Три основні трансформаційні потоки, будучи відносно самостійними, в той же час тісно взаємопов'язані. Вони можуть посилювати негативні наслідки один одного, але можуть і нейтралізувати їх. Так, негативні наслідки первісного нагромадження капіталу, пов'язані з соціальним розшаруванням суспільства, можуть бути певною мірою нейтралізовані за рахунок соціалізації, якщо нею розумно управляє держава. Недиференційованість розглянутих потоків у структурі ринкового трансформування не дозволяє правильно оцінювати події, що розгортаються, з точки зору перспективи і приймати правильні рішення.
Аналіз функцій уряду щодо перерозподілу доходів, ресурсів і стабілізації економіки на основі моделі економічного обігу в державі дає змогу визначити напрямки, завдання, форми і методи впливу держави, що зумовлюють певні економічні наслідки.
З метою виконання своїх функцій і завдань держава використовує різні форми й методи впливу на економічні процеси.
До основних форм державного регулювання належать комплексне (індикативного характеру) планування економічного та соціального розвитку; прогнозування розвитку народного господарства та кон'юнктури ринку; реалізація національних і цільових комплексних програм; керування господарською діяльністю державних підприємств; бюджетно-податкова, грошово-кредитна та амортизаційна політика; система соціального захисту населення.
Необхідність і межі використання окремих форм державного регулювання в господарській практиці визначаються обраною концепцією державного втручання в економіку, а також конкретними умовами й цілями соціально-економічного розвитку кожної країни.
У країнах, де дотримуються концепції економічного лібералізму (наприклад, у США, Англії, Канаді), держава спирається здебільшого на бюджетно-податкову і грошово-кредитну форми регулювання.
Найбільше засобів державного регулювання економіки застосовується у країнах, де дотримується концепція економічного диригування. При цьому бюджетно-податковий, грошово-кредитний і ціновий механізми держава використовує дуже активно, але поряд із цим важливу роль відіграє індикативне планування.
На основі Конституції України Верховна Рада затверджує засади внутрішньої і зовнішньої політики, а також загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони зовнішнього середовища. Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природовикористання (ст.116 Конституції України).
Соціально-ринковий вибір реалізується також в створенні і функціонуванні ринкових інститутів, відповідній зміні структури економіки і соціально-економічної поведінки виробників і споживачів.
Найскладніше завдання полягає в тому, щоб на кожному етапі перехідного процесу створити адекватний об'єктивним обставинам і поточній ситуації механізм здійснення соціально-ринкового вибору. А оскільки змінюються об'єктивні обставини і поточна ситуація, то цей механізм також потребує постійних відповідних коректив.
Якщо аналізувати перехід до ринкової економіки з самого початку, то треба сказати, що модель переходу була вибрана недостатньо обгрунтовано. Власне кажучи, Україна самостійного вибору моделі і не здійснювала. Вибір в напрямку здійснення перш за все політики лібералізації зробила Росія, а Україна в силу пов'язаності своєї економіки з економікою Росії змушена була слідувати нав'язаним їй курсом, послідовно реалізуючи й інші складові політики лібералізації економіки: приватизацію, демонополізацію і лібералізацію зовнішніх стосунків, дерегуляцію тощо.
Об'єктивним закономірностям прогресу могла б відповідати трирівнева модель ринкової трансформації.
Перший рівень - це рівень соціально-економічних гарантій, який би включав у себе забезпечення мінімальних споживчих і виробничих потреб населення і підприємств на основі директивного регулювання економічних відносин нормативів і показників.
Другий рівень - це рівень лібералізованої економіки з вільним ціноутворенням, приватизацією і відповідною економічною свободою.
Третій рівень - рівень високих технологій, передових напрямків розвитку науки і техніки, які підтримуються державою для вирішення задач поступового перетворення України на високорозвинену державу.
Ці рівні не співпадають з секторами економіки. Вони могли б існувати і на окремому підприємстві.
Поступово другий рівень міг би розширюватися, а перший - скорочуватися відповідно до розширення ринкового сектора. Такий механізм дав би змогу уникнути глибокого спаду (хоча певний спад був би через структурні зміни), зубожіння широких верств населення і невиправданого розшарування суспільства.
Функціонування третього рівня забезпечувалося б на основі науково-технічних програм з відповідними фінансовими механізмами.
Така модель з певними модифікаціями могла б бути використана і на пізніших етапах, коли вже працювала, даючи збої, інша модель.
Зараз Україна має певну ринкову інфраструктуру, досвід макроекономічного регулювання ринкових процесів, ринкове орієнтованих суб'єктів економічної діяльності. Тому корекція механізму реформування повинна здійснюватися з урахуванням цих обставин.
Через те, що у ринковій економіці визначальну роль відіграють фінансова, особливо бюджетно-податкова (фіскальна), і грошово-кредитна політика та її інститути, то доцільно перш за все зосередити увагу на цій сфері. У свою чергу зміни в статусі і функціях інститутів фінансової та грошово-кредитної політики торкаються проблем адміністративної реформи в Україні, необхідність якої вже достатньо усвідомлена в суспільстві та владних структурах. Разом з тим слабкість перш за все інститутів фінансової та банківської системи України не дозволила поки що перебороти ці труднощі, а фінансові кризи 1997 - 1998рр. висвітлили справжній стан справ, загальмувавши процеси перетворень принаймні на 1,5 - 2 роки.
Складовою частиною адміністративної реформи в Україні є найгостріше - визначення статусу і оптимізація функцій інститутів фінансової та грошово-кредитної політики, через які реалізується економічна влада. В Україні зараз існує 4 центри економічної влади: Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів і Національний банк. Кожний з них повинен мати чітко окреслені статус і повноваження, нести відповідальність за свої рішення і приводити їх у дію в рамках єдиної економічної політики держави. На жаль, ми не маємо ні чітко визначеного статусу інститутів економічної влади, ні скоординованої економічної політики. Навпаки, існує протистояння різних гілок влади, яке завдає економіці значної шкоди.
На конституційному рівні певні функції щодо визначення і забезпечення фінансової та грошово-кредитної політики закріплені за основними суб'єктами економічної політики взагалі Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України.
В галузі фінансів і грошово-кредитної політики Верховна Рада України має наступні повноваження:
- затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання (п.4 статті 85);
- затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням (п.14 статті 85);
- призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України (п.18 статті 85);
- призначення половини складу Ради Національного банку України (п. 19 статті 85);
- прийняття законів (п.3 статті 85); при цьому виключно законами України визначаються засади митної справи (п.9 статті 92), встановлюються Державний бюджет і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори, засади створення фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України, порядок погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів і порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи (п.1 частини другої статті 92).
В Конституції України також визначено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування видатків визначається виключно законом. Встановлено, що держава прагне до збалансованості бюджету України. Строки і загальний порядок подачі у Верховну Раду Кабінетом Міністрів України Державного бюджету і звіту про його виконання також являються конституційною нормою.
Важливе значення мають конституційні положення, якими визначено грошову одиницю України, встановлено, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією Національного банку України. Рада Національного банку, правовий статус якої визначається законом, розробляє основні засади грошово-кредитної політики і здійснює контроль за її проведенням.