у сфері технологічного розвитку - дослідження і створення умов для високопродуктивної праці та сучасного побуту людини; розроблення засобів збереження й захисту здоров'я людини; розроблення ресурсо-, енергозберігаючих технологій; розроблення сучасних технологій і техніки для електроенергетики, переробних галузей виробництва, в першу чергу агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості;
у сфері виробництва - формування наукоємних виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інноваційних структур (технопарків, інкубаторів тощо); створення конкурентоспроможних переробних виробництв; технологічне та технічне оновлення базових галузей економіки держави; впровадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів, реалізація яких може забезпечити як найшвидшу віддачу і започаткувати прогресивні зміни в структурі виробництва та тенденціях його розвитку;
у сфері фінансово-банківської діяльності - стимулювання створення спеціалізованих інноваційних банків, а також фондів довгострокового кредитування функціонуючих комерційних банків шляхом встановлення відповідних пільг з оподаткування коштів, що інвестуються для досягнення технологічних змін; диференціація ставки податку на прибуток комерційних банків залежно від напрямів використання ресурсів шляхом зниження в разі їх довгострокового кредитування високотехнологічних проектів і підвищення в разі вкладання коштів у високоприбуткові операції фінансового ринку; створення системи пільгового рефінансування комерційних банків, які надають пільгові кредити для реалізації інвестиційних проектів щодо розроблення і впровадження високотехнологічного обладнання та іншої інноваційної продукції; запровадження спеціального порядку створення інноваційних асоціацій, які є інвестиційно-виробничими об'єднаннями юридичних та фізичних осіб, що беруть участь у здійсненні інноваційного проекту та випуску нової конкурентноспроможної продукції; запровадження державної системи страхування ризиків інноваційної діяльності за рахунок спеціально створеної страхової компанії тощо.
Найефективнішим важелем державного регулювання інноваційної діяльності є створення особливого податкового та митного режиму. [9]
Зокрема, впродовж строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту і за умови, що виконання проекту розпочато не пізніше вісімнадцяти місяців від дати його державної реєстрації, оподаткування об'єктів інноваційної діяльності здійснюється у порядку, за яким 50 відсотків податку на додану вартість по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних із виконанням інноваційних проектів, і 50 відсотків податку на прибуток, одержаний від виконання цих проектів, залишаються у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціальний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз. Пільгове оподаткування реалізується за умови, що суб'єкт інноваційної діяльності про початок реалізації інноваційного проекту у місячний строк повідомляє відповідний орган Державної податкової адміністрації і по всіх господарських операціях, пов'язаних із виконанням інноваційного проекту, веде окремий бухгалтерський облік.
Кошти у розмірі 50 відсотків податку на додану вартість і податку на прибуток, що залишаються у розпорядженні платника податків і не використані протягом строку пільгового оподаткування і дванадцяти місяців після нього, підлягають зарахуванню до Державного бюджету України.
Інноваційним підприємствам дозволяється прискорена амортизація основних фондів і встановлюється щорічна двадцятивідсоткова норма прискореної амортизації основних фондів групи 3. При цьому амортизація основних фондів групи 3 проводиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.
Інноваційні підприємства сплачують земельний податок за ставкою у розмірі 50 відсотків діючої ставки оподаткування.
Особливостями митного регулювання інноваційної діяльності є те, що:
Необхідні для виконання пріоритетного інноваційного проекту, яким передбачається випуск інноваційного продукту, щодо якого прийнята постанова Кабінету Міністрів України про його особливу важливість, сировина, устаткування, обладнання, комплектуючі та інші товари (крім підакцизних товарів), які не виробляються в Україні або виробляються, але не відповідають вимогам проекту, при ввезенні в Україну протягом строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту звільняються від сплати ввізного мита та податку на додану вартість. Номенклатура та обсяги ввезення сировини, матеріалів, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів мають бути визначені в інноваційному проекті перед його державною реєстрацією.
