Трудові ресурси і трудовий потенціал суспільства
1. Населення як демоекономічна категорія
Людські ресурси– це специфічні та найважливіші з усіх видів економічних ресурсів. Як чинник економічного розвитку, людські ресурси – це працівники, що мають певні професійні знання, вміння та навички для реалізації їх у трудовому процесі. Залежно від мети дослідження людські ресурси характеризуються різними соціально-економічними категоріями населення, економічно активне населення, трудові ресурси, трудовий потенціал, людський капітал.
Природною основою розвитку суспільства є народонаселення як сукупність людей, що проживають в межах певної території: країни або її частини, групи країн, всього світу. Роль його полягає в тому, що воно виступає виробником і споживачем матеріальних і культурних благ та послуг, і тим самим обумовлює розвиток суспільства.
Населення– це сукупність людей, яка природно й історично склалася і безперервно відтворюється у процесі життя. Це процес постійного відтворення поколінь людей внаслідок взаємодії народження та смертності. Населення разом із природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. Населення проживає у певному географічному середовищі і здійснює виробництво матеріальних благ відповідно до наявних природних ресурсів. Розвиток народного господарства країни можливий лише за наявності певної чисельності населення, яке здійснює трудову діяльність.
Взаємозв’язок та взаємодія між населенням і розвитком господарства – процес історичний, оскільки людина, з одного боку, – активна продуктивна сила, що своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого – вона є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність.
Людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини є чинником, який обумовлює можливості економічного розвитку країни.
Зайнята в суспільному виробництві частина населення є найбільш продуктивною силою суспільства, бо саме вона бере активну участь у створенні матеріальних цінностей. Частина матеріальних цінностей іде на споживання, а частина – на розвиток виробництва. Але розвиток виробництва не є самоціллю, його роль полягає у тому, щоб забезпечити потреби суспільства, підняти життєвий рівень населення. Таким чином, зміни в чисельності позначаються як на споживчому, так і на структурному рівнях. Населення виступає одночасно і як споживач, і як виробник матеріальних благ та послуг. Тому економісти розглядають населення як джерело ресурсів для праці, як носія певних економічних відносин і, що дуже важливо, як споживача, що формує попит.
Чисельність і динаміка населення, його головні вікові групи (до-працездатного, працездатного й після працездатного віку) впливають на абсолютну величину й структуру фондів нагромадження та споживання.
Наприклад, від чисельності й питомої ваги населення, молодшого за працездатний вік, залежать масштаби формування нових робочих місць для тих, хто входить у працездатний вік, а також будівництво об’єктів системи освіти, охорони здоров’я, дитячих закладів, житлового фонду.
Найбільш суттєвий вплив на розвиток економіки мають характер і темпи зростання (зменшення) населення, зміна рівнів народжуваності та смертності, статевовікова, освітня, професійно-кваліфікаційна структури населення, міграції та розміщення його на території країни.
Історично чисельність населення в Україні протягом століть змінювалася таким чином (табл. 3.1):
Таблиця 1. Динаміка чисельності населення в Україні
| Рік | Чисельність населення, млн. осіб. |
| 1300 р. | 3,2 млн. осіб. |
| 1991 р. | 51,9 млн. осіб. |
| 1400 р. | 3,7 млн. осіб. |
| 1500 р. | 4,7 млн. осіб. |
| 1600 р. | 5,2 млн. осіб. |
| 1897 р. | 27,2 млн. осіб. |
| 1913 р. | 35,2 млн. осіб. |
| 1940 р. | 41,3 млн. осіб. |
| 1959 р. | 41,9 млн. осіб. |
| 1970 р. | 47,1 млн. осіб. |
| 1979 р. | 49,8 млн. осіб. |
| 1986 р. | 51,0 млн. осіб. |
| 1996 р. | 51,3 млн. осіб. |
| 1999 р. | 50,3 млн. осіб. |
| 2001 р. | 48,9 млн. осіб. |
| 2002 р. | 48,5 млн. осіб. |
| 2003 р. | 48,0 млн. осіб. |
| 2004 р. | 47,6 млн. осіб. |
| 2005 р. | 47,3 млн. осіб.* |
Таблиця 2. Чисельність, склад і показники природного руху населення України
| Одиниця виміру | Роки | |||||||
| 1992 | 1996 | 1998 | 2000 | 2002 | 2003 | 2004 | ||
| Чисельність населення в тому числі | млн. осіб | 52,1 | 51,3 | 50,2 | 49,4 | 48,4 | 48,0 | 47,6 |
| За місцем проживання | ||||||||
| Міське населення | % | 68 | 68 | 68 | 67,5 | 67,5 | 67,5 | 67,4 |
| Сільське населення | % | 32 | 32 | 32 | 32,5 | 32,5 | 32,5 | 32,6 |
| За статтю % | ||||||||
| Чоловіки | 46 | 47 | 46,5 | 46,4 | 46,3 | 46,3 | 46,2 | |
| Жінки | 54 | 53 | 53,5 | 53,6 | 53,7 | 53,7 | 53,8 | |
| За віком% | ||||||||
| Молодше за працездатний вік | 22,8 | 21,5 | 20,7 | 19,5 | 18,1 | 17,3 | 18,6 | |
| Працездатного віку | 55,7 | 55,9 | 56,1 | 56,8 | 58,1 | 59,2 | 53,6 | |
| Старше за працездатний вік | 21,5 | 22,6 | 23,2 | 23,7 | 23,8 | 23,5 | 27,8 | |
| Кількість народжених | тис. осіб. | 596,8 | 467,2 | 419,2 | 385,1 | 390,7 | 408,6 | 427,3 |
| Кількість померлих | тис. осіб | 697,1 | 776,7 | 719,9 | 758,1 | 754,9 | 765,4 | 761,3 |
| Природний приріст | тис. осіб | -100,3 | – 309,5 | – 300,7 | -373,0 | -364,2 | -356,8 | -334,0 |
| На 1000 населення | ||||||||
| – кількість народжених | осіб | 11,4 | 9,1 | 8,4 | 7,8 | 8,1 | 8,5 | 9,0 |
| – кількість померлих | осіб | 13,4 | 15,2 | 14,3 | 15,3 | 15,7 | 16,0 | 16,0 |
| Природний приріст | осіб | – 2,0 | – 6,1 | – 6,0 | – 7,5 | – 7,6 | – 7,5 | – 7,0 |
Чисельність, склад і показники природного руху населення України наведені у таблиці 3.2.
З даних таблиці бачимо, що чисельність населення України скорочується з кожним роком, що викликано зменшенням чисельності народжених та збільшенням кількості померлих. Збільшення частки людей пенсійного віку (у 2004 р. до 27,8%) та зменшення частки молоді (у 2004 р. – 18,65) вказує на процеси старіння населення і зменшує джерела ресурсів для праці.
2. Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів
Вироблення ефективної державної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та забезпечення його зайнятості потребує вивчення трудових ресурсів.
Трудові ресурси– це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.
Працездатний вік– поняття узагальнене, що визначається системою законодавчих актів. Нині в Україні працездатним віком вважається: для жінок – від 16 до 54 років, чоловіків – від 16 до 59 років включно. Нижня межа працездатного віку передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна здобути певний рівень фізичного та розумового розвитку, для чого потрібен час (мінімум перші 16 років життя). Верхня межа працездатного віку показує думку суспільства про те, в якому віці людина може претендувати на соціальну допомогу у зв’язку із старістю. Для деяких видів трудової діяльності, що пов’язані з роботою в особливо шкідливих і особливо важких умовах праці, на підземних роботах, у шкідливих та важких умовах праці або вимагають від працівника якостей, що з віком помітно зменшуються (наприклад, спорт, балет) пенсійний вік настає раніше на 5 – 10 років, а інколи і більше. Такі люди належать до категорії пільгових пенсіонерів, але найчастіше вони продовжують працювати і залишаються в складі трудових ресурсів.
Щоб зрозуміти сутність поняття «трудові ресурси», треба знати, що все населення залежно від віку поділяється на:
• осіб, молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);
• осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки – від 16 до 54 років, чоловіки – від 16 до 59 років включно);
• осіб, старших працездатного віку, після досягнення якого установлюється пенсія за віком (в Україні: жінки – з 55, чоловіки – з 60 років).
Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і. непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці – це інваліди 1-ї та 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці – це підлітки і пенсіонери, які працюють за віком.
До трудових ресурсів належать:
• населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п'ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв'язку з тяжкими й шкідливими умовами праці);
• працюючі особи пенсійного віку;
• працюючі особи віком до 16 років.
Згідно з українським законодавством на роботу можна брати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.
Зауважимо, що в Україні за останні роки склалася несприятлива тенденція, яка визначається скороченням частки населення молодшого від працездатного і працездатного віку і збільшенням частки населення старшого працездатного віку.
Важливе значення для раціонального формування і розподілу трудових ресурсів мас розроблення системи їх балансів. До системи балансів трудових ресурсівналежать: