Економічні ризики (стр. 4 из 4)

Політика корпорацій щодо структури капіталу. Найважливішим питанням в управлінні фінансами корпорації є визначення оптимальної структури капіталу. Кожна фірма прагне досягти оптимального співвідношення між джерелами фінансування, тому що структура капіталу впливає на її вартість. При розробці політики в галузі структури капіталу менеджери фірми ставлять перед собою певну мету. Вона полягає у збільшенні частини боргу, якщо необхідні кошти вигідніше придбати в кредит. В іншому випадку фірма надасть перевагу фінансуванню розширення своєї діяльності шляхом випуску нових акцій. У зв’язку з цим важливе значення має показник, який називається фінансовий леверидж, тобто використання позичок або привілейованих акцій для формування фондів фірми.

Фінансовий леверидж корпорації має певні межі. Зростання боргу пов’язане, по-перше, з наступним зростанням відсоткових платежів і збільшенням витрат; по-друге, з поверненням кредитів і погашенням облігацій в певні строки, які за зміни кон’юнктури ринку можуть різко погіршити ліквідність фірми. Показником, який подає “сигнал тривоги”, є коефіцієнт заборгованості. Політика фірми в галузі випуску нових акцій, тобто збільшення частки оплаченого капіталу, також має обмеження. Додатковий випуск акцій може, по-перше, викликати заперечення акціонерів тому, що нові акції потенційно знизять доход і дивіденд на акцію; по-друге, призвести до втрати контролю фірми на зборах акціонерів; по-третє, підвищити вартість капіталу. З цього можна зробити висновок, що основна мета політики корпорації в галузі структури капіталу полягає в досягненні оптимальності: за найнижчої вартості капіталу досягти стабілізації дивідендів і доходів, підтримуючи ліквідність на високому рівні. Визначення структури капіталу пов’язане з питанням: в яких формах залучати зовнішні джерела? У зв’язку з цим інтерес представляє розвиток історичних тенденцій. Слід підкреслити, що протягом 60–80-х років структура джерел неодноразово змінювалася. Частка зовнішніх джерел мала тенденцію до зростання за рахунок внутрішніх. Американські дослідники пояснюють це становище зниженням прибутковості корпорацій.

Доходність, наприклад, американських фірм (прибуток до сплати податків у % до доходу за мінусом платежів по факторах виробництва) знизилася за останні десятиріччя. Ця обставина визначила головне завдання фінансової політики фірм, а саме підтримка певного рівня частки акціонерів у прибутку. Тому питання структури капіталу, а також структури боргу за строками набувають особливо важливого значення.

Частка позичок у загальних фінансових фондах фірм зростає. Відношення оплаченого капіталу до коефіцієнта боргу (оплачений капітал на грошову одиницю загального боргу), наприклад, в американських промислових компаніях неухильно знижується.

Слід звернути увагу на зростання короткострокового боргу в структурі заборгованості – фактор, який постійно мають враховувати менеджери компаній під час розгляду питань ліквідності. Відношення короткострокового боргу до загальної суми пасивів американських нефінансових корпорацій значно зросло. Переважний вибір короткострокового боргу припадає на фази економічного циклу з високими ставками відсотків на довгостроковий борг, коли постає питання про вибір між боргом і випуском нових акцій. Зростання короткострокової заборгованості пов’язане також з інфляцією, коли кредитори вважають за краще не ризикувати знеціненням позички, що повертається.

Економісти зазначають, що закордонні корпорації протягом 60–80-тих років проводили більш ризиковану політику з точки зору ліквідності, боргу і виплат відсотків по боргу. Зростання частки заборгованості як короткострокової, так і довгострокової, відбувалось вищими темпами в період економічного піднесення. Інвестиційний бум, як правило, супроводжується зростанням заборгованості фірм.

Фінансування за рахунок збільшення заборгованості під впливом інфляції й очікування подальшого зростання цін, невпевненості в стабільності одержуваних доходів призводить до підвищення ціни капіталу. Ставки відсотків по боргах зростають.

З іншого боку, як стверджує Є.Ф. Брігхем, вдале використання боргових зобов’язань призводить до значних поточних прибутків, а в перспективі до росту вартості акцій.

Податкова політика також впливає на визначення структури капіталу. Введення в дію податкових пільг, зокрема вилучення з оподаткування відсотків по боргах, робить привабливим використання боргів.

Незважаючи на зростання заборгованості й збільшення ризику, частка дивідендів в одержаному прибутку американських фірм у 60–80-ті роки залишалася на високому рівні. Корпорації намагаються підтримувати стабільно високі дивіденди, як в роки надвисоких прибутків, так і в кризові періоди. Цей фактор забезпечував високі ринкові ціни на акції корпорацій і забезпечував доступ до фінансових ринків.(Фінансовий менеджмент Г.Г. Кірейцев, Житомир: ЖІТІ, 2001. – 440 с.)

