Міністерство аграрної політики
Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва
Домашнє завдання
НА ТЕМУ : Аналіз стейкхолдерів
Виконала:
студентка 3 курсу 2 групи
ф-ту Менеджмента та економіки напряму підготовки: Економіка
підприємства
Іванова Інна
Перевірила: Казакова І.В.
Харків, 2010
ЗМІСТ
Вступ
Значення інтересів стейкхолдерів у процесі управління діяльністю підприємства
Класифікація стейкхолдерів
Учасники проекту
Аналіз стейкхолдерів
Список використаної літератури
ВСТУП
Стейкхолдер (від англ. Stakeholder - власник частки (одержувач відсотка); власник застави, розпорядник (довірчий власник) спірного, закладеного або підопічного майна, пайовик) - у вузькому змісті слова: те ж, що й shareholder (акціонер, учасник), тобто особу, що має частку в статутному (складовому) капіталі підприємства; у широкому змісті: одне з фізичних або юридичних осіб, зацікавлених у фінансовому й іншому результатах діяльності компанії: акціонерів, кредиторів, власників облігацій, членів органів керування, співробітників компанії, клієнтів (контрагентів), суспільства в цілому, уряду.
Найчастіше під терміном "стейкхолдери" мають на увазі групи впливу, що існують усередині або поза компанією, які треба враховувати при здійсненні діяльності. Інтереси стейкхолдерів можуть вступати в протиріччя один з одним. Стейкхолдерів можна розглядати як єдине суперечливе ціле, рівнодіюча інтересів частин якого буде визначати траєкторію еволюції організації.
Стейкхолдерів розділяють на чотири головні категорії:
· групи впливу, що фінансують підприємство (наприклад, акціонери);
· менеджери, які керують ним;
· службовці, що працюють на підприємстві;
· економічні партнери. Дана категорія включає як покупців і постачальників, так і інші економічні суб'єкти.
Кожна із цих груп має різні інтереси й владні можливості, що буде впливати на рівень поставлених ними завдань.[2]
ЗНАЧЕННЯ ІНТЕРЕСІВ СТЕЙКХОЛДЕРІВ У ПРОЦЕСІ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА
Стейкхолдери (Stakeholders) - досить широке коло осіб, що мають відношення до підприємства. Основними стейкхолдерами підприємства є: інвестори, що вкладають у компанію свій капітал з певною часткою ризику з метою одержання доходу на нього; кредитори, що тимчасово надають підприємству позика в обмін на деякий заздалегідь установлений доход, і зацікавлені в інформації, що дозволяють їм визначити, чи будуть вчасно здійснені виплати по кредиту; менеджери підприємства, оскільки фінансова інформація дозволяє зробити найбільш достовірну оцінку ефективності керування підприємством; працівники підприємства, зацікавлені в одержанні інформації про здатності підприємства вчасно виплачувати зарплату, провадити пенсійні та інші виплати; постачальники, зацікавлені в інформації, що дозволяє їм визначити, чи будуть вчасно виплачені належні їм суми; споживачі (клієнти підприємства), зацікавлені в стабільності поставок, як слідство фінансової респектабельності підприємства; суспільні й державні організації, оскільки від успішного функціонування підприємства залежить добробут економічної інфраструктури регіону [3].
Стейкхолдер – ринковий суб’єкт, який має інтерес до діяльності підприємства чи до деяких напрямів його діяльності, але цей інтерес не базується на бажанні отримати чистий дохід.
Прийнято поділяти усіх стейкхолдерів на внутрішніх (керівництво, працівники, власники, спонсори) та зовнішніх (державні регулятивні, законодавчі органи, правові, судові та політичні установи, а також конкуренти, місцеве населення, ЗМІ). Крім того, є групи, що знаходяться між внутрішніми та зовнішніми сторонами, до яких перш за все слід віднести клієнтів і постачальників.
Інтереси стейкхолдерів можуть вступати в суперечність один з одним, отже, "зовнішніх і внутрішніх партнерів" господарюючого суб’єкта можна розглядати як єдине суперечливе ціле, рівнодіюча інтересів частин якої буде визначати траєкторію еволюції організації.
Ефективне управління відносинами зі стейкхолдерами є однією з головних цілей управління підприємством і однією з найважливіших задач стратегічного менеджменту. Аналіз стейкхолдерів суб’єкта господарювання включає такі основні етапи: ідентифікація, систематизація, оцінка цілей і завдань стейхолдерів, збір інформації про них.
Одним із інструментів, який дає можливість виявити та проаналізувати відносини підприємства і його стейкхолдерів є теорія зацікавлених сторін (stakeholder theory).
Основним предметом дослідження теорії зацікавлених сторін є взаємодія різних стейкхолдерів, що переслідують свої інтереси, які пов'язані з діяльністю деякого підприємства.
Розглянемо ключові положення цієї теорії:
1) підприємство має відношення з великою кількістю стейкхолдерів, що складають його оточення, які впливають або на яких можуть вплинути рішення підприємства, що приймаються керівництвом;
2) теорія займається природою цих відносин: процесами і результатами, які їх супроводжують;
3) інтереси всіх стейкхолдерів потенційно мають право бути взяті до уваги і при можливості – задоволені.
