Рейтинг Institutional Investor оцінює насамперед кредитоспроможність країн і складається при участі експертів 100 провідних міжнародних банків.
Рейтинг Euromoney базується на дослідженні таких груп індикаторів:
1) ринкових - 40 %;
2) кредитних - 20 %;
3) політико-економічних, що включають у себе політичний ризик, економічний стан і прогноз економічного розвитку - 40 %.
У рейтингу BERI оцінюється політична стабільність, ставлення закордонних інвестицій, націоналізація, девальвація, платіжний баланс, темпи економічного зростання, витрати по заробітній платі, продуктивність праці, інфраструктура, умови коротко- і довгострокового кредитування й ін.
Результати експертних оцінок, проведених у 1990-х роках, свідчать про достатньо низьку привабливість України. У різноманітних рейтингах їй приділяється місце від 120-го до 150-го серед держав світу. Невисоке положення займає Україна і серед країн із перехідною економікою.
Міжнародна практика вибору держави-реципіента крім оцінки загального інвестиційного клімату базується також на урахуванні специфічних особливостей самого проекту, ступені розвитку даної держави. Так, при реалізації міжнародних проектів, пов'язаних із виконанням масштабних будівельних робіт, здійснюваних при сприянні Всесвітнього банку, чинники, що впливають на прийняття рішень, систематизуються по категоріях країн: що розвиваються, середнього рівня розвитку, розвинуті.
Аналіз поданих оцінних чинників дозволяє віднести Україну в цілому до категорії країн із середнім рівнем розвитку. Проте при всіх інших сприятливих обставинах невирішеність проблеми власності на землю різко знижує її привабливість як об'єкта довгострокових вкладень. Крім того, до чинників, що дестабілізують економіку України, можна віднести тягар податкового законодавства, обмеження, пов'язані з рухом капіталу, нерозвиненість фондового ринку, складне фінансове положення більшості підприємств. Проте Україна має потужний, промислово-розвинений виробничий потенціал, розвинену інфраструктуру, вигідне географічне положення. Позитивний вплив мали проведена грошова реформа, стабілізація національної валюти і керованість інфляційними процесами. За рівнем економічного потенціалу, як свідчать експертні оцінки, Україна входить у число перших п'ятьох країн Європи, а по ефективності його використання знаходиться в другій сотні країн світу. Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в змозі самостійно вийти з економічної кризи без притягнення й ефективного використання іноземних інвестицій, Акумулюю чи капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій і менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але і роблять динамічними інші чинники в розвитку ринків товарів і послуг. Крім того, іноземні інвестиції сприяють мірам макроекономічної стабілізації, дозволяють вирішувати багато соціальних проблем цього періоду. В цілому розвитку українсько-закордонної інвестиційної діяльності властиві: визначена динаміка; розширення масштабів, видів і сфер діяльності; географічна диверсифікація. Основними формами залученням інвестицій у 1990-х роках є внески у формі рухомого і нерухомого майна (біля 65 %) і грошові внески (біля 25 %).
Галузева структура іноземних інвестицій формується в основному за рахунок внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудування і металообробки, фінансових послуг. Серед інших галузей відносно вагомі наука, охорона здоров'я, побутове обслуговування, зовнішня торгівля, будівництво, хімічна промисловість.
Структура іноземного інвестування по регіонах України характеризується традиційним залученням прямих інвестицій в економіку Києва, Одеських, Дніпропетровських, Донецьких, Львівської областей, Автономної Республіки Крим.
У цілому можна відзначити формування певних тенденцій, що у тій або іншій мірі якісно характеризують розвиток іноземного інвестування в Україні:
• переважаюча кількість партнерів із країн, що розвиваються, (по кількості інвестицій) і партнерів із промислово розвинутих країн (по обсягу інвестицій);
• поступове збільшення частки інвестицій із країн СНД;
• реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній основі;
• орієнтація підприємств з іноземними інвестиціями на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені (наприклад комп'ютерна техніка певних класів), і на сферу послуг;
• обережність західних партнерів щодо збільшення інвестицій, що обумовлено відсутністю надійних гарантій по їхньому захисту, наявністю прямого і непрямого контролю за такими інвестиціями, невідпрацьованість стратегії і тактики виходу на практично невідомий і раніше закритий ринок;
• активність малих закордонних фірм, що орієнтовані на швидке повернення невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій, по суті, посередницьких або відверто спекулятивних;
• нерівномірність розподілу інвестицій по галузях і регіонам України, їхня зосередженість у промислових центрах України, як-от у Києві;
• переважання частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальних обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування.
Характеризуючи стан іноземного інвестування в економіку України в цілому, його можна визначити як кризове в порівнянні з динамічними процесами, що відбуваються в міжнародній економіці.
Як кризову можна також охарактеризувати і внутрішню інвестиційну сферу. Найкращим показником привабливого інвестиційного клімату для іноземного інвестора є активні внутрішні інвестиції. У Україні відбувається абсолютне і відносне зменшення інвестиційних ресурсів, хоча, по оцінках спеціалістів, для стабільного економічного росту інвестиції повинні складати 20-25 % валового внутрішнього продукту. Так, розвиті країни мають середньорічну питому вагу капіталовкладень (gross capital formation) 16-22 % і темп приросту валового внутрішнього продукту 2-3 %. Близькі аналогічні показники були характерні в 1980-1990 р. для СРСР, коли питома вага капіталовкладень у валовому національному продукті перевищувала 30 %, забезпечуючи його щорічний приріст на 2,5 %. В даний час інвестиції здійснюються в здебільшого в короткострокові проекти, знижена інвестиційна активність у базових галузях народного господарства, слабко завантажені будівельні комплекси. Питома вага довгострокових інвестиційних кредитів у ряді значних комерційних банків складає лічені відсотки, а те і частки відсотка. При цьому не можна не згадати проблему збалансованості внутрішніх і зовнішніх інвестицій. Світовий досвід показує, що іноземні інвестиції в країнах, що розвиваються, у 1990-х роках формують лише 2,0- 4,5 % загальних вкладень у національні економіки. У Україні цей же показник складає 7-10 %, тобто широкомасштабне залучення інвестицій із боку закордонних країн можливе лише при умові ефективного розвитку механізмів внутрішнього інвестування.
Інвестиційна привабливість галузі. У виборі галузевих напрямків інвестування, зокрема, Всесвітній банк керується перерахованими групами чинників як критеріями для прийняття рішень:
• ринкові;
• конкуренції;
• бар'єри входження в галузь;
• бар'єри виходу підприємства з галузі;
• взаємовідносини з постачальниками;
• технологічні фактори;
• соціальні фактори.
До першої групи відносяться розмір ринку, темп зростання його потенціалу, циклічність попиту, еластичність цін, прибутковість, диференціація продукту.
Друга група факторів оцінює стан конкуренції галузевого ринку, наявність рівних конкурентів, інтенсивність конкуренції, ступінь спеціалізацій конкурентів, наявність товарів-замінників, завантаження потужностей.
Третя група досліджує капиталоемкість галузі, наявність каналів розподілу і доступ до них, доступ до сировинних ресурсів, захищеність із боку держави, соціальні проблеми галузі, що можуть зробити негативний вплив на входження.
Четверта група дозволяє проаналізувати існуючі обмеження державного і соціального порядку, що перешкоджають виходу з галузі, спеціалізацію активів і можливість їх перепрофілювання і використання за іншим призначенням. Вгаємо відносини з постачальниками характеризуються наявністю місцевих постачальників, матеріалів-замінників, інтенсивністю конкуренції серед постачальників, можливістю формування стратегічних союзів і інших взаємовідносин з постачальниками сировини і матеріалів, рівнем вертикальної інтеграції з постачальниками.
Технологічні чинники враховують рівень технічних нововведень у галузі, складність продукції і виробництва, патентно-ліцензійну ситуацію в галузі, капіталоємкість і наукоємкість продукції.
До соціальних чинників, що формують галузеву привабливість, належать дисципліна робітників, демографічні процеси, ступінь охоплення робітників профспілками і вплив громадських організацій, виробничі відношення робітників із керівництвом.
Аналізуючи галузеву привабливість України по наведених групах факторів, можна зробити висновок, що в даний час найбільш інтенсивні інвестиційні процеси повинні спостерігатись у високорентабельних сферах, що не потребують значних вкладень капіталу при забезпеченні його швидкої віддачі. Це, насамперед, сфера внутрішньої торгівлі, переробка сільськогосподарської продукції, легка промисловості.
Інвестиційна привабливість регіону. Регіональна привабливість оцінюється такими чинниками, як:
• рівень економічного розвитку регіону;
• рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону;
• демографічна характеристика;
• рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону;
• рівень криміногенних, екологічних і інших ризиків.
Рівень економічного розвитку регіону характеризується такими показниками, як питома вага регіону у валовому внутрішньому продукті і національному доході, обсяг виробництва на душу населення, рівень самозабезпечення регіону основними продуктами харчування, середній рівень заробітної плати робітників, обсяг і динаміка капітальних вкладень у регіоні на душу населення, число підприємств, питома вага збиткових підприємств.