Розглянемо структуру товарної номенклатури в різних країнах (табл.2) [2, стр.9]. Зауважимо, що з усіх країн, які аналізуються, Україна має найбільш розгалужену номенклатуру, що, на жаль, дуже часто може викликати неоднозначне визначення коду товару та ризик декларування товару не за своїм кодом. Крім того, Україна до другої половини 2005 р. застосовувала багато специфічних та комбінованих ставок мита, що притаманно для країн з високим рівнем корум-пованості і певною мірою захищає державу від заниження митної вартості (сьогодні ця частка не перевищує 5%).
Таблиця 2
Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності та доля адвалерних тарифів*
| Країна | Кількість позицій | Доля адвалерних ставок,% |
| Стандартна шсстизнакова номенклатура | 5019 | |
| Країни Євросоюзу | 10754 | 94 |
| США | 10085 | 88 |
| Японія | 8964 | 94 |
| Китай | 6509 | 100 |
| Україна | 11676 | 83 |
| Росія | 11289 | 88 |
| * Розраховано за даними річного звіту СОТ за 2004 рік. | ||
Японія. Японія до початку XX ст. мала дуже обмежені зовнішньоторговельні відносини. Ця країна була економічно відсталою і при цьому фактично закритою від імпорту. Сьогодні Японія - одна з найбільш відкритих у світі країн, середньозважена ставка мита становить 2%. Проте, при цьому встановлено фактично заборонні ставки на деякі види товарів: рис - 444%, пшеницю - 193%, також високі ставки встановлено на молочні, м'ясні та нафтопродукти.
Японія не є членом жодної міжнародної торговельної організації, крім СОТ, проте має договори про пільгове митне оподаткування з низкою країн, що розвиваються. Часто ставки за цими договорами навіть нижчі, ніж передбачені ГАТТ.95% тарифних ставок в Японії є адвалерними (тобто обчислюються як відсоток від вартості товару). При цьому багато ставок диференціюються залежно від застосованого методу визначення митної вартості.
Понад третина товарів при імпорті не обкладаються митом, переважно це сировина. Ще понад 45% товарних позицій оподатковуються за ставками менше 5%, і тільки 3% товарів оподатковуються ставками понад 30%, серед них текстильні товари, взуття та продукти харчування.
Японія дуже широко застосовує квотування та інші методи нетарифного регулювання, проте при цьому майже не використовує компенсаційні та антидемпінгові ставки.
Також в Японії діє унікальна система податкових пільг для імпортерів, які завозять товари, що не оподатковуються, - ці підприємства мають право на податковий кредит у розмірі 5% від обсягу імпорту. Обсяг імпорту товарів, які не оподатковуються, складає понад 25%.
США. Американську митну політику можна вважати сталою із 1913 p., коли В. Вілсон провів значне зниження тарифних ставок. З тих пір американський уряд дотримувався лінії низьких тарифних ставок. Основна ідея в економіці була такою: якщо галузь потребує захисту, значить її не слід взагалі підтримувати, тоді відбудеться перерозподіл грошей до прибуткової галузі. Це призвело до величезного потоку імпорту товарів з Японії у 70-х роках XX ст., особливо потерпало від цього американське автомобілебудування, в результаті цього США вдалися до квотування окремих груп товарів.
У 1994 р. за ініціативи США було створено зону вільної торгівлі з Канадою та Мексикою (NAFTA). В 2000 р. було надано преференційний торговельний статус Китаю.
У зв'язку з виведенням виробництва у країни з дешевою робочою силою та відсутністю тарифних бар'єрів для товарів із Китаю, в американських магазинах стає все менше і менше товарів із позначкою «зроблено в США». Для американців стало шоком виведення з країни виробництва джинсів «Леві Страус», продаж IBM торговельної марки портативних комп'ютерів «Think Pad» чи винесення виробництва мікропроцесорів до Європи та Східної Азії. В результаті у 2005 р. Сполучені Штати Америки мали рекордне від'ємне сальдо торговельного балансу понад 740 млрд. дол. США.
Узагальнюючи інформацію щодо митно-тарифної політики провідних суб'єктів світової торгівлі, ми можемо зробити такі висновки:
завдання наповнення державного бюджету для митних служб цих країн стоїть на останньому місці і митні платежі складають незначну для держави частку;
митна політика цих країн передбачає застосування режиму вільної торгівлі, а інколи навіть стимулювання імпорту;
захист національного товаровиробника існує тільки для незначної кількості стратегічно важливих галузей.
Польща. Загалом митну політику Польщі можна охарактеризувати сполученням «поміркований протекціонізм». На початку 90-х років XX ст. Польщею було встановлено високі ставки мита на продукцію промислового виробництва та сільського господарства для забезпечення підтримки власного товаровиробника. Із 1995 р. Польща - член-засновник СОТ, митна політика країни формується відповідно до вимог цієї організації. Так, до 2000 р. ставки на промислову продукцію були знижені в середньому на 40%, а на сільськогосподарську - на 36%.
