковиту еластичність цін тощо. В теорії Кейнса враховувалися значні зміни ринкових відносин, наявність великих корпорацій, відсутність гнучкості та рухливості цін, зростання профспілкового руху, який перешкоджав стихійному коливанню заробітної плати. Кейнсіанство отримало світове визнання не тільки через теоретичні новації та поглиблення пізнання природи економічних явищ, але й значною мірою завдяки своїй головній політико-економічній установці — обґрунтуванню необхідності державного регулювання господарських процесів.
Кейнсіанство — одна з провідних течій сучасної економічної думки. Для розуміння теоретичної системи кейнсіанства передовсім треба згадати історичну епоху її виникнення й усвідомити, що саме особливості цієї епохи зумовили її появу. Головною з цих особливостей було швидке руйнування з розвитком капіталізму механізмів автоматичного ринкового саморегулювання. На межі XX ст. монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства. Отже, сама дійсність спростувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового механізму автоматично забезпечувати рівновагу на ринках товарів, праці та капіталу. Найнаочнішим свідченням цього стала світова економічна криза 1929—1933 pp. та наступна депресія 30-х років. Криза продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення та ускладнення господарського механізму нагально потребували планомірного регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах, тобто посилення ролі держави в економіці.
Спочатку посилене державне втручання в економічне життя пояснювалося суто практичними міркуваннями без відповідної теоретичної бази. Опублікувавши 1936 р. книжку "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", Дж. М. Кейнс створив цю теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму у економічній науці, котрий обґрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідність державного втручання в економічні процеси.
Кейнсіанство поставило під сумнів не тільки метод аналізу, але й самі принципи класичного підходу. Кейнс висунув положення про те, що економічна система ринкового типу споконвічне є неврівноваженою і такою, що прагне автоматично відтворювати цей стан. Вона в принципі неврівноважена, оскільки через низку об'єктивних причин сукупний попит має тенденцію відставати від наявних економічних можливостей. Результат — хронічне недовикористання ресурсів і кризи. Усе це виявляється лише в процесі переходу на інший, макроекономічний рівень аналізу, де досліджуються агреговані показники сукупного попиту, сукупної пропозиції, національного доходу, заощаджень та інвестицій.
У центрі уваги Джона Кейнса — проблема чинників, що визначають величину сукупного попиту, оскільки попит усупереч твердженням прихильників законів Сея не випливає автоматично за пропозицією, а визначається величиною національного доходу, що розпадається па споживання і заощадження. Споживана частина, яка і визначає ефективність попиту, має тенденцію відставати від тієї, що зберігається, через властиву людям психологічну схильність витрачати менше, ніж приростає їхній дохід. Звідси — постійна проблема недостатності попиту. Основні надії на його стимулювання покладалися на нагромадження і приріст інвестицій. Якби вдалося спонукати одержувачів доходів значну частину їхніх заощаджень знову інвестувати у виробництво, проблема недовикористання ресурсів була б знята. Однак зробити це складно, по-перше, через зниження граничної ефективності (прибутковості) капіталу, оскільки висока ставка відсотку робила інвестиції мало привабливими; по-друге, через перевагу ліквідності, тобто бажання тримати здобутки в грошовій формі за мотивами ризику, характером угод (трансакцій), спекулятивними розуміннями. Перевага ліквідності означала зростання попиту на гроші і збільшення ставки відсотку, яку Джон Кейнс розглядав як плату за відмовлення від ліквідності. Усе це перешкоджало автоматичному, як вважали неокласики, перетворенню заощаджень в інвестиції і робило проблему ефективності попиту гострою.