За сучасних складних умов для успішного розвитку машинобудування потрібна не поспішна приватизація, а реформа управління в сферах державної власності і матеріального виробництва, передусім створення чіткої організаційної структури. Треба доручити управління машинобудуванням тим, хто здатен успішно реалізувати цю проблему. Однак не обійтись і без опрацювання наукових основ територіальної організації цього складного комплексу.
Сьогодні державні урядові структури України широко використовують методи стратегічного планування і програмування в практиці управління. Значна увага приділена регіональному розвитку і регіональній політиці у Посланнях Президента України до Верховної Ради. Так, Послання «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 роки» містить цілий розділ «Здійснення активної державної регіональної політики». Щодо проблем стратегічного планування в ньому зазначено: «Державна регіональна політика у 2002–2011 рр. має забезпечити: – удосконалення системи державного стратегічного програмування регіонального розвитку, обґрунтування стратегії розвитку окремих регіонів».
У тематичній доповіді «Зміцнення потенціалу регіонів та шляхи зменшення соціально-економічних диспропорцій регіонального розвитку», що є складовою частиною Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році» питанням програмного забезпечення розвитку регіонів присвячено цілий підрозділ розділу 2. Механізми державного регулювання регіонального розвитку.
Враховуючи важливість програмно-цільового методу управління як дієвого засобу вирішення проблем соціально-економічного та культурного розвитку регіонів, на державному рівні опрацьовується проект Закону України «Про державні цільові програми», який повинен забезпечити врегулювання процесів розроблення і виконання державних цільових програм, у тому числі у питанні визначення джерел фінансування їх заходів.
В Україні сформувалася потужна наукова школа регіонального програмування. Майже у всіх регіонах та великих містах у сфері науки та управління працює велика кількість кваліфікованих фахівців, що в повному обсязі володіють програмно-цільовими методами, розробляють і виконують цільові програми, спрямовані на розв'язання різнопланових проблем регіонального розвитку.
Результати виконання цих програм засвідчили, що жодна з них у повному обсязі не була реалізована, а фінансування запланованих заходів як з державного бюджету, так і з місцевих джерел здійснювалося в середньому на рівні 10–50% від передбачених обсягів.
Загалом в Україні сьогодні виконується 216 різних програм. Більшість з них має вузькоспрямований галузевий або обласний характер: кожна область розробляє певні програми, де окреслює шляхи вирішення окремих проблем, при цьому й таких, які є у сусідніх областях. Голови облдержадміністрацій обмежуються своєю територією, намагаючись хоч щось зробити для своїх людей. І тоді область виступає як відокремлена територія, де формують різні програми, на кожну виділяють та витрачають незначні державні кошти, які не можуть забезпечити реалізацію передбачених заходів. Слід зробити селекцію цих програм, визначивши те, що потрібно безпосередньо регіону, а що потрібно державі й регіону.
Для підвищення ефективності цільових програм регіонального розвитку слід звернути увагу на якість та повноту їх науково-теоретичного забезпечення, а також на організаційні моменти розробки та реалізації програм. У цьому відношенні можна виділити декілька проблемних моментів.
Насамперед, слід зазначити, що при розробці програм регіонального соціально-економічного розвитку повинен обов'язково враховуватися геоекономічний чинник. Адже сьогодні, здебільшого, коли ми говоримо про регіональний розвиток та регіональну політику, то розуміємо ці категорії як внутрішньонаціональні, тобто розглядаємо процеси кооперації, взаємодію між підприємствами, що розташовані в регіонах, або регіонів між собою. Налагодження тісних міжрегіональних зв'язків, безумовно, – надзвичайно важливий процес. Він забезпечує реалізацію національних інтересів у сфері єдності і неподільності країни, але коли ми плануємо регіональний.3.1 Зіставлення основних економічних показників ефективності чинного та удосконаленого економічного стану підприємства
За результатами аналізу робимо остаточний висновок щодо необхідності опрацювання заходів по удосконаленню економічного стану підприємства.
За виробничої програми всі показники, які залежать від неї, також змінюються. Це можна простежити на основі наступних розрахунків, які будуть здійснюватись за попередньою методикою. Результати розрахунків наведені в таблиці 3.
