Розв'язання проблеми ефективності попиту бачилося в активному регулюванні державою економічного життя і, зокрема, процесу капіталовкладень. Державні інвестиції мають спричинити ланцюгову реакцію пожвавлення економічної діяльності і подолання дефіциту сукупного попиту. Це вирішує механізм інвестиційного мультиплікатора. Приріст інвестицій веде до помноженого приросту національного доходу. Множник (мультиплікатор) є величина, обернена до частини доходу, що зберігається (МРS). Оскільки гранична схильність до заощаджень є різниця між одиницею і граничною схильністю до споживання (МРС), то формулу мультиплікаційної залежності можна навести в такому вигляді:
Y = I * 1:(1- MPC)
де Y- приріст національного доходу; I — приріст інвестицій; 1 : (1 — МРС) — коефіцієнт мультиплікації.
Головним об'єктом державного стимулювання попиту мають бути інвестиції. Джон Кейнс пропонує впливати на попит за допомогою кредитно-грошової системи і бюджетної політики. Кредитно-грошова політика спрямована на зниження відсоткової ставки і протидію перевазі ліквідності. Центральні банки, маніпулюючи дисконтною ставкою, нормою обов'язкових резервів і скуповуючи цінні папери на відкритому ринку, збільшують грошову пропозицію, тобто проводять політику дешевих грошей. Це повинно стимулювати зростання інвестиційних витрат і збільшення національного доходу. Проте цього виявляється замало для подолання негативних впливів на величину сукупного попиту. Тому вирішальне значення Джон Кейнс надає не кредитно-грошовій, а бюджетній політиці.
Державі рекомендувалося здійснювати пряме бюджетне фінансування інвестиційних проектів з метою стимулювання сукупного попиту. Крім того, варіюючи податкові ставки і податкові пільги, держава може впливати на розміри і потоки капіталовкладень, на фонд споживання, на рівень цін. Але не слід побоюватися можливого дефіциту державного бюджету, оскільки пов'язана з таким явищем інфляція робить непривабливою ліквідну форму заощаджень і сприяє перетворенню їх на інвестиції. Серед рекомендацій з керування попитом було також відмовлення від безумовного додержування принципу свободи торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності. Протекціоністські заходи держави створюють умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для збільшення зайнятості і росту національного доходу.
Теорія Джона Кейнса сформувалася в 30-х роках XX століття і відбила кризову ситуацію, що склалася у світовій економіці після Великої Депресії початку 30-х років. Теорія Кейнса статична, оскільки аналізувала економіку в стані кризи і тільки в короткостроковий період. Але в період порівняно стійкого економічного зростання, що настав після Другої світової війни, проблема підтримки рівноваги перемістилася в сферу економічної динаміки, тобто з'ясування умов забезпечення стабільних темпів росту в довгостроковій перспективі. Для аналізу цих процесів використовується кейнсіанський теоретичний апарат, на основі якого будувалися моделі, які відбивають різні стани економіки, що розвивається, які виникають у процесі циклічних коливань.
Висновки
Отже, кейнсіанська економічна теорія - сукупність макроекономічних концепцій, відповідно до яких сучасна ринкова економіка сама по собі не забезпечує повне використання своїх ресурсів, і для досягнення їх повної зайнятості слід застосовувати фіскальну і кредитно-грошову політику.
Сучасні прихильники Кейнса відмовляються від ортодоксальних положень його вчення, наголошуючи на необхідності державного регулювання сукупного попиту в органічному взаємозв'язку з пропозицією і доходами, посиленні методів монетарного регулювання (Д. Робінсон, П. Сраффа та ін.). У політиці доходів вони вбачають засіб вирішення таких найболючіших проблем економіки, як інфляція та зайнятість.
Багато послідовників Кейнса обстоюють довготермінове регулювання економіки у формі національного планування, найактивнішу участь держави в структурній перебудові економіки, в координації економічної політики у міжнародному масштабі.
Окремі раціональні сторони кейнсіанства (активізація інвестиційних процесів з боку держави, зростання заробітної плати під контролем держави тощо) можуть бути використані в Україні.
Управління економікою у післяприватизаційний період вимагає створення його нової парадигми, а саме:
— гнучке поєднання методів ринкового регулювання, що базуються на зворотних зв'язках, з державним регулюванням соціально-економічних процесів;
— формування та функціонування ринкових господарюючих суб'єктів як відкритих соціальне орієнтованих систем;
— самоврядування на всіх рівнях і перехід до поліцентричної системи господарювання;
— поєднання ринкових і адміністративних методів управління державними та змішаними підприємствами.
Управління цими підприємствами повинне базуватися на їх відповідному статусі в економічній системі країни, комбінуванні методів, що мають як ринковий, так і адміністративний характер.
В наших умовах економіка України ще достатньо довго залишатиметься постсоціалістичною і напівринковою. А це означає існування протягом відносно тривалого часу поряд з приватним сектором потужного державного, передбачаючого необхідність досить жорсткого макроекономічного регулювання. Кажучи про те, які істотні сторони соціально орієнтованої економіки необхідно буде адаптувати на Україні, потрібно виходити з схожості (хай і віддаленого) між сучасною економічною ситуацією в Україні і в тих країнах, які першими стали сповідати принципи кейнсіанства і неолібералізма.
Список використаної літератури
1. Історія економічних учень – Базилевич, 2003 р.
2. Історія економічних учень : Підручник для вузів / Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О. – К.,1999.
3. Історія економічних учень Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М. Поручник; За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко.— К:КНЕУ,1999