Сьогодні Польща є членом Європейського Союзу і не може самостійно визначати митну політику та встановлювати митні тарифи, крім того, значна частка зібраних митних зборів перераховуються до бюджету ЄС. Це було досить сильним ударом по польській легкій та харчовій промисловостях, адже митні ставки ЄС на момент їх встановлення в Польщі були в середньому нижчими на 6%. Так, значно зріс імпорт взуття та текстильної продукції з Китаю, а також продукції харчової промисловості з країн колишнього СРСР. Таким чином, значна лібералізація імпорту призвела до від'ємного сальдо торговельного балансу - 3 млрд. дол. США у торгівлі товарами і - 4 млрд. дол. США разом з послугами у 2005 році.
Словенія. У Словенії імпорт складає понад 50% ВВП, а митні надходження у 2005 р. склали майже 3,9 млрд. дол. США, тобто 51% державного бюджету. Словенська митна служба має абсолютно безпрецедентну для розвинутих країн чисельність робітників - понад 2300 осіб, або 0,12% всього населення (для порівняння: в Україні всього 0,04%).
При цьому країна, яка настільки сильно залежить від міжнародної торгівлі, має зовсім низькі митні ставки. Наприкінці 2003 р. середньозважена ставка мита становила 6%, і це на тлі значного від'ємного сальдо торговельного балансу - 2 млрд. дол. США. Зі вступом до ЄС Словенія повинна на 2-3% знизити свої митні ставки, відповідно до Європейського законодавства, і значно скоротити чисельність працівників; це призвело б до значного скорочення державного бюджету і зростання від'ємного торговельного сальдо, тому країна, на відміну від Польщі, яка одразу приєдналася до Євромитниці, взяла певний час на перехідний період.
Словаччина. Митна політика Словаччини подібна до митної політики решти країн - нових членів Євросоюзу: протекціонізм у 90-х роках XX ст. і стрімка лібералізація ринку надалі. Проте країна застосовувала такий неординарний метод тарифного регулювання, як імпортна надбавка. Надбавку було введено додатково до ставок мита у 1999 р. у розмірі 7% з метою захисту національного товаровиробника та скасовано через неефективність та індиферентність на початку 2001 року. Зі вступом до ЄС Словаччина різко зменшила свої імпортні тарифи і сьогодні з середньозваженою ставкою мита 1% є однією з найбільш ліберальних для імпорту країн у світі.
Митно-тарифна політика посткомуністичних країн-нових членів Європейського Союзу має такі спільні риси:
застосування політики протекціонізму на етапі стрімкого зростання економіки з подальшим поступовим зниженням митних ставок;
жорсткі позиція на перемовинах при вступі до СОТ щодо зв'язування митних ставок на найбільш прийнятному для себе рівні;
режим найбільшого сприяння національному сільському господарству.
Китай. Китайська економіка демонструє надзвичайно високі темпи зростання протягом останніх 15 років. Це пояснюється багатьма економічними чинниками, серед яких важливе місце посідає грамотна митно-тарифна політика. Однією з головних рушійних сил зростання китайської економіки є експорт, і в країні було зроблено все на законодавчому та виконавчому рівнях для його підтримки та, відповідно, для захисту стратегічних галузей.
Митна служба Китаю (Державний комітет з митного оподаткування) є унікальною у світовій практиці. Ця структура не тільки повністю проводить митну політику держави, визначає основні напрямки її розвитку, але також має право на здійснення правоохоронних заходів. До того, у Китаї на законодавчому рівні заборонено надання будь-яких пільг імпортерам, окрім імпорту гуманітарної допомоги, а також офіційно введено додаткові тарифи за прискорене митне оформлення.
На відміну від більшості країн світу, де митне оформлення переважно відбувається за місцем призначення товару, в Китаї майже весь імпорт оформляється в кількох основних митницях, які працюють у найбільших портах. Для оформлення експорту були створені 15 бондових зон, які характеризуються найвищим ступенем відкритості і наданням зареєстрованим у них підприємствам пільг та сприяння при здійсненні експортних операцій.
Тарифна політика Китаю є надзвичайно послідовною та виваженою. Так, на початку 90-х років XX ст. середньоарифметична ставка мита в Китаї складала понад 43% і була однією з найвищих у світі, що забезпечило комфортні умови для розвитку потужних промислових галузей. З 01.04. 1996 відбулося перше значне зниження митних тарифів (всього на 4971 товарну позицію), середньоарифметична ставка мита склала 23%. Вступ країни до Світової організації торгівлі в 2002 р. спричинив ще до кількох уже вимушених знижень ставок мита, і на 01.01. 2004 середньоарифметична ставка складала лише 10,4%. Сьогодні Китай має понад 50 млрд. дол. США щорічного приросту інвестицій та понад 100 млрд. дол. США позитивного сальдо торговельного балансу і цілком може собі дозволити зростання споживання імпортних товарів, тож ставки на окремі групи товарів знижуються кілька раз щороку, але на товари, які виробляються стратегічними для економіки галузями (сільське господарство, машинобудування) ще є достатньо високими, а інколи і фактично заборонними.