Аналіз стейкхолдерів в межах ідентифікації стратегічного простору підприємства спрямований на виявлення таких їх характеристик, як: інтереси окремих груп та їх відносна влада, вплив на підприємство та значущість кожної групи для його майбутнього; вплив стейкхолдерів на ресурси підприємства, на його стратегічні активи; партнерства та коаліції, в які вступають стейкхолдери та можливі наслідки такої їх взаємодії для підприємства. Результатом подібного дослідження має стати своєрідна сегментація стейкхолдерів по групах, що створюють для підприємства нові можливості, або загрози.
Завершивши аналіз стейкхолдерів, планувальна група може переходити до формулювання місії підприємства, яка виникає з довгих дискусій про сутність організації, її незмінну мету, зв’язок з головними стейкхолдерами, її філософію та головні цінності й етичні норми [5].
КЛАСИФІКАЦІЯ СТЕЙКХОЛДЕРІВ
Основними стейкхолдерами підприємства є:
– інвестори, що вкладають у компанію свій капітал з певною часткою ризику з метою отримання доходу;
– кредитори, котрі тимчасово надають підприємству позику в обмін на деякий наперед встановлений дохід і зацікавлені в інформації, що дозволяє їм визначити, чи будуть своєчасно здійснені виплати по кредиту;
– менеджери підприємства, оскільки фінансова інформація дозволяє зробити найбільш достовірну оцінку ефективності управління підприємством;
– працівники підприємства, зацікавлені в отриманні інформації про здатність підприємства своєчасно виплачувати зарплату, проводити пенсійні та інші виплати;
– постачальники, зацікавлені в інформації, що дозволяє їм визначити, чи своєчасно виплатять належні їм суми;
– споживачі (клієнти підприємства), зацікавлені в стабільності поставок, як наслідок фінансової респектабельності підприємства;
– суспільні і державні організації, оскільки від успішного функціонування підприємства залежить добробут економічної інфраструктури регіону [5].
Всіх зацікавлених осіб (стейкхолдерів) можна класифікувати на:
- залежно від їхніх інтересів та їхньої влади:
1) Влада стейкхолдера визначає його здатність впливати на організацію.
2) Інтерес стейкхолдера визначається його бажанням впливати на організацію.
Отже, схема стейкхолдера: Вплив стейкхолдера = Влада х Інтерес.
- Внутрішніх та зовнішніх;[2]
Зовнішні партнери (стейкхолдери) - це фізичні і юридичні особи, які зацікавлені у розвитку даного підприємства і здатні впливати на цей розвиток.
До числа зовнішніх партнерів (стейкхолдерів) зараховують: компаньйонів, власників співвласників підприємства, акціонерів, а також засоби масової інформації, органи місцевої влади, профспілкові органи тощо, які зацікавлені в успішному розвитку підприємства. Сюди відносять і постачальників.
Внутрішні стейкхолдери включають менеджерів, службовців, власників і раду директорів або правління, у якому представлені менеджери й власники. Один із самих значних внутрішніх стейкхолдерів - одноособовий виконавчий орган.
Для отримання суттєвої підтримки підприємство повинно намагатися максимально задовольняти інтереси партнерів, незважаючи на те, що дані інтереси не завжди співпадають, мотивація стейкхолдерів може бути різною.
Наприклад, власники цукрозаводу зацікавлені у максимальній капіталізації прибутку, місцеві органи влади - у спрямуванні його на соціальні потреби містечка, де проживають цукровиробники, а внутрішні партнери (робітники) воліють, щоб весь прибуток був спрямований на дивіденди.
Таких ситуацій, коли важко узгодити інтереси численних стейкхолдерів, виникає безліч; а тому постає питання про градацію інтересів, встановлення пріоритетів. З цією метою стейкхолдерів поділяють на групи, залежно від рівня їх зацікавленості у розвитку підприємства та можливостей впливу на нього. І для кожної з таких груп визначають найприйнятніший стиль взаємовідносин [4].
Взаємодія зі стейкхолдерами
Організації використають два основних методи побудови відносин із зовнішніми стейкхолдерами:
Перший метод укладається у встановленні партнерських зв'язків зі стейкхолдерами. Важливою метою цього методу є побудова таких відносин, щоб для стейкхолдера було більш вигідно діяти в інтересах компанії, оскільки в цьому випадку він досягає й власних інтересів.
Другий метод являє собою спробу захисту організації від невизначеності за допомогою використання прийомів, призначених для стабілізації й прогнозування впливів. Це такі методи керування стейкхолдерами, як маркетингові дослідження, створення спеціальних відділень, що контролюють сфери інтересів важливих стейкхолдеров (наприклад: дотримання законів, контроль за екологічною безпекою), зусилля по забезпеченню єднальних процедур, реклама й зв'язки фірми із громадськістю й т.д.