Тема контрольної роботи №88:
“Державна політика підтримки підприємництва як засіб ліберального регулювання економіки”
“Політика підтримки підприємництва державою”
1. Поняття підприємництва. Державне регулювання форм ділового підприємництва. 3
2. Використання сучасних форм фінансування малого та середнього підприємництва. 7
3. Державна підтримка венчурних (ризикових) підприємств. 10
4. Ефективність державного регулювання процесів становлення середнього і великого підприємництва в умовах перехідної економіки. 12
5. Форми державної і недержавної підтримки малого і середнього підприємництва. 22
6. Проблеми, які потребують вирішення у сфері підтримки малого і середнього підприємництва. 28
Висновок. 31
Список використаної літератури. 33
Доповнення до контрольної роботи. 34
Список використаної літератури. 42
Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. Згідно з Законом України "Про підприємництво" суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути, крім фізичних, також і юридичні особи всіх форм власності. Отже, держава через осіб, яким вона доручає управління державною власністю, також може займатися підприємництвом. Підприємницька діяльність держави повинна бути рівноправною серед інших суб'єктів цієї діяльності.
Для багатоукладної економіки характерним є існування різних форм власності і різноманітних організаційних форм господарювання. Відповідно до закону "Про підприємства в Україні" в нашій державі можуть діяти такі види підприємств:
Індивідуальне підприємство, яке грунтується на особистій власності фізичної особи і функціонує виключно за рахунок її власної праці.
Сімейне підприємство, що створюється і функціонує за рахунок власності сім'ї і праці її членів, які проживають спільно і є громадянами України.
Приватне підприємство, що як і індивідуальне підприємство, засновується на власності окремого громадянина України, але при цьому використовує право найму робочої сили.
Колективне підприємство, яке грунтується на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації. Продукція на такому підприємстві виробляється його трудовим колективом. Водночас для забезпечення окремих ділянок роботи можливий найм робочої сили на контрактній або іншій основі.
Державне підприємство, яке засноване на державній власності, а тому члени трудового колективу такого підприємства не є власниками його майна і продукції, що виробляється. Розрізняють два типи державних підприємств:
а) державне комунальне підприємство, що грунтується на власності адміністративно-територіальних одиниць (муніципальне підприємство);
б) державне підприємство, що грунтується на загальнодержавній власності.
Спільне підприємство створюється через об'єднання майна різних власників. Засновниками його можуть бути громадяни і юридичні особи України та інших держав. З огляду на сказане розрізняють спільні підприємств, а засновники яких належать до різних країн, і спільні підприємства, засновники яких є юридичними і фізичними особами України, що об'єднують своє майно з різною формою власності для організації спільної діяльності.
Державне підприємництво передбачає проведення націоналізації і денаціоналізації підприємств, створення державою власних підприємств та забезпечення управління і планування їхньої діяльності.
Державний сектор підприємств у країнах з ринковою економікою формують з метою створити робочі місця, утримувати галузі комунального господарства - водопостачання, електропостачання, телефонного зв'язку, муніципального транспорту, а також підприємства, які задовольняють потреби національної безпеки.
В Україні у сфері державного володіння та державного управління є надра, земля, водні ресурси, ліси, території, які перебувають під особливою охороною (державні природні заповідники, дендрологічні парки та ботанічні сади, пам'ятки природи, лікувально-оздоровчі місцевості та курорти), оборонні об'єкти та об'єкти атомної енергетики, залізничний, трубопровідний та повітряний транспорт, значна частина нерухомості (житлового та нежитлового фондів), оборонна промисловість, лінії електро- і газомереж, зв'язок, сфера добування й обігу дорогоцінних каменів, металів, стратегічних матеріалів і валюти.
У системі управління державною власністю треба розрізняти:
управління державною власністю, яка набула цієї форми і є нею. Завданням системи управління цієї частини державної власності є її збереження, підтримка, нарощування, оновлення, ефективне використання;
управління зміною форм і відносин власності. Завданням управління є: постійна передача права володіння, розпорядження (приватизація), націоналізація, тимчасова передача (оренда, заклад, довірче управління) власності.
