Міжрегіональна Академія Управління Персоналом
(МАУП)
Інститут Міжнародної Економіки та Фінансів
(ІМЕФ)
Індекс групи: Е 10 02 БМЕБ (4,6з)
Прізвище ім’я по батькові
студента:
Курсова робота
З дисципліни: Політична економія
За темою: Аналіз структури доходів соціальних груп населення (Тема № 11)
Прізвище та ініціали викладача: Руденко Н.В.
Київ - 2003
1. Вступ ....................................................................................................... 3
2. Теорія споживання ................................................................................. 6
3. Доходи та витрати домогосподарств
· Доходи і ресурси населення та домогосподарства ................... 9
· Витрати населення та домогосподарства ................................ 20
4. Показники диференціації населення за рівнем матеріального добробуту та нерівності розподілу доходів (витрат) ........................ 22
5. Становлення середнього класу в Україні ...........................................
6. Становище економіки України за 2000 – 2002 ..................................
7. Доходи населення і домогосподарств за січень – червень 2003 р. .. 32
8. Висновки ................................................................................................
9. Перелік звертань ....................................................................................
Добробут населення формується під впливом різних факторів. Чим більше в домогосподарстві працездатних осіб, чим вищою є їх освіта, кваліфікація, тим краще вони працюють або займаються підприємницькою діяльністю, тим більшими буде сукупний дохід сім'ї. І навпаки, переважання в сім’ї непрацездатних осіб, утриманців, пенсіонерів з малою пенсією зменшує сукупний і середньодушовий дохід. Як правило, додаткові джерела добробуту для наших сімей — малі пенсії, стипендії допомоги різного призначення та субсидії — не є вирішальними.
Не сприяє зростанню добробуту і масова втрата роботи працездатними членами сім'ї, тобто безробіття, яке в Україні за останні роки безперервно збільшується. Знижується добробут українських сімей і зростають податки на доходи, нерухомість, а також збільшуються різні збори, платежі, особливо перманентне підвищення плати за комунально-побутові послуги. Останні дуже істотно зросли в кінці 90-х років та до цього часу.
Країна ніколи не буде багатою, якщо в ній основна маса населення зубожіла. Навпаки, зростання доходів домогосподарств сприятиме і зростанню споживчого попиту, пожвавленню економічної кон'юнктури, поступальному розвитку суспільства.
Домогосподарства з державою мають органічні взаємозв’язки. З одного боку, вони об'єктивно заінтересовані в існуванні сильного державного апарату, який забезпечує охорону кордонів країни, підтримує правопорядок, створює і вдосконалює законодавство, регулює функціонування різних сфер і галузей економіки та управляє адміністративно-територіальними утвореннями, забезпечує значною мірою безкоштовні освіти та медичні послуги тощо. Весь цей громіздкий державний апарат утримується за рахунок податків, в т. ч. і громадян (домогосподарств).
З іншого боку, держава за рахунок податків та різних платежів юридичних і фізичних осіб формує спеціальні фонди: пенсійний; соціального, медичного страхування; сприяння зайнятості тощо. Це дає змогу їй сплачувати пенсії непрацездатним особам, матеріально підтримувати дітей-сиріт, інвалідів, безробітних відшкодовувати втрату заробітної плати через травми і хвороби. З державного бюджету, який також формується в основному за рахунок податків, держава фінансує системи освіти, охорони здоров'я, утримує силові структури (армію, міліцію тощо).
Образно кажучи, економіка домогосподарства пов'язана з економікою держави за принципом сполучених посудин. У періоди економічної активності зростає обсяг виробництва (національний дохід країни) і суспільство має можливість підвищувати добробут сімей шляхом збільшення як трудових доходів, так і пенсій, стипендій, інших соціальних виплат. І хоча можливості сім'ї щодо маневрування своїми ресурсами небезмежні навіть у періоди сприятливої економічної кон'юнктури, вона може більше витрачати коштів на поточні потреби, освіту, зміцнення здоров'я своїх членів та робити заощадження.
У періоди погіршення загальної економічної кон'юнктури (кризи) в країні доходи сім'ї скорочуються і вона мусить зменшувати свої видатки або шукати нові можливості поновлення доходів.
Таким чином, формування і використання сімейних доходів, завершуючи фазу розподілу, є важливим та активним важелем економічного стимулювання суспільного виробництва та стабільного соціального розвитку суспільства.
ТЕОРІЯ СПОЖИВАННЯ
Проблеми формування і використання сімейних доходів розглядає теорія споживання, яка досліджує вподобання індивідів на основі їх власних потреб, аналізує, як домогосподарство вибирає той або інший товар, в якій кількості воно може його купити, враховуючи обмежений бюджет споживача і прагнення максимізувати власну вигоду.