Коефіцієнт фінансової незалежності — Кфн — характеризує автономність діяльності підприємства, тобто його незалежність від зовнішніх позик:

Кфн = (Поточні зобов’язання + Довготермінові зобов’язання) / Власний капітал

В умовах ринкової економіки для "усередненого" підприємства рекомендованим значенням коефіцієнта фінансової незалежності є одиниця. Якщо Кфп = 1,5, то це означає, що на кожні 1,5 гривні заборгованості припадає 1 гривня власного капіталу, тобто співвідношення запозиченого та власного капіталу на підприємстві — 60:40. Отже, чим вищий наведений коефіцієнт у конкретного підприємства, тим ризикованіше надавати кредит, оскільки у випадку банкрутства воно не буде спроможне повернути отримані позики.

Оцінка ймовірності банкрутства підприємства. Пункт 34 Стандартів для аудиту Американського товариства дипломованих бухгалтерів вимагає від аудитора визначити та повідомити ймовірність банкрутства підприємства. Якщо у звіті аудитора не було ніяких передбачень щодо ймовірності банкрутства, а підприємство збанкрутіло, то аудитора може бути навіть притягнено до судової відповідальності. Корисним для попередження банкрутства підприємства є "Z-розрахунок" індексу кредитоспроможності відомого західного економіста Е. Альтмана (Edward I. Altman).

Є така інтерпретація можливих значень ймовірності банкрутства підприємства в майбутньому (найближчі 2—3 роки):

Z-розрахунок < 1,8 — ймовірність банкрутства дуже висока;

Z від 1,81 до 2,7 — висока;

Z від 2,8 до 2,9 — середня;

Z < 3,0 — ймовірність банкрутства дуже низька.

Наведену методику найдоцільніше застосовувати для великих підприємств, акції яких котируються на фондових біржах, оскільки саме для таких підприємств можна отримати об'єктивну ринкову оцінку власного капіталу. Є й інші подібні критерії, що дають змогу оцінити кредитоспроможність підприємства. Наприклад, британські вчені Таффлер і Тішоу (Taffler, Tishaw) запропонували чотирифакторну модель оцінювання.

4. Ризик втрати ліквідності та фактории, що його визначають.

Оцінка ризику ліквідності.

Потреба в оцінці ризику ліквідності виникає під час змін стратегії й тактики інвестиційної діяльності, і оскільки на підприємстві такі зміни відбуваються постійно відповідно і контроль за зміною цього ризику повинен здійснюватись постійно.

Ризик ліквідності – це специфічна форма ризику, яка визначається, як ймовірність того, що підприємство не здатне буде виконувати свої фінансові зобов’язання. Він може бути викликаний як низькою віддачею об’єктів інвестування підприємства так і великим періодом інвестиційного процесу.

Для оцінки ризику ліквідності використовують два критерії:

- час трансформації інвестицій у грошові кошти;

- обсяг фінансових втрат інвестора, що пов’язаний з такою трансформацією.

За часом трансформації інвестицій у грошові засоби всі об’єкти інвестування можна поділити на:

- терміноволіквідні з незначним ризиком (час трансформації до 7 днів);

- високоліквідні інвестиції з низьким ризиком (час трансформації від 7 до 30 днів);

- середньоліквідні із середнім ризиком (час трансформації від 1 до 3 місяців);

- малоліквідні об’єкти з високим ризиком (час трансформації більше 3 місяців).

Виходячи з цього для оцінки ризику ліквідності інвестиційного портфелю підприємства за критерієм часу розраховують такі показники:

1). Частка терміноволіквідних інвестицій в їх реальному обсязі

(2.22),

де В – вартість всіх його активів (інвестицій).

2). Показник ризику ліквідності

(2.23),

де Вm – вартість терміноволіквідних активів; Вв – вартість високоліквідних активів;

Вс – вартість середньоліквідних активів; Вн – вартість низьколіквідних активів.

Чим більшим є показник ризику ліквідності. Тим меншим є ризик ліквідності.

Оцінка ліквідності інвестицій за рівнем фінансових втрат здійснюється на основі розрахунку процентного співвідношення величини можливих втрат до обсягів інвестицій, які прагнуть реалізувати.

За цим критерієм всі об’єкти інвестування оцінюють як:

- з дуже високим ризиком (втрати перевищують 20%);

- з високим ризиком (11-20%);

- із середнім ризиком (6-10%);

- з низьким ризиком (до 5%).

Показники ризику ліквідності за критерієм часу й рівнем фінансових втрат знаходяться між собою в оберненій залежності: інвестор згоден на більший рівень фінансових втрат під час реалізації проекту, якщо при цьому він швидше його реалізує, і навпаки.