Державна політика забезпечення економічної трансформації (стр. 3 из 7)

Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою України, має право вето щодо прийнятих законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України, призначає половину складу Ради Національного банку.

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, податкової політики, розробляє проект Закону України про Державний бюджет України, забезпечує виконання і подає Верховній Раді України звіт про виконання Державного бюджету України.

На другому (законодавчому) рівні функції інститутів фінансової і грошово-кредитної політики повинні бути визначені законами. Це перш за все закони України про Кабінет Міністрів України, про Національний банк України, про Бюджетну систему України, про Державну податкову службу в Україні та ін.

Кабінет Міністрів України реалізує державну фінансову та податкову політику, сприяє стабільності грошової одиниці України, розробляє кожного року проект закону про Державний бюджет України та забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету, приймає рішення про використання резервного фонду Кабінету Міністрів України, здійснює контроль за обслуговуванням державного боргу України, приймає рішення про випуск державних внутрішніх позик, проведення грошово-речової лотереї, організує державне страхування, складання платіжного балансу і зведеного валютного плану України, забезпечує використання державних валютних коштів, виступає гарантом щодо кредитів для здійснення державних програм, які в дозволених законом межах надаються іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України.

Кабінет Міністрів України взаємодіє також з Національним банком України з питань, що належать до його компетенції. Він і Національний банк України у разі потреби можуть приймати спільні акти. Статус і повноваження Національного банку України визначаються Законом України "Про Національний банк України".

Діяльність Міністерства фінансів України регулюється затвердженим Постановою Кабміну Положенням, в якому зафіксовано, що Міністерство забезпечує реалізацію державної фінансової політики і здійснює керівництво у сфері державних фінансів. Серед основних завдань Міністерства є розробка основних напрямів державної фінансової політики.

Серед фінансових інститутів важливе значення має Комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка призначається Президентом за згодою Верховної Ради України. До завдань Комісії належить формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні.

Державна митна служба України забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи. Це є важливий інститут фінансової політики Голова Держмитслужби призначається Президентом України і несе відповідальність перед ним та Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Держмитслужбу завдань.

До фінансових інститутів необхідно також віднести Комітету справах нагляду за страховою діяльністю, який забезпечує реалізацію державної страхової політики, здійснює державний нагляд за страховою діяльністю. Він підпорядкований Кабінету Міністрів України.

Схематично зв'язки найбільш важливих інститутів фінансової і грошово-кредитної політики зображені на рис.1.

Рис.1. Схема взаємозв'язків інститутів фінансової та грошово-кредитної політики.

Аналіз взаємодії зазначених вище інститутів показує, що до цього часу відсутня достатня ступінь визначеності їх статусу і функцій. Це пов'язано з тим, що українська держава ще досить молода, і всі її структури формувалися без досконалого плану і узгодженості.

Розглянемо ступені формування, визначення і реалізації фіскальної політики. Вона включає в себе податкову і власне бюджетну. В Україні історично склалося так, що Міністерство фінансів в значній мірі втратило вплив на формування податкової політики. Це пов'язано з тим, що податкова інспекція, яка була підрозділом Мінфіну, перетворена на самостійну структуру: Державну податкову адміністрацію. Остання бере участь у формуванні і реалізації податкової політики: готує проекти законодавчих актів, які потім Кабінетом Міністрів як суб'єктом законодавчої ініціативи вносяться на розгляд Верховної Ради України, видає накази, інструкції та інші підзаконні нормативно-правові акти, здійснює на практиці податкову політику. На жаль, в Україні склалося так, що Державна податкова адміністрація більше всього турбується про доходну частину Державного бюджету, використовуючи для цього всі заходи, часто не звертаючи уваги на їх макроекономічні наслідки. Така функція не повинна бути властивою податковій службі. Головне її завдання полягає в тому, щоб всі суб'єкти сплачували податки згідно з законом. А вишукувати шляхи для збільшення доходної частини бюджету - це справа Міністерства фінансів. Реальний статус Державної податкової адміністрації, який склався практично, не відповідає її правовому статусу, закріпленому в законі, не говорячи уже про те, що в діючій редакції закону про державну податкову службу останній надано надто широкі повноваження.