Таблиця 3. Результати впровадження заходів для підвищення ефективності виробництва
| № з/п | Показник | Чинний стан | Удоско-налений стан | Відхилення | |
| абсолютне | відносне, % | ||||
| 1. | Виробнича програма, шт. | 620880 | 662272 | 0,066 | 6,6 |
| 2. | Товарна продукція, грн. | 11411774 | 12181665 | 0,067 | 6,7 |
| 3. | Собівартість товарної продукції, грн. | 9776582,8 | 17223442 | 0,76 | 76 |
| 4. | Собівартість 1 одиниці продукції, грн. | 15,7 | 26 | 0,65 | 65 |
| 5. | Витрати на 1 грн товарної продукції, грн/грн | 0,801 | 0,802 | 0,0125 | 1,25 |
| 6. | Чисельність основних виробничих працівників, осіб | 289 | 308 | 0,066 | 6,6 |
| 7. | Чисельність виробничо-промислового персоналу, осіб | 382 | 407 | 0,065 | 6,5 |
| 8. | Продуктивність праці основних виробничих працівників, грн/грн | 32923,4 | 54629,04 | 0,66 | 65,9 |
| 9. | Продуктивність праці виробничо-промислового персоналу, грн/люд | 31889,2 | 52884,13 | 0,66 | 65,8 |
| 10. | Фондовіддача, грн/грн | 2,91 | 4,8 | 0,649 | 64,9 |
| 11. | Фондоємність, грн/грн | 0,34 | 0,21 | -0,38 | -38 |
| 12. | Фондоозброєність, грн./юд | 2665,8 | 3886,2 | ||
| 13. | Матеріалоємність, грн./грн | 0,36 | 0,21 | 0,45 | 45,78 |
| 14. | Зарплатоємність, грн./грн | 0,19 | 0,43 | -0,41 | -41 |
| 15. | Прибуток, грн | 2415083 | 4300398 | 1,26 | 126,3 |
| 16. | Рентабельність продукції, % | 24,7 | 24,9 | 0,78 | 78 |
| 17. | Економічний ефект від впровадження заходів, грн | 0,0097 | 0,97 | ||
На підставі впровадженних заходів бачимо, щ витрати на виробництво продукції зменшились, прибуток від реалізації усієї продукції збільшився. Це означає, що підприємство стало функціонувати більш ефективніше.
Для підвищення ефективності цільових програм регіонального розвитку слід звернути увагу на якість та повноту їх науково-теоретичного забезпечення, а також на організаційні моменти розробки та реалізації програм. У цьому відношенні можна виділити декілька проблемних моментів.
Насамперед, слід зазначити, що при розробці програм регіонального соціально-економічного розвитку повинен обов'язково враховуватися геоекономічний чинник. Адже сьогодні, здебільшого, коли ми говоримо про регіональний розвиток та регіональну політику, то розуміємо ці категорії як внутрішньонаціональні, тобто розглядаємо процеси кооперації, взаємодію між підприємствами, що розташовані в регіонах, або регіонів між собою. Налагодження тісних міжрегіональних зв'язків, безумовно, – надзвичайно важливий процес. Він забезпечує реалізацію національних інтересів у сфері єдності і неподільності країни, але коли ми плануємо регіональний.
Висновок
Сьогодні ключовим чинником завоювання і утримання позицій на ринку, забезпечення максимального продажу техніки, що випускається, і устаткування є якість продукції, включаючи її новизну, технічний рівень, надійність в експлуатації, ремонтоприналежність.
Для заводів машинобудівного комплексу України, докладаючи великі зусилля в цілях завоювання зарубіжних ринків для своєї продукції, проблема конкурентоспроможності особливо актуальна.
Цей комплекс потребує структурної перебудови, орієнтації на експорт високотехнологічних товарів, переорієнтації підприємств військово-промислового комплексу на випуск конкурентноспроможних на світових ринках товарів.
Загальні напрями розвитку машинобудівної галузі України до 2010 року можна об'єднати в такі основні групи:
– розширення обсягів виробництва машинобудівної продукції для внутрішнього ринку при одночасному підвищенні її якості і скорочення асортименту продукції, що імпортується. До 2010 року потреби України в машинобудівній продукції повинні бути задоволені не менше ніж на 80–90% вітчизняним виробництвом;
– збільшення валютних надходжень від експорту машинобудівної продукції шляхом використання досягнень науково-технічного прогресу і поставок на зовнішні ринки товарів з високим рівнем технологічної переробки, а також освоєння нових ринків збуту;
– використання інвестицій для створення замкнутих циклів виробництва;
– розробка нових технологічних процесів виробництва продукції;
– закупівля технологій і ліцензії для освоєння виробництва нової машинобудівної продукції з високим рівнем надійності, високої якості і низькими витратами всіх видів ресурсів при експлуатації;
– упровадження у виробництво нових зразків машинобудівної продукції з урахуванням мінімізації відходів і можливості їх подальшого використання для випуску інших товарів;