Для того щоб споживач міг розподілити свої кошти для задоволення потреб між різними потребами, йому потрібна певна загальна основа для їх співставлення. З цією метою економісти ввели поняття корисності. У XVIII ст. це поняття почали використовувати дослідники математичної ймовірності. У 1738 р. швейцарський математик Д. Бернуллі зазначив, що люди поводяться так, що гроші, які вони можуть виграти у чесному парі, коштують для них менше, ніж інші, які вони можуть програти. Це означає, що вони не схильні до ризику і кожен наступний долар майна приносить їм менший приріст реальної корисності.
У гуманітарні науки поняття корисності було введено англійським філософом, соціологом, юристом Є. Бентамом, який заснував утилітаризм – напрям у соціальній філософії (від лат. Utilitas — користь, вигода). „Під принципом користі, — писав учений, — розуміють той принцип, що схвалює або не схвалює будь-яку дію, залежно від того, чи прагне вона (як нам здається) збільшити або зменшити щастя тієї особи, про інтерес якої йде мова, або, кажучи те ж саме іншими словами, сприяти або перешкоджати цьому щастю”. Згідно з теорією Є. Бентама, максимізація корисності і є психологічним принципом поведінки людей, яким вони керуються, намагаючись уникнути страждань і збільшити задоволення або щастя. Він вважав, що суспільство, в тому числі і законодавство, повинно ґрунтуватися на цьому принципі щоб забезпечувати „найбільше щастя для найбільшої кількості індивідів”. На той час погляди Є. Бентама були досить прогресивними. Вчений вважав, що соціальну й економічну політику потрібно спрямовувати на досягнення певних практичних результатів, тоді як попередні підходи ґрунтувалися на традиційній або релігійній доктринах. І нині ці ідеї актуальні, тому що багато політиків захищають свої законодавчі пропозиції за допомогою утилітарних уявлень про те, що може бути найкращим для найбільшої кількості людей.
Прийнявши утилітарну доктрину корисності, економісти мали нагоду створити теорію поведінки споживача, засновану на гіпотезі про можливість співставлення корисностей різноманітних благ. Вважали, що при заданих цінах споживач прагне так розподілити свої кошти на купівлю товарів, щоб максимізувати очікуване задоволення або задоволення від їх споживання. При цьому він керується особистими смаками й уявленнями.
Представник неокласичного напряму політичної економії В. Джевонс розвинув концепцію корисності Є. Бентама. Він розглядав економічну теорію як „обчислення задоволення і болю” і показав, як раціональні індивіди можуть обґрунтувати свої споживчі рішення додатковою або граничною корисністю кожного товару. Більшість утилітаристів XIX ст. вважали, що корисність є психічною реальністю, яку можна прямо і кількісно виміряти.
Визначена у такий спосіб корисність має суто особистий, суб’єктивний характер. Французький філософ Е. де Кондильяк зазначав: „Отже, з міркувань про корисність речей складається їх цінність, і залежно від тих міркувань вона підвищується або знижується... Але якби почали вважати цінність ознакою не відносною, невіддільною від речей і незалежною від міркувань, то це поняття стало б джерелом поганих роздумів”.
Економісти неодноразово намагалися відмовитися від терміна „корисність”, який має оцінний характер, знайти йому кращий відповідник. Російський економіст Н. Бунге пропонував використовувати поняття „придатність”. „Потреба у наркотичних засобах, — писав він, — незаперечна, але чи можна сказати, що опіум і гашиш корисні для тих, хто палить, — вони тільки придатні як речовина для сп'яніння”. Італійський економіст і соціолог В. Парето запропонував замінити термін „корисність” неологізмом ophelimite, що означає відповідність між речами та бажаннями. Французький економіст Ш. Жид пропонував використовувати термін „бажаність”, вважаючи, що ця категорія „не передбачає існування у бажань моральних або аморальних ознак, розумних або нерозсудливих”. На підтримку терміна „бажаність” висловлювався і відомий американський економіст і статистик І. Фішер, зазначаючи перевагу антоніма „небажаність” порівняно з „некорисністю”. Але термін „корисність” пережив своїх критиків і вживається й досі.
Завдання кожної з національних економік — сприяти постійному збільшенню обсягу споживання товарів і послуг домогосподарством, оскільки недоспоживання призводить до утворення надлишків виробленої товарної маси, що спричиняє кризи в економіці. У періоди погіршення загальної економічної кон'юнктури (кризи) в країні доходи сім'ї скорочуються і вона мусить зменшувати свої видатки або шукати нові можливості поновлення доходів.
Таким чином, формування і використання сімейних доходів, завершуючи фазу розподілу, є важливим та активним важелем економічного стимулювання суспільного виробництва та стабільного соціального розвитку суспільства.