Міністерство фінансів розробляє основні напрями державної фінансової політики і забезпечує її реалізацію. Воно діє в правовому полі законів України і рішень Уряду. Серцевиною його роботи є складання й виконання Державного бюджету, який приймається Верховною Радою України як закон. Касове виконання Державного бюджету здійснюється Казначейством, яке входить як структурний підрозділ до Міністерства фінансів. Важливим напрямком діяльності Міністерства фінансів є робота з облігаціями державної позики. В цій роботі Міністерство фінансів тісно взаємодіє з Національним банком України, але політика розробляється саме Міністерством фінансів, а визначається Кабінетом Міністрів, через те що останній приймає рішення про випуск державних внутрішніх позик. Національний банк піклується про узгодженість цієї політики з монетарною політикою.

Суттєве значення має скоординованість фіскальної політики Кабінету Міністрів і Міністерства фінансів з монетарною політикою, яка є серцевиною грошово-кредитної політики Національного банку України. Згідно з Конституцією основні засади грошово-кредитної політики розробляє Рада Національного банку. Закон України "Про Національний банк" передбачає, що до Ради Національного банку входять за посадою Голова Національного банку та його заступники, Голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, Голова Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Міністр фінансів України та Міністр економіки України. Очолює Раду Голова Національного банку. Є також інші законодавчі пропозиції. Згідно з однією з них до складу Ради повинен входити також Віце-прем'єр-міністр України з питань економіки, який і очолив би цю Раду. Але в будь-якому варіанті в Раді Національного банку повинні існувати можливості для погодження грошово-кредитної політики Національного банку з політикою Уряду.

Принципово важливим є склад Ради Національного банку. Це повинно бути зібрання професіоналів, які краще за всіх інших знають цю справу. Сюди повинні увійти і теоретики, і практики, і банкіри, і макроекономісти. Тільки за цих умов Рада Національного банку може стати органом, який визначає основні засади грошово-кредитної політики і здійснює контроль за її проведенням. Діюче законодавство передбачає затвердження Основних напрямів грошово-кредитної політики Верховною Радою України.

Згідно з проектом Закону України "Про Національний банк України" відповідальність за грошово-кредитну політику несе Національний банк. Це положення чітко визначено: НБУ відповідно до затвердженої Верховною Радою України загальнодержавної програми економічного розвитку визначає та проводить державну грошово-кредитну політику

На жаль, цього не можна сказати стосовно фіскальної політики Міністерства фінансів. Його повноваження не визначені так чітко. Вони розчиняються в повноваженнях Кабінету Міністрів. Принцип реалізації розділено-сумісної фінансової влади в цьому випадку не реалізовано. Міністерство фінансів повинно мати право приймати самостійні рішення і нести за них відповідальність в рамках затвердженої Верховною Радою економічної політики Уряду.

Таким чином, необхідно дещо змінити статус Міністерства фінансів в напрямку розширення його самостійності у прийнятті рішень і відповідальності за них. В цьому аспекті заслуговує на увагу пропозиція щодо об'єднання Міністерства економіки і Міністерства фінансів в єдину структуру, яка б могла забезпечувати розробку і реалізацію фінансово-економічної політики і нести повну відповідальність за неї. Світовий досвід дає різні приклади вирішення таких чи подібних питань і показує, що велике значення мають не тільки формально-юридичні основи, а й традиції, неписані закони тощо. Деколи останні мають більше значення, ніж юридичне зафіксовані норми. Але в Україні, як в молодій державі, де традиції владних державних органів ще не склалися, а навпаки, все перебуває в потоці змін, чітка юридична визначеність повноважень і функцій кожної з владних структур має суттєво більше значення у порівнянні з країнами з розвиненою ринковою економікою. Доцільно також переглянути взаємовідносини Державної митної служби з Державною податковою адміністрацією, а останньої - з Міністерством фінансів України з метою узгодженості їх статусу, функцій і політики. Це дасть змогу проводити Міністерству фінансів єдину, розділену між відповідними структурами, тобто розділено-сумісну фінансову політику і нести за неї повну відповідальність в рамках законів України і схваленої Верховною Радою Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Головним принципом у вирішенні конкретних питань статусу і функцій інститутів фінансової і грошово-кредитної політики повинна бути повна відповідальність за скоординованість і ефективність реалізації фінансової політики Міністерства фінансів, а грошово-кредитної політики - Національного банку України. Фінансова криза в Україні чітко висвітлила недоліки існуючих статусу і функцій НБУ, Уряду, Міністерства економіки і Міністерства фінансів і необхідність їх корекції.