• цілі, які ставить перед собою підприємець (група підприємців), та шляхи їх здійснення в конкретному соціально-економічному середовищі;
• спосіб формування стартового капіталу;
• методи здійснення виробничо-господарської діяльності;
• організаційна форма та методи управління підприємством;
• законодавча та нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності суб'єкта господарювання;
• форми власності майна, що використовує підприємець;
• форма організації виробництва тощо.
Організаційно-правові форми суб'єктів господарювання залежать насамперед від форм власності - державної, приватної, колективної та змішаної. Відповідно до цього існують приватні, державні та колективні або спільні підприємства. Останні створюються шляхом об'єднання майна, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб. При цьому майно може належати на праві спільної власності (пайової або спільної) одночасно кільком особам незалежно від форми власності, що веде до утворення різноманітних господарських товариств. Вони можуть бути створені або на грунті спільного володіння майном (кооператив, товариство, партнерство), або на основі колективного володіння (акціонерне товариство, колективне підприємство, спільне підприємство, орендне тощо). Залежно від форми організації господарської діяльності розрізняють підприємства та об'єднання.
Об'єднання - це єдиний виробничо-господарський комплекс взаємозв'язаних спеціалізованих суб'єктів господарювання (підприємств, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, пусконалагоджувальних, монтажних та інших структурних одиниць), створений на основі технологічної єдності процесів виробництва, однорідності продукції, що випускається, територіальній компактності об'єднуваних суб'єктів господарювання, розвитку спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва та централізації управління.
Розрізняють два типи таких об'єднань:
Перший тип об'єднань має договірну форму. Його основою є міжфірмова угода. У договірних об'єднаннях (господарських товариствах) сторони не створюють нової юридичної одиниці спільного володіння та не здійснюють перерозподілу акцій існуючих підприємств.
Другий тип об'єднань має форму спільного підприємства. У такому випадку об'єднання кількох підприємств веде до появи нового суб'єкта господарювання. Право власності на створюваному об'єднанні поділяється між учасниками відповідно до вкладеного капіталу.
Прикладом договірного об'єднання може бути консорціум, акціонерне товариство, корпорація.
3.2 Індивідуальне підприємство та господарські товариства сфери малого бізнесу
Підприємницька діяльність сфери малого бізнесу реалізується у двох формах: індивідуальна підприємницька діяльність без утворення юридичної особи і приватне підприємство (фірма).
Індивідуальне підприємство грунтується на праві власності однієї особи або сім'ї, котрі отримують весь дохід і несуть увесь ризик від бізнесу. Власник індивідуального підприємства несе відповідальність щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених його статутом.
Одноосібні фірми існують завдяки ініціативі однієї людини -власника. Доля такої фірми тісно пов'язана з долею її власника. Часто смерть власника фірми, зміна місця проживання або зміна складу сім'ї є причиною її ліквідації.
Невизначеність життєвого циклу такої фірми впливає на ставлення до неї з боку підприємств, що мають з нею ділові стосунки. Вони, наприклад, не прагнуть укладати з такою фірмою довгострокових інвестиційних угод.
Товариство як організаційно оформлене добровільне співробітництво фізичних та юридичних осіб створюється для досягнення спільної комерційної мети і грунтується, як правило, на особистій участі в його діяльності кожного члена товариства. Товариство створюється тоді, коли зусиль одного підприємця або фірми недостатньо для реалізації певного проекту, тому вони об'єднуються з іншими особами.
Залежно від прийнятої у статуті міри майнової відповідальності можуть бути такі види товариств:
• просте товариство;
• товариство з повною майновою відповідальністю (повне товариство);
• командитне товариство (товариство на довірі);
• товариство з обмеженою відповідальністю.
Просте товариство створюється внаслідок угоди учасників про об'єднання їхнього майна та особистої участі в його діяльності. У такому випадку товариство не є юридичною особою і має форму угоди про спільну діяльність, згідно з якою члени не відповідають за борги один перед одним, але несуть солідарну відповідальність за борги товариства усім майном, що йому належить. У такому товаристві кожний член може виступити від свого імені при укладанні різних угод. Загальний дохід товариства розподіляється між учасниками відповідно до умов угоди.
Повним товариством визнається таке, у якому всі учасники здійснюють статутну діяльність у межах однієї фірми та несуть необмежену відповідальність за спільні борги (відповідають не лише особистою часткою, а й усім своїм майном як солідарні боржники). Характерною особливістю є те, що кожний учасник повинен особисто працювати в товаристві, у зв'язку з чим робота в інших товариствах стає неможливою. Організаційна структура управління в товаристві проста. Тут не створюються спеціальні органи управління, а за спільною згодою учасники товариства можуть делегувати управлінські функції один одному. Застосовуються переважно економічні методи управління, започатковані на матеріальній заінтересованості.
Командйтне товариство це організація, що складається з одного або кількох учасників, які відповідають усім своїм майном (необмежено відповідальні товариші — комплементарії), і одного або кількох членів, відповідальність яких обмежується їхніми внесками — паями (командитисти). їх називають пайовиками, або вкладниками. Вкладники у такому товаристві є інвесторами і не входять до складу засновників фірми. Перелік вкладників із зазначенням розмірів внеску кожного з них указується у статуті командитного товариства.
Товариство з обмеженою відповідальністює формою спільної діяльності, яка передбачає наявність статутного капіталу, розділеного на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. У товаристві з обмеженою відповідальністю право володіння частками статутного капіталу кожним партнером підтверджується спеціальним свідоцтвом, яке не є цінним папером, на відміну від акцій акціонерного товариства. Кожний партнер товариства з обмеженою відповідальністю несе відповідальність у межах свого майна, він має право уступити свою частку одному або кільком учасникам цього товариства. У випадку, якщо партнери відмовляються від придбання частки, вона може бути продана третім особам.
Будь-який учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з нього за власним бажанням після відповідного рішення зборів. Але до моменту виходу партнер мусить виконати усі зобов'язання, термін виконання яких настав. Лише в цьому разі йому може бути виплачена вартість майна товариства пропорційно до його частки у статутному капіталі, який відповідно зменшується на виплачену частину, якщо вона не відшкодовується рештою учасників товариства.
Важливою відмітною рисою товариства з обмеженою відповідальністю є можливість членства в ньому правонаступників (спадкоємців) вибулого учасника товариства. При реорганізації юридичної особи, що є учасником товариства з обмеженою відповідальністю, або у разі смерті фізичної особи-учасника їхні правонаступники і спадкоємці можуть вступати в товариство за згодою товариства.
Картель та інші форми об'єднання підприємств.
Картель — це договірна форма об'єднання суб'єктів господарювання, учасники якої укладають угоду про регулювання обсягів виробництва продукції, надання послуг або виконання робіт, про поділ ринків збуту та джерел сировини, наймання робочої сили, установлення рівня заробітної плати та соціальних гарантій для працюючих, про умови продажу та строки платежів тощо.
Картель є типовою формою монополії, що існує в країнах з ринковою економікою у прихованому вигляді, незважаючи на антимонопольне законодавство. Учасники картелю зберігають господарську, комерційну, виробничу та юридичну самостійність. Картелі найчастіше створюються в межах однієї галузі.
Стійкість картелів визначається відсутністю конкуренції з боку фірм або інших картелів, які виготовляють замінники даної продукції та здатні переключити на себе частину попиту на продукцію картелю, а також відсутністю сил, що ведуть до підриву картелю зсередини.
Трест — форма об'єднання суб'єктів господарювання, за якої всі підприємства, що об'єднуються, втрачають свою комерційну та виробничу самостійність, підпорядковуються єдиному органу управління.
Юридично утворення тресту означає передання контролю над раніше незалежними підприємствами у формі контрольного пакета акцій або особливого довірчого сертифіката іншому суб'єкту господарської діяльності — засновнику тресту або групі засновників - так званій довірчій раді. При цьому може досягатися величезна концентрація капіталу, яка дає змогу проводити в межах об'єднаних у трест підприємств єдину економічну та технічну політику.
Трест має деяку незавершеність процесу централізації капіталу. Вона виражається в тому, що загальний прибуток, отриманий трестом, розподіляється відповідно до пайової участі окремих підприємств — учасників тресту. Тобто централізовані фонди капітальних вкладень не ство- рюються. З цього погляду трест є попередником таких форм об'єднання підприємств, як концерн та холдингова компанія.