де
- зміна тривалості обороту. 515,03 тис. грн.На даному підприємстві у зв’язку з уповільненням оборотності оборотного капіталу на 19 днів додатково залучено в оборот засобів на суму 515,03 тис. грн. Якби капітал обертався у звітному році не за 144,7 днів, а за 125,7, то для забезпечення фактичної виручки в розмірі 9758,4 тис. грн., треба було б мати у обороті середній залишок оборотних активів не 3921,45 тис. грн. оборотного капіталу, а 3406,42 тис. грн., тобто менше на 515,03 тис. грн.
Для оцінки оборотності дебіторської заборгованості використовуються такі показники (табл.2.19).
Таблиця 2.19. Оцінка оборотності дебіторської заборгованості
Показник | Значення по підприємству | Відхи- лення (+, - ) | |
2006 р. | 2007 р. | ||
1 | 2 | 3 | 4 |
1. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості: | 59,86 | 40,06 | - 19,8 |
2. Період погашення дебіторської заборгованості: | 6,01 | 8,99 | + 2,98 |
3. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних активів: | 0,05 | 0,06 | + 0,01 |
Суттєво впливають на фінансовий стан підприємства виробничі запаси (табл.2.20).
Таблиця 2.20. Оцінка оборотності запасів
Показник | Значення по підприємству | Відхи- лення (+, - ) | |
2006 р. | 2007 р. | ||
1 | 2 | 3 | 4 |
1. Тривалість оборотності виробничих запасів: | 31 | 36 | + 5 |
2. Тривалість оборотності незавершеного виробництва: | 31 | 35 | + 4 |
3. Тривалість оборотності готової продукції: | 17 | 16 | - 1 |
Результати свідчать про погіршення стану матеріально-технічної бази підприємств - коефіцієнт зносу основних засобів у 2007 році збільшився на 0,03 (0,53 - 0,50) порівняно з 2006 роком.
Спостерігається зменшення показника оборотності активів на 0,37 разів (2,49 - 2,86), що означає прискорення оборотності оборотних активів, а тому ефективність їх використання погіршується. А збільшення часу обороту на 18 (145 - 126) веде до додаткової потреби в оборотних активах.
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показав зниження комерційного кредиту наданого підприємством на 19,8. Також спостерігається зростання тривалості оборотності запасів сировини і матеріалів у 2007 році на 5 днів (36 - 31) порівняно з 2006 роком, можна припустити потенційний моральний знос товарно-матеріальних запасів через проблеми з реалізацією продукції, що випускається.
Стійке фінансове становище формується в процесі всієї виробничо-господарської або комерційної діяльності підприємства. Однак партнерів та акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат, тобто саме показники фінансової звітності за звітний період, які можна визначити на основі офіційної фінансової звітності.
Стійка діяльність підприємства залежить як від обгрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від ефективного використання всіх існуючих в його розпорядженні ресурсів, так і від зовнішніх умов, до числа яких відносять податкову, кредитну, цінову політики держави та ринкову кон'юнктуру. Через це в якості інформаційної бази аналізу фінансової звітності повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, при яких змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати при аналітичних оцінках та прийнятті управлінських рішень.
Досліджувальне підприємство має недостатні фінансові результати. Про це свідчить ряд показників. Зокрема, коефіцієнти ділової активності вказує нам на те, скільки виручки припадає на одиницю основних виробничих фондів, і т.д. Незважаючи на те, що підприємство має добрі результати по деяких показниках, воно знаходиться в нестійкому фінансовому стані через нестачу грошових коштів. Великі обсяги готової продукції на складі свідчать про те, що дана продукція не дуже користується попитом через високу ціну, яка, в свою чергу, обумовлена великою собівартістю.
Для покращення свого стану підприємство може продати частину основних фондів, оскільки вони вже застарілі, а отриману суму спрямувати на придбання нового обладнання чи на розширення виробничої та збутової діяльності.
Пошук ефективних механізмів управління фінансовими ресурсами та забезпечення їх реальної інтеграції в систему ринкових відносин зумовлює необхідність розробки певної фінансової стратегії на даному етапі розвитку підприємства. Адже, сьогодні нас відділяє вже немало часу відтоді, як Україна стала на шлях ринкових перетворень. Цей шлях і досі залишається складним та заплутаним, а часом навіть незбагненним пересічному громадянину, що давно звик чути про реформування економіки, не помічаючи реальних змін на краще.
На думку багатьох західних економістів, роботи яких використовувались автором під час написання даної роботи, проблема української промисловості полягає в тому, що керівники багатьох підприємств є вихованцями старої командно-адміністративної системи господарювання, в якій, при відсутності функціонуючого ринкового механізму та дефіцитності ресурсів, споживчий попит сприймався як небажане явище або, навіть, як гальмо економічного розвитку. Відмінність ринкової економіки в цьому відношенні полягає в тому, що споживчий попит в будь-якій формі розуміється виробником як стимул до збільшення обсягів виробництва.
Світовий досвід вчить нас тому, що дійсне просування на шляху реформ залежить від змін у виробничій сфері та знаходженні ефективних форм господарювання. Важливу роль в цьому процесі в Україні відіграє об'єктивний аналіз фінансового стану підприємств.
Зростання ефективності використання майна підприємства дозволяє скоротити потребу в ньому, так як між цими показниками існує зворотній взаємозв’язок.
Таким чином, по забезпеченню підвищення ефективності використання майна можна розглядати як заходи по скороченню потреби в позиковому капіталі і підвищенню темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів.
Формування оптимальної структури джерел фінансування майна підприємства полягає в тому, що основним джерелом фінансування повинен бути лише власний капітал і в деякій мірі довгостроковий позиковий капітал. Не є оптимальним фінансування майна (необоротних активів) за рахунок короткострокового позикового капіталу.
Збільшення статутного капіталу може відбуватися кількома способами:
1) прийняття нових учасників. Новий учасник (учасники) приймається в товариство за рішенням загальних зборів. Одним із питань, які супроводжують вступ учасника, є питання про розмір вкладу, порядок його внесення. Цей спосіб збільшення розміру капіталу, як правило, призводить до зменшення розміру часток учасників у відсотковому значенні. Для усунення цього "недоліку" можна встановлювати курсову вартість частки, що передається новому учаснику, яка у кілька разів вища, ніж вартість вкладів дійсних учасників товариства. Як наслідок, учасник одержує частку, номінальна вартість якої менша, ніж сплачені за неї кошти.
Як варіант, різниця між номінальною і дійсною вартістю частки нового учасника може компенсуватися дійсним учасникам грошима.
2) реінвестування прибутку. Цей спосіб збільшення статутного капіталу можливий лише у товариствах, які за результатами господарської діяльності за рік мають прибуток. Кожен учасник має право на одержання частини прибутку від діяльності юридичної особи. Проте учасники мають право спрямувати належну їм частину прибутку в розвиток свого товариства, тобто реінвестувати. Для цього способу характерно, що номінальна вартість часток усіх учасників зростає, а відсоткове їх значення залишається попереднім. Позитивним для учасників є й те, що під час реінвестування від них не вимагається додаткових внесків. Нічого платити не потрібно, оскільки платить товариство, але грошима учасників. Психологічно легше віддати гроші, які ще не одержав.