Зрозуміло, Ф. Лассаль не спокушався щодо сучасної йому прусської держави, ніби здатного встати на сторону робочого класу. Він розраховував завоювати державну владу, добившися загального і прямого виборчого права (відсутнього у той час в Пруссії). Характерно, однак, що гасло експропріації капіталістичної власності при цьому не висувалося. З завоюванням пролетаріатом державної влади основною задачею ставилося створення за державний рахунок нових виробничих асоціацій, в яких робітники отримували б "повний продукт праці", тобто була відсутня б експлуатація. Ці асоціації економічними методами перемогли б капіталістичне виробництво: за рахунок відходу від капіталістів працівників.
Загальне виборче право має забезпечити реалізацію "істинної" мети держави. Ф.Лассаль виступає проти ідей економічного лібералізму. Він — прихильник втручання держави, саме на неї покладає він надії. Буржуазна концепція держави передбачає збереження свободи і власності багатіїв, що зумовлює посилення експлуатації слабкого сильним. А справжня мета держави інша. "Мета держави, — писав Ф. Лассаль, — позитивно розвивати й невпинно вдосконалювати людську істоту; інакше кажучи, — здійснювати насправді призначення людини, тобто культуру, на яку людський рід здатний; мета держави — виховання і розвиток людства до свободи". За допомогою загального виборчого права він сподівався включити робітників у законодавчі установи і тим самим наблизити реалізацію цієї мети.
Погляди Ф. Лассаля на шляху переходу до соціалізму страждали не тільки незрілістю, але і справжнім утопізмом.
По-перше, гасло оволодіння державою через вибори залишало в стороні класову сутність самого державного апарату, чиновництва і органів насильства, феодально-буржуазний характер яких не дозволяв використовувати їх для соціалістичних перетворень.
По-друге, створення державою нових промислових підприємств при збереженні старих у капіталістів передбачало б навіть за умови граничної концентрації в руках держави фінансових ресурсів, що процес соціалізації суспільства затягнувся б на десятиріччя.
По-третє, повторення гасла соціалістів-рікардіанців про право "на повний продукт праці" показувало, що вождь Загального німецького робочого союзу піклувався в основному про агітаційне значення його програми, а не про її практичну реалізацію.
Заслуга Лассаля як агітатора і організатора робочого класу Німеччини безперечна. Щодо аналізу приватновласницького, капіталістичного господарства Ф. Лассаль не вніс до економічної науки нічого нового. Основну "ставку" він робить на доведенні неможливості за капіталізму скільки-небудь істотного поліпшення становища робітничого класу. Ф.Лассаль виступає як активний пропагандист сформульованої ще Д. Рікардо тези, що розмір заробітної плати зводиться до набору благ, безумовно необхідних згідно зі звичками народу для підтримання життя і розмноження. Навколо цього набору благ, як маятник, коливається оплата праці. Коли вона підвищується, відбувається збільшення числа шлюбів, зростає народжуваність, зростає пропозиція робочих рук і внаслідок перевищення пропозиції над попитом заробітна плата падає. Навпаки, тривале зниження оплати праці спричиняє зменшення числа шлюбів, скорочення народжуваності, зменшення пропозиції робочих рук і відповідне зростання заробітної плати. Ф. Лассаль називає цей взаємозв'язок "залізним законом заробітної плати".
Єдиний спосіб ліквідувати "залізний закон" — усунути систему найманої праці. Шлях до цього Ф.Лассаль бачить в організації робітниками виробничих асоціацій, в яких самі працівники були б власниками засобів виробництва. Але створення таких асоціацій неможливе без державної підтримки, в тому числі фінансової.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. в європейському соціал-демократичному русі неподільно запанував марксизм. Однак усередині самого марксистського табору дедалі більшу силу набирала течія, що вимагала ревізії низки положень канонічної теорії К. Маркса.
1. Історія економічних вчень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М. Поручник. – К.: КНЕУ, 2001. – 564 с.
2. Лісовицький В.М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2004. – 220с.
3. Мазурок П.П. Історія економічних вчень у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник. – К.: "Знання", 2004. – 477 с.
4. Несторенко Е.П. Історія економічних вчень: Опорний конспект. – К.: МАУП, 1998. – 104с.