Синдикат- це об'єднання суб'єктів господарювання, у якому розподіл замовлень на закупівлю сировини та реалізацію виготовленої продукції здійснюється через єдину мережу постачання та збуту. Отже, у синдикаті централізується уся комерційна діяльність учасників, включаючи визначення цін, обсягів поставок тощо. При цьому юридична та виробнича самостійність підприємств, що входять до синдикату, зберігається, а комерційна - втрачається.
Консорціум — об'єднання суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм (підприємств, об'єднань, банків, організацій тощо) на основі тимчасової угоди щодо спільної діяльності з метою здійснення єдиного проекту або проведення великих фінансових операцій. Учасниками консорціумів можуть бути як приватні, так і державні підприємства й організації.
При утворенні консорціумів його учасники повністю зберігають свою самостійність. Але в тій частині спільної діяльності, яка стосується реалізації цілей консорціуму, вони підпорядковані спільно створеному органу управління.
Консорціум є ефективним засобом вирішення великих народногосподарських завдань. Після виконання поставленого завдання консорціуми припиняють свою діяльність або перетворюються в інший вид договірного об'єднання. За межами консорціуму його учасники залишаються конкурентами.
Концерн — найбільш поширена форма об'єднань, учасники якої (підприємства) мають обмежену самостійність, єдину власність, єдину систему управління та контролю.
Сучасним концернам притаманний інтернаціональний характер діяльності. Прагнучи підвищити конкурентоспроможність своїх товарів, концерни відкривають свої довірчі компанії в інших країнах, здійснюють їх інвестування, створюючи у такий спосіб підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства. Діяльність таких концернів має досить високий рівень спеціалізації та кооперування виробництва, коли деталі одного виробу виготовляються на багатьох підприємствах, які часто перебувають у різних країнах.
Корпорація — об'єднання підприємств, яке створюється з метою захисту їхніх конкретних інтересів.
У корпорацію, як правило, входять промислові підприємства, будівельні та транспортні організації, виробничо-технічні об'єднання, проектно-конструкторські організації, науково-дослідні інститути, різні асоціації, концерни та інші суб'єкти господарювання.
Корпорація — це відкрита організація, вступ до якої та вихід з неї здійснюються на добровільній основі за рішенням органів управління та її власників.
Корпорація не є універсальною формою організації виробництва. Найбільшою мірою вона пристосована до великого виробництва. Низка недоліків, зокрема труднощі в регулюванні правової діяльності, статутні обмеження, подвійне оподаткування, коли податки сплачує акціонер і корпорація, значні витрати на управління, складність із поверненням вкладеного капіталу, роблять їх непридатними для малого бізнесу.
Холдинг — це компанія-власник, статутний капітал якої утворюють контрольні пакети акцій підприємств, що входять до неї. Ці підприємства називаються дочірніми. На відміну від інших об'єднань, наприклад тресту, формування холдинг-компанії відбувається ринковим шляхом. Для цього компанія скуповує акції інших підприємств і на цій основі створює свій статутний акціонерний капітал.
Офшорні компанії створюються в так званих офшорних зонах. Ці зони деякі держави виділяють з метою залучення іноземних інвестицій та формування сприятливого підприємницького клімату. Для цього компаніям, які створюються в офшорних зонах, уряди цих країн надають ряд пільг, наприклад податкових, право ведення спрощеного бухгалтерського обліку та звітності тощо. Такі компанії практично мають необмежену свободу в розпорядженні заробленими коштами. Вони можуть здійснювати будь-які торговельні та фінансові операції по всьому світі без обмежень. До них застосовується спрощений митний режим та зведений до мінімуму режим реєстрації.
Фінансово-промислові групи (ФПГ) є прототипами транснаціональних компаній типу ІВМ, які розпочали активно формуватися наприкінці XIX ст. з метою злиття промислового та банківського капіталу. ФПГ — це група взаємозв'язаних за капіталом підприємств, до складу якої входять спеціалізовані фінансові інституції.
4. Висновки
Отже, розглянувши дану тему, можна зробити наступні висновки:
1) комерційна діяльність – оперативно-організаційна діяльність із здійснення операцій обміну товарно-матеріальних цінностей з метою задоволення потреб споживачів та отримання максимального прибутку при мінімальних затратах;
2) ринок – це взаємодія покупців та продавців, направлена на купівлю продаж товарів;
3) з переходом до ринку роль торгівлі стрімко зростає. Вона повинна сприяти зрісту виготовленої продукції, більш повному задоволенню потреб споживачів, успішному розвитку економічних процесів, притаманних ринку;
4) функціонування ринкового механізму для комерційної діяльності потребує певних умов: наявність нормативно-правової бази, наявність різноманітних форм власності, повна оперативно-господарська самостійність комерційного підприємства; неприпустимість адміністративного втручання державних органів управління в господарську діяльність підприємств; наявність основних елементів ринкового механізму; вільне ринкове ціноутворення; створення можливості для нових підприємств вільно, швидко затверджуватись на ринку; наявність інфраструктури ринку;
5) ринок – економічна основа комерційної діяльності. В умовах ринкових відносин домінуючими є товарно-грошов відносини. Тому майже кожний продукт праці, виготовлений на підприємстві, обов`язково продається або покупається, тобто проходить стадію обміну. Комерція як різновид людської діяльності асоціюється з торгівлею. Це цілком зрозуміло, адже походить даний термін від латинського COMMERCIUM (торгівля). Однак таке визначення комерції є дуже вузьким для визначення поняття та сутності комерційної діяльності.
5. Використана література
1. Власова В.М. Основы предпринимательской деятельности.-М.:Финансы и статистика.-1994.
2. Задоя О.А. Комепційна діяльність. – К.: Четверта хвиля, 2006 – 347 с.
3. Комерційна діяльність на ринку товарів та послуг. Підручник для вищих навчальних закладів. В.В. Апопій, С.Г. Бабенко, П.Ю. Балабан . – Львів: ЛКА, 2002. – 450 с.
4. Комерційна діяльність: Підручник. для ВНЗ. 2-ге вид., перероб. і доп. /За ред. проф. В. В. Апопія.2008, 560.
5. Коммерческая деятельность. Учебник Ф.Г.Панкратов, Т.К.Серегина. М.: ИВЦ «Маркетинг», 2000 г
6. Коммерческая деятельность. Учебник Ф.П.Половцева. М.: «Инфра-М», 2000 г.
7. Мазаракі А.А. Економіка торговельного підприємства. Підручник для вузів. - К.: Хрещатик, 2000.
8. Осипова Л.В. Синяева И.М. Основы комерческой деятельности:Учебник для вузов.-М.: Банки и биржи,ЮНИТИ.-1997.
9. Парсяк В.Н. Рогов Г. К. Комерційна діяльність. – К.: Наук. Думка, 2005. – 128 с.
10. Підприємництво та комерційна діяльність в Україні. Л.Ф. Бондаренко, Т.В. Гальченко; Харк. держ. наук. б-ка ім. В.Г.Короленка. - Харків, 2006. - 168 с.