В західній науці своєрідно тлумачився й так званий феномен «економічного дива» країн Південно-Східної Азії. Як відомо, в цих країнах у 70 – 80-і рр. держава не проводила активної соціальної політики. І тим не менш цим країнам вдалося за гранично короткі терміни досягти вражаючих економічних результатів. Таким чином, ставилося під сумнів теоретичне посилання, яке протягом багатьох років лежало в основі політики держави загального благополуччя і яке виходило з особливої ролі особистого (людського) фактору в розвитку сучасного виробництва.
Ще в 60-і рр. в зв’язку з переходом розвинутих країн від індустріальної до постіндустріальної стадії розвитку в економічній науці заговорили про те, що вирішальним джерелом на індустріальній та тим більше на інформаційній стадії розвитку є не речовий, а особистий фактор. Саме від знань, освіченості, вміння швидко орієнтуватися в стані, що постійно змінюється, особистої відповідальності та свідомості людини залежить не лише безпека сучасного виробництва, а й можливість його подальшого удосконалення. Тому робився висновок: держава повинна постійно піклуватися про розвиток своїх громадян, виділяючи значні кошти на освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення, тому що ці на перший погляд невиробничі витрати насправді – головне джерело економічного росту.
Зараз же, посилаючись на досвід країн Південно-Східної Азії, пропонується інша схема. Держава не повинна нести тягар матеріальної відповідальності за розвиток соціальної сфери. Вона повинна скоротити соціальні витрати та використовувати вивільнені таким чином кошти на стимулювання економічної активності, тобто головна мета політики держави – економічний ріст, по досягненні якого можна подумати й про вирішення соціальних проблем.
Основними причинами еволюції економічної ролі держави стали зміни, що відбувалися перш за все у матеріальному виробництві, серед яких не лише збільшення об’ємів виробництва та ускладнення економічних зв’язків, але й посилення ролі особистого фактора в розвитку сучасного виробництва. Ці зміни потребували втручання держави в регулювання макроекономічних пропорцій та вирішення соціальних задач, її допомоги в боротьбі з монополістичними тенденціями.
Зміни в матеріальному виробництві, ускладнення економічних зв’язків, посилення державного втручання в економіку – такий причинно-наслідковий зв'язок дійсно достатньо виразно проявляється протягом усіх описаних вище етапів еволюції економічних функцій держави. Складніше прослідкувати такий взаємозв’язок при переході до політики «ефективної держави».
Неможна сказати, що у 80 – 90-і рр. XX ст. економічні зв’язки значно спростилися. Навпаки, економічні взаємозв’язки стали сьогодні ще більш складними, ніж були 20 – 30 років тому. Суспільне виробництво навряд чи може залишатися сьогодні стабільним і тим більше розвиватися поза активної грошово-кредитної, бюджетно-податкової та інвестиційної політики держави. Сучасному виробництву потрібен висококваліфікований та освічений робітник, що володіє не лише вузькопрофесійними знаннями, але й широким кругоглядом, який дозволяв би йому вільно орієнтуватися в обстановці, що постійно змінюється, приймати самостійні рішення. Але при цьому чутно заклики до зменшення втручання держави в економічний розвиток, що виглядає неочікуваним у світлі тієї еволюції економічних функцій держави, про яку говорилося вище, та тих причин, якими вона була викликана.
Зменшення державного втручання в економічний розвиток, поривання перекласти частину функцій, які ще нещодавно виконувала держава, на плечі інших економічних суб’єктів дуже важко пояснити з позиції змін, що відбулися в системі матеріального виробництва. Навпаки, ці зміни свідчать про необхідність посилення державного регулювання економіки. Однак висновки робляться прямо протилежні, що й примушує казати про наявність інших, ніж зміни в матеріальному виробництві, причин еволюції економічних функцій держави. Що це за причини?
Ті зміни, про які йшлося вище та які пов’язані переходом у 80 – 90-і рр. XX ст. від політики «соціальної держави» до політики «ефективної держави», багато в чому пов’язані з руйнуванням інститутів громадянського суспільства. І причина цього – процес глобалізації.
6 ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ФОРМУВАННЯ «БАЛАНСУ ІНТЕРЕСІВ»
Процес глобалізації як нова форма чи новий етап в розвитку сучасного світового господарства в кінці XXст. має свої особливості. По-перше, основа глобалізації – інтернаціоналізація виробництва, інституціональною формою якого виступають транснаціональні корпорації (ТНК). Хоча вихід капіталу за національні рамки почався ще на початку XXст., однак сьогодні він значно посилився. Сьогодні міжнародне виробництво та відповідна йому міжнародна торгівля за своїм змістом переважно не між-, а внутрішньогалузева торгівля, заснована на внутрішньогалузевій спеціалізації окремих країн.
По-друге, глобалізація супроводжується стрімким ростом фінансових ринків (валютних, фондових, кредитних), які сильно впливають на сферу торгівлі та виробництва. Причому якщо ще недавно фінансові ринки обслуговували реальний сектор економіки, то сьогодні ця сфера набула самостійне значення, що призвело до різкого зростання числа фінансових спекуляцій.
По-третє, глобалізація супроводжується регіоналізацією економічної діяльності (наприклад, Західна Європа, США і Латинська Америка та ін.). На базі цього виникають широкі замкнені економічні простори, у межах яких знімаються будь-які перепони для торгівлі, вільного пересування капіталу та людей.
По-четверте, глобалізація не обмежується лише економічною сферою. Вона впливає на культуру, мораль, життєві цінності, мистецтво. В системі глобальної економіки знаходяться телебачення, відеовиробництво, видавницька діяльність.
Усі перелічені тенденції істотно впливають на функціонування інститутів громадянського суспільства, частково руйнуючи їх. Вихід капіталу за національні рамки та функціонування його в світовому масштабі, гордування національними межами ведуть до того, що держава як засіб досягнення суспільного компромісу всередині поступово руйнується. Відповідно змінюються й її економічні функції.
З одного боку, міжнародний капітал не може підпорядковуватися якомусь одному національному уряду. За своєю природою він є інтернаціональним і його розвиток неминуче супроводжується формуванням відповідного світового уряду у вигляді міжнародних економічних та фінансових інститутів. З іншого боку, у світовому масштабі ще не склалися такі механізми, які б протистояли вузькоегоїстичним інтересам світового капіталу та дозволили б врахувати при виробці економічних рішень і стратегій міжнародних фінансових інститутів інтереси усіх соціальних груп, представлених у тих чи інших країнах. Тобто «баланс інтересів», якого у кінцевому рахунку вдалося досягти завдяки створенню інститутів громадянського суспільства всередині окремих країн та завдяки чому держави більшості країн перетворилися на «соціальні держави», сьогодні внаслідок глобалізації істотно підірвано. Це й є однією з головних причин переходу наприкінці XXст. в більшості країн від політики «соціальної держави» до політики «ефективної держави».
Перехід до політики «ефективної держави» - це приклад порушення «балансу інтересів» під дією глобалізації. Глобалізація економічного життя в тому вигляді, як це було представлено вище, істотно посилила позиції капіталу не лише в масштабі світового господарства, але й всередині країн. І такому посиленню нездатна протистояти навіть найсильніша держава.
Сучасний крупний капітал під дією глобалізації став більш мобільним, та йому значно легше відстоювати свої інтереси на шкоду інтересам інших соціальних груп. Так, наприклад, сьогодні одним з головних аргументів роботодавця у випадку, якщо не вдається домовитися з робітником про розмір заробітної платні, є його заява про можливість закриття та переміщення підприємства в іншу країну, з більш дешевою та більш змовливою робочою силою. Протистояти такого роду аргументам в умовах недостатньої розвиненості міжнародної солідарності трудящих, на тлі загальної кