Загалом вартість будівництва (обсяг інвестицій) підприємств, будинків і споруд визначається замовником і охоплює:
— договірну ціну, що складається з вартості робіт, які підлягають виконанню генеральним підрядчиком за контрактом;
— частину базисної кошторисної вартості будівництва, що належить до діяльності замовника;
— базисну кошторисну вартість пусконалагоджувальних робіт;
— додаткові витрати замовника, викликані формуванням ринкових відносин;
— обов’язкові відрахування, збори й платежі, передбачені чинним законодавством;
— податок на додану вартість;
— премію за введення в дію виробничих потужностей та об’єктів будівництва;
— додаткові витрати на розвиток матеріально-технічної бази будівельної організації, якщо вони передбачені будівельним контрактом.
За підсумками розрахунку вартості будівництва показуються зворотні суми, тобто кошти, що повертаються замовнику після введення об’єкта в експлуатацію.
Викладена вище методика ціноутворення в інвестиційній сфері вкрай недосконала й громіздка та несе в собі рудименти командно-адміністративної системи.
Базисна вартість будівництва й визначена на її підставі договірна ціна обґрунтовується на фіктивному рівні цін і дезорієнтує інвестора, у деяких випадках ставить його у важке фінансове становище й може призвести до банкрутства.
Підрядчик також має великі труднощі через необхідність періодично переглядати й обґрунтовувати приріст цін на інвестиційні товари, що використовуються в будівництві (матеріали, деталі, напівфабрикати), вартість робочої сили й експлуатації будівельних машин та механізмів, а також інші статті витрат.
Методика визначення базисних цін будується на підставі нормування до прямих витрат планових нагромаджень, поточних витрат, що лімітуються, а також інших, які не залежать від прямих витрат.
Вартість будівельно-монтажних робіт охоплює витрати на монтаж технологічного обладнання. Тобто вартість монтажу обладнання відділена від вартості самого обладнання й ураховується у складі витрат на зведення будівель, споруд.
Такий порядок ціноутворення не зацікавлює підрядчика в економії матеріалів, збереженні конструкцій, зниженні витрат на транспортування.
З розвитком ринкових відносин такий порядок ціноутворення веде до необґрунтованого зростання цін на всі елементи собівартості будівельно-монтажних робіт.
З урахуванням світового досвіду можна рекомендувати деякі пропозиції щодо вдосконалення ціноутворення в інвестиційній сфері України:
— уже на стадії обґрунтування доцільності інвестицій замовником мають розроблятись інвесторські кошториси, де визначається прийнятна на всіх стадіях інвестиційного процесу вартість будівництва;
— інвесторські кошториси на тендерах мають бути підставою для розроблення проектів цін на будівельну продукцію підрядчиків, що беруть участь у торгах;
— державні та недержавні інвестори мають змогу вибрати з підрядчиків тих, що пропонують ціни, нижчі закладених в інвесторських кошторисах;
— нормування поточних витрат, планових нагромаджень, інших витрат, що лімітуються, слід здійснювати до базису (прямих витрат, кошторисної собівартості), з якого має вилучатись вартість матеріалів, деталей і конструкцій;
— прогнозований рівень цін, збільшених розцінок споживчої одиниці будівельної продукції має коригуватись системою регіональних індексів цін, що склалися, а не встановлюватись стосовно граничних нормативів;
— кошториси підрядної фірми розробляються на підставі інвесторських кошторисів з урахуванням можливого зниження рівня собівартості робіт як умови, що забезпечує перемогу на тендері;
— у підрядних контрактах слід розділити предмет договірної ціни: на будівельну частину (будівлі, споруди з інженерним обладнанням) і на технологічну (доставку, установку або монтаж технологічного обладнання), що дасть змогу проводити розрахунки між замовником і підрядчиком окремо за будівельні роботи та монтаж обладнання;
— доцільно також надати можливість незалежним інжиніринго-консалтинговим фірмам оприлюднювати регіональні ціни на матеріально-технічні та людські ресурси, що складаються в будівельному виробництві.