У разі використання сировини, матеріалів, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів, ввезених в Україну без сплати ввізного мита та податку на додану вартість не для потреб виконання інноваційного проекту ввізне мито та податок на додану вартість сплачуються до бюджету в повному обсязі. При цьому платник податку зобов'язаний збільшити податкові зобов'язання за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке порушення, на суму ввізного мита і податку на додану вартість, що мали бути сплачені при ввезенні на митну територію таких товарів, а також сплатити пеню, нараховану на суму податків, виходячи із 120 відсотків облікової ставки Національною банку України, що діяла на день збільшення податкового зобов'язання, за період їх, нецільового використання.
Реалізація цих заходів сприятиме формуванню такої моделі організації інноваційної діяльності, зокрема, науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт в Україні, яка б поєднувала в собі елементи ринкової економіки із збереженням гнучких важелів державного регулювання цією найважливішою сферою життєдіяльності суспільства. [7]
На сьогодні нас уже не задовольняють такі визначення інновації, як «розробка та впровадження нового товару», «... нової технології», «... нових методів управління» і ї. д. Факти змушують розуміти інновацію як нелінійний системний процес, що, подібно атрактору, «притягує» до себе інноваційні та традиційні виробництва, утворює соціальні, політичні й інституційні формування, еволюціонуючи разом із ними. [10]
Інновація це процес, у якому матеріалізується час - фактор якісного переходу системи з одного стану до другого. Протилежністю інновації є традиція.
Традиційна економіка формує суперечливі умови для інновацій. З одного боку, вона створює фінансову основу, але з другого - силу опору інноваційному процесу, тобто традиційний інституціоналізм. Протиборство двох сил - інновації та традиціоналізму - викликає циклічність в еволюційному просторі розвитку економіки і суспільства в цілому. Якщо сили опору виявляються сильніше інновації, виникають катаклізми або застійні явища в суспільстві.
Сили опору інновації формуються не тільки традиційною економікою, а й усім інституціональним комплексом, у тому числі й тим, що відповідає за розвиток інновації:
системою офіційної науки;
традиційної освіти;
вибору пріоритетів і комерціалізації інтелектуальної власності;
фінансування наукових розробок та інвестиційних проектів;
системою сталих у суспільстві правил і традицій.
Успіх інноваційного процесу не є гарантією успішності подальшої інноваційної політики. Якщо інновація переборює сили опору, традиційна економіка (весь інституціональний комплекс) приймає її - інновація переходить у іншу якість. Вона перестає бути інновацією, «стає на бік» традиціоналізму, підсилюючи його своїм потенціалом. Тому інноваційна політика має на увазі стратегію «перескакування» з гребеня однієї інноваційної хвилі на гребінь другої. Це вимагає, з одного боку, підготовки цих хвиль інноваційної активності заздалегідь, а з другого, - відповідного мистецтва інноваційної політики. [16]
Є кілька негативних сценаріїв розвитку, коли інноваційний процес освоюється частково традиційним капіталом. У такому випадку відбувається посилення опору реальному інноваційному процесові, його гальмування.
Як правило, така ситуація виникає через слабкість традиційної економіки, коли вона не в змозі витримати фінансове навантаження всього інноваційного процесу. Тоді останній вимагає допомоги, що виражається в комплексному впливі і на інновацію, і на традиціоналізм.
Як свідчить досвід країн - світових лідерів, найбільш ефективним інструментом такої підтримки є формування національної інноваційної системи (НІС). НІС є не тільки сприятливим інституціональним середовищем для інновації. У межах цієї системи органічно поєднуються всі складові частини інновації: наука, освіта, система фінансування наукових розробок і дослідно-конструкторських робіт, система комерціалізації і захисту інтелектуальної власності. Але, що найголовніше, у ній ще й ефективно реалізується вся потужність державної фінансової підтримки фундаментальних наукових досліджень, а також можливість здійснення фінансування приватними фінансовими і нефінансовими корпораціями.
Тому інноваційна політика може розглядатися як стратегія або набір стратегій реалізації інноваційних пріоритетів у рамках національних інноваційних систем.
Національна інноваційна система є важливою передумовою для успішного відродження національної економіки, її адаптації до умов міжнародної конкуренції.