Висхідна фаза великого циклу – період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства. Він триває від 25 до 30 років. Це період масового розповсюдження нових технологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових галузей економіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, розширення інвестиційного процесу, залучення у виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати.
3. Циклічність суспільного відтворення
Суспільне відтворення, як з’ясовано у попередньому питанні, об’єктивно включає формування таких структурних пропорцій (у виробництві, розподілі, обміні і споживанні), які забезпечують економічну рівновагу і пропорційність суспільного виробництва. Проте об’єктивна необхідність у економічній рівновазі не означає, що остання, виникнувши. Залишається не змінною і не порушується. Закономірністю є рух від однієї економічної рівноваги до іншої через порушення першої і формування нової. Тобто, економічна рівновага дискретна, а економічний розвиток є циклічним. Нова рівновага – це рівновага більш складного порядку. Отже, циклічний характер суспільного відтворення виражає його динаміку.
Циклічність суспільного відтворення – складна теоретична проблема. Її складовим є дослідження видів циклів, їх структури, механізму проходження, функціонального значення окремих фаз тощо.
Слід наголосити також на тому, що цикл є об’єктом економічної політики держави. Тому теорія циклів має на меті запропонувати необхідні варіанти рецептів для макроекономічного регулювання, а також для діяльності окремих фірм.
Циклічність суспільного відтворення виглядає як періодичне коливання ділової активності, піднесення і спаду виробництва, коливання зайнятості і цін. В період порушення економічної рівноваги значно загострюється економічні та соціальні протиріччя.
Порушення економічної рівноваги і досягнення нової може відбуватися еволюційно і стрибкоподібно. Перший випадок характеризується відсутністю глибокого кризового падіння виробництва, другий – відзначається наявністю гострих економічних криз, руйнівними диспропорціями економіки.
Важливо подолати спрощене розуміння циклічності як лише риси капіталістичного відтворення. Циклічність – це закономірністьекономічного розвитку. Існують об’єктивні основи загальності принципу циклічності. Вони кореняться в розвиткові матеріальних умов виробництва, у взаємодії еволюційних і революційних форм пргресу продуктивних сил. Інші річ, що загальні принципи циклічності регулюються конкретно-історичними умовами. Тому, в залежності від цих умов. Циклічність суспільного виробництва приймає різноманітні прояви(види) і періодичність.
Окремі економічні цикли відрізняються один від одного тривалістю і інтенсивністю, відмінностями матеріальної основи їх розвитку, соціально-економічними наслідками. З іншого боку, різноманітні цикли накладаються один на одного, взаємодією між собою, в зв’язку з чим їх функції переплітаються.
Економічні цикли мають профазну структуру. Кількість фаз залежить від циклу. Проте будь-який цикл має свій пік, коли ділова активність найвища, виробництво працює на повну потужність, і найнижчу точку падіння, коли ділова активність виробництва знижується до найнижчого рівня. В період між цими полюсами цикл проходить певні фази, ознаками яких є стан ділової активності, зниження чи зростання виробництва, повнота і ефективність використання ресурсів, інтенсивність науково-технічного прогресу. В обов’язковому ж порядку циклічність відтворення, як бачимо, передбачає низхідну і висхідну фази як фази руху до протилежних точок циклу.
4. Циклічні коливання в умовах перехідної економіки
Ситуація, в якій опинилась Україна після отримання нею незалежності в 1991 році, інакше як системною кризою не охарактеризуєш. Економічну кризу в Україні протягом 90-х років XX – початку XXI ст. не можна трактувати як кризу. перевиробництва. За своєю сутністю вона є системною трансформаційною кризою, тобто кризою, породженою трансформацією адміністративно-командної економіки в ринкову економіку. Ця затяжна криза супроводжувалася хронічним дефіцитом предметів виробничого призначення, значним порушенням, загальної ринкової рівноваги, величезною інфляцією.
Основні ознаки економічної кризи в Україні наприкінці XX – початку XXI cт.:
1. Різке зниження національного доходу, виробництва промислової продукції та продовольства. Так, за 1991–1993 pp. національний доход в Україні знизився на 42%, виробництво промислової продукції – на 42%, виробництво продовольства – на 47%. За 1997 р. ВВП скоротився на 3,2%; промислове виробництво – на 18%;
2. Стрімкі темпи інфляції. Індекс інфляції у 1993 р. перевищив 10000%, у 1998 р. досяг 120%; у 2000 р. становив 28%.
3. Різке зниження життєвого рівня населення. За різними оцінками, цей показник знизився приблизно у 6 разів.
4. Швидке зростання армії безробітних. Тільки офіційно зареєстрованих безробітних наприкінці 90-х років XX ст. було 0,5 млн., а приховане безробіття становило 40% від кількості працюючих.
5. Дефіцит державного бюджету. У відсотках ВВП він становить: 1992 р. – 3,8%; 1993 р. – 5,1; 1994 р. – 8,9; 1995 р. – 6,6; 1996 р. – 4,4; 1997 р. – 7,0; 1998 р. – 1,9%; за 1999 р. дефіцит державного бюджету досяг 1,4% ВВП.
6. Різка поляризація суспільства: швидке формування класу мафіозно-номенклатурної еліти, катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення.
Про глибину структурних деформацій в Україні свідчать тривалість та глибина економічної кризи. За 10 років загалом спад виробництва досяг майже 60% від рівня 1990 p., a коефіцієнт використання виробничих потужностей не перевищував 30–40%. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Так у США в 1929–1933 pp. спад виробництва не перевищував 25%, в СРСР під час Другої світової війни спад промислового виробництва становив 30%.
Причини соціально-економічної кризи умовно можна поділити на три групи:
1. Причини, успадковані від колишнього СРСР:
- диспропорції між виробництвом та споживанням, нагромадженням та споживанням;
- загальний дефіцит матеріальних засобів виробництва та невиробничого призначення;
- дисбаланс між грошовими заощадженнями населення та їх товарним покриттям;
- розвал споживчого ринку та грошового обігу.
2. Причини, породжені непродуманими реформаторськими діями з часу проголошення незалежності України:
- значний розрив господарських зв"язків з пострадянськими країнами, що призвів до втрати багатьох традиційних ринків збуту продукції і значною мірою комплектуючих виробів;
- зниження інтересу до української продукції через високу собівартість.
3. Причини, зумовлені необхідністю трансформації існуючої економічної системи. Досвід інших країн свідчить, що таку трансформацію супроводжують кризові потрясіння.
Окрім звичайних процесів, які характерні для економічної кризи (зростання безробіття, спад виробництва, хвиля банкрутств), економіка країни опинилась під впливом специфічних кризових факторів, які ускладнювали проведення антикризової політики. Саме ці специфічні кризові фактори здебільшого обумовлюють перебіг економічної системної кризи в економіці України. З усіх специфічних факторів ми б виділили наступні:
1. Невідповідність співвідношення виробництва інвестиційних та споживчих благ. Під впливом економічної політики колишнього радянського уряду в економіці сформувалися деформована структура виробництва, процентне співвідношення питомої ваги груп «А» і «Б» було 70 і 30 відповідно, хоча для більшості країн з розвинутою ринковою економікою характерний обернений зв’язок.
2. Відсутність закінченого циклу виробництва більшості підприємств. Тільки 20% підприємств мали закінчений цикл виробництва, а інші були пов'язані з підприємствами колишнього Радянського Союзу, більшість цих зв'язків зберегти не вдалося. Розрив економічних зв’язків був обумовлений тим, що досі вони базувалися не на торговельно-економічній основі зацікавлених партнерів, а на суто технологічній основі.
3. Різке зростання тіньового сектору економіки. Якщо за розрахунками використання електроенергії в 1991 році обсяг тіньової економіки складав 33% до офіційного валового внутрішнього продукту, то через чотири роки цей показник піднявся до 106%, тобто показники офіційного ВВП і кількості продукції, яка виготовлена в тіньовій економіці, зрівнялася. Після цього ситуація не змінилася і зараз оцінюють частку тіньової економіки приблизно на тому ж самому рівні.
4. Використання здебільшого застарілих технологій та значне зношення основних фондів. При будівництві підприємств не завжди враховувалася економічна доцільність, використовувалися здебільшого енергомісткі технології.
5. Відсутність ринкового економічного мислення більшості людей та майже тотальна недовіра уряду. Реформи, які проходили на законодавчому рівні, не завжди знаходили підтримку у населення країни, що в свою чергу уповільнювало їх проходження і не давало очікуваного результату.
На жаль визначити всі специфічні фактори та причини виникнення кризи не вдалося визначити ще на самому її початку. Моделі переходу від командно-адміністративної системи господарювання до соціально-орієнтованої, які були вдалими для інших країн, виявилися непридатними для України. Тиск з боку міжнародних організацій і нав'язування стратегії реформ очікуваних результатів не дало. Формування вітчизняної наукової бази трансформації та визначення пріоритетів та напрямків проведення реформ крокувало разом, а іноді і не встигало за реформами. Хоча очевидно, що оптимальним є варіант здобуття максимально повної інформації – аналіз ситуації та прогнозування – проведення реформ.