Управління державним сектором економіки в Україні сьогодні грунтується на галузевому (загальнодержавна власність) та територіальному (комунальна власність) принципах. Функції управління майном, що є в загальнодержавній власності, покладені на міністерства та підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади. Винятком є майнові комплекси підприємств, установ, організацій, управління якими провадять відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України.
Міністерства та відомства приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, затверджують статути підприємств, укладають і розривають контракти з керівниками підприємств, ведуть контроль за використанням закріпленого за підприємством державного майна. Водночас не допустиме їх пряме втручання у господарську діяльність підприємств.
У країнах з розвинутими ринковими відносинами одним із способів управління державного власністю є застава нерухомого майна. Застава, об'єктом якої є підприємства, будови, споруди та інші об'єкти (разом з землею) називається іпотекою. Іпотека дає змогу органам державного управління вести реструктуризацію та фінансове оздоровлення неплатоспроможних підприємств.
Для державного регулювання діяльності акціонерних підприємств використовують механізм управління державними пакетами акцій. Держава, володіючи пакетом акцій, у разі потреби сприяє пошуку інвестора або ж забезпеченню стійкості роботи акціонерного товариства (АТ). Часткою державної власності на змішаних підприємствах управляють шляхом передавання державних акцій у довірче управління безпосереднім керівництвом акціонерних підприємств, з якими укладено контракт.
Управління перетворенням державної власності забезпечується приватизацією державного майна.
Як засвідчує досвід інших країн, приватизаційні процеси періодично замінюють процеси націоналізації, тобто перетворення в державну власність майна, яке є у власності громадян і юридичних осіб. Підставою для націоналізації може бути: загроза економічній та національній безпеці країни, банкрутство потрібних для суспільства підприємств, забруднення підприємствами навколишнього середовища, домінуюче положення підприємства на ринку товарів або послуг, порушення законодавства країни, незаконне вивезення прибутків за кордон тощо. Може застосовуватися два способи націоналізації - добровільний (за ініціативою власників майна) і примусовий (відчуження майна і збитків в порядку, визначеному законодавством).
Управління державною власністю передбачає банкрутство та ліквідацію підприємств. Процедура банкрутства полягає в ліквідації підприємства як суб'єкта господарської діяльності та розпродаж його майна для задоволення вимог кредиторів. Юридично банкрутство настає після відповідного рішення арбітражного суду або офіційного оголошення про це самого боржника. Банкрутство є останньою винятковою мірою впливу на підприємство-боржника. Механізм банкрутства передбачає зміну власника майна спричинює структурну перебудову економіки.
У системі механізмів управління державною власністю чільне місце посідає антикризове управління, спрямоване на попередження банкрутства. Головні процедури цього управління такі: моніторинг фінансового стану об'єкта управління; надання державної фінансової підтримки; заміна керівника неплатоспроможного підприємства; проведення обов'язкової приватизації неплатоспроможного підприємства або продаж підприємства; перетворення державного підприємства в казенне, санація (оздоровлення). Якщо ці заходи не дали змоги зберегти підприємство, його ліквідують. Ліквідацію державного підприємства виконують за ухвалою уповноваженого державного органу. Процес ліквідації відбувається публічно, його веде спеціально створена ліквідаційна комісія.
Державне регулювання підприємництва поширюється також на приватний сектор економіки. Його проводять через цінову, кредитну, інвестиційну, інноваційну, структурну, зовнішньоекономічну, торговельну, регіональну політику, політику зайнятості і політику соціального захисту.
В умовах перехідної економіки найгострішою проблемою малого і середнього бізнесу є дефіцит фінансових ресурсів. У такій ситуації підприємництво може виникнути і вижити, раціонально використовуючи найсучасніші форми фінансування і кредитування, такі як факторинг, лізинг, селенг, овердрафт та ін.
Факторинг (від англ. - посередник) - це різновид торгово-комісійної операції, пов'язаної з кредитуванням обігових чи інших коштів.