Проте таке пояснення причини появи та розвитку суспільних благ, як їх класифікація, є поверховим і аморфним. Це зумовлено, по-перше, тим, що поняття "суспільний" і "державний" західними авторами зазвичай ототожнюються: тому будь-яка держава, в т. ч. поліцейська, бюрократична, надає нібито суспільні блага, які за своєю сутністю можуть зовсім не відповідати суспільним потребам. По-друге, у наведеній класифікації нема розмежування на економічні, соціальні, юридичні, політичні блага, внаслідок чого вона набуває еклектичного характеру. Потретє, з'ясування причин надання державою таких благ позбавлене комплексності та політекономічної спрямованості і без урахування наявності у сучасної держави базисних і надбудовчих функцій.
Щоб уникнути цих істотних вад, слід з'ясувати джерело надання таких благ. Оскільки основним джерелом їх надання є, передусім, податки з найманих працівників, то віднесення їх до суспільних можна вважати лише за зовнішньою формою вияву. Доцільніше у такому разі називати їх квазі (нібито, уявно) суспільними або державними послугами. Такий характер вони мають і з огляду на нерівномірний і несправедливий характер розподілу багатьох із цих благ. Наприклад, витрати держави на освіту в СІЛА у багатих кварталах чи приміських зонах у 2—3 рази вищі, ніж у населених бідняками кварталах (так звані гетто). Це стосується і чистоти вулиць, якості комунальних послуг, профілактики захворювань та ін. Якщо припустити, що жителі привілейованих зон виплачують більші податки і отримують послуги від держави відповідної якості, то це свідчить не про суспільну, а класову природу таких благ. Водночас внаслідок мобілізації значних ресурсів у руках держави та їх витрат на квазісуспільні товари і послуги виникає потужний синергічний ефект, який робить доцільним їх здійснення навіть за умов капіталізму.
Політекономічний аспект дослідження державних послуг вимагає також з'ясування сутності держави у певному суспільстві, а отже характеру суспільного способу виробництва, який визначає таку сутність і водночас зазнає зворотного активного впливу держави. Якщо, наприклад, в Україні держава своєю діяльністю сприяє первісному нагромадженню капіталу, а отже, служить інтересам кланово-номенклатурної еліти, і водночас посилює процес експлуатації найманої праці, то послуги, які зона надає, мають, передусім, прокапіталістичну спрямованість, а тому не є суспільними благами. Суспільний зміст такі блага можуть набути у випадку служіння держави інтересам тих, хто створює матеріальні і духовні блага в суспільстві.
Політекономічний аналіз державних послуг передбачає також виокремлення серед них економічних, соціальних, правових, політичних, національних та ідеологічних аспектів. До економічних належить розвиток економічної інфраструктури (доріг, мостів та ін.); до соціальних — надання послуг із освіти, охорони здоров'я, здійснення житлового будівництва, охорони довкілля та ін.; до правових — розробка нових та вдосконалення чинних юридичних законів; до політичних — утримання армії, поліції, в'язниць тощо; до ідеологічних — здійснення ідеологічного впливу держави через засоби масової інформації на широкі верстви заселення згідно з ціннісними орієнтирами держави, їх класової природи; національні послуги — це здійснення державою оборонних функцій.
Водночас між деякими видами цих послуг нема чіткої градації. Так, оборонні функції у випадку здійснення державою агресії проти іншої країни або проти власного народу (придушення соціальних виступів) перетворюються на політичні.
Надання державою різноманітних послуг передбачає значний перерозподіл ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних) у суспільстві. Він здійснюється, головним чином, через механізм оподаткування, про що буде сказано далі.
У свою чергу, такий перерозподіл істотно впливає на кругообіг ресурсів, передусім, через механізм державної закупівлі товарів і послуг. Так, відомий американський економіст Г. Манків називає державну закупівлю третім компонентом попиту на товари і послуги, зокрема закупівлю зброї, книг для бібліотек, будівництво шкіл та наймання вчителів, оплату послуг державних службовців, будівництво доріг та виконання інших громадських робіт. Загалом, закупівлі товарів і послуг у СІЛА наприкінці 90-х pp. становили близько 20 % ВВП (обсяг ВВП у 1997 р. становив 8 трлн дол.). Крім того, держава здійснює соціальні витрати, обсяг яких перевищив 1 трлн дол. лише на федеральному рівні. Ці витрати (трансфери) отримують домогосподарства, люди похилого віку (програми соціального страхування).
У політекономічному аспекті основною причиною наростаючих обсягів надання державою економічних і соціальних послуг є, по-перше, неспроможність приватної та колективної капіталістичної власності забезпечити розвиток сучасних продуктивних сил, а отже, процес переростання останніми меж названих типів власності; по-друге, неспроможність ринкової системи вирішувати низку загальнонаціональних проблем (посилення диспропорційності розвитку економіки, монополістичних тенденцій, соціальної диференціації у суспільстві та ін., про що йшлося у сьомій темі), загострення відповідних суперечностей. Тому держава, як зазначалося, має своєю діяльністю, передусім, посилити позитивні функції ринку і ринкової економіки та послабити, нейтралізувати їхні негативні функції.
Крім того, залежно від досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, технологічного способу виробництва, їхньої інтернаціоналізації держава має виконувати низку якісно нових, насамперед економічних функцій.
§ 2. Економічні функції держави
• Сутність та структура економічних функцій держави.
• Економічна політика держави.
• Основні моделі державного регулювання економіки.
• Теорії держави та економічної ролі держави.
Сутність та структура економічних функцій держави. У зарубіжній та вітчизняній економічній літературі визначення сутності економічних функцій або відсутнє, або позбавлене ознак категоріальності та концептуальності. Так, у підручнику "Державне регулювання економіки" за редакцією І. Михасюка стверджується, що "економічні функції” держави — це конкретні напрями здійснення економічної діяльності (політики) держави". У наведеному визначенні, з одного боку, одне невідоме підводиться під некоректно оформлене інше невідоме, а по-друге економічна діяльність держави ототожнюється з її політикою. Відповідно до такої логіки автори розглядають економічні функції держави за двома напрямами:
а) регулювання державного сектору економіки;
б) регулювання недержавного сектору економіки та національної економіки в цілому.
У "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна визначення економічних функцій держави немає, але названі такі дві з них:
1) створення необхідних передумов для нормального функціонування ринкової економіки (забезпечення правової бази економічних відносин і правопорядку в суспільстві тощо);
2) прямий державний контроль над економікою. Такий поділ, як один з критеріїв класифікації економічних функцій держави, можна визнати доцільним, проте некоректним є віднесення до першої функції забезпечення правопорядку у суспільстві тощо, які належать до надбудовчих функцій.
Логічнішою у даному контексті є спроба американських учених Кемпбелла Р. Макконнелла і Стенлі Л. Брю пов'язати такі функції держави з економічною роллю держави, оскільки поняття "функція" відображає, передусім, роль, призначення чого-небудь, а також певне коло діяльності. При цьому вони виділяють п'ять таких економічних функцій:
1) забезпечення правової бази, що сприяє ефективному функціонуванню ринкової системи;
2) захист конкуренції;
3) перерозподіл доходів і багатства;
4) коригування розподілу ресурсів із метою зміни структури національного продукту;
5) стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості та інфляції, а також стимулювання економічного зростання. Отже, у даній класифікації наявні недоліки попередньої класифікації.
Водночас для політекономічного визначення даної категорії необхідно розглядати такі функції держави в органічному зв'язку з політекономічною характеристикою держави, про що йшлося раніше. Це зумовлене тим, що в економічних функціях знаходить своє комплексне вираження сутність держави як політекономічної категорії. З урахуванням сказаного економічні функції держави — це втілення її економічної ролі у процесі реалізації наявної у неї економічної влади і власності, внаслідок чого виникає цілісна система відносин економічної власності та управління нею у всіх сферах суспільного відтворення.
Класифікацію економічних функцій держави можна робити за різни-чи критеріями, залежно від соціальної спрямованості (тобто діяльності з інтересах певного класу, суспільства в цілому або певного поєднання інтересів цих суб'єктів). Оскільки держава за умов капіталізму діє, передусім, в інтересах економічно (а отже, і політично) пануючого класу, "о її основною функцією є забезпечення умов розвитку для недержавних форм капіталістичної власності (приватної та колективної), передусім, монополістичної власності шляхом вирішення або послаблення тих суперечностей, поглиблення і загострення яких відбулись у межах ринкової системи та відповідних форм власності, що лежать в основі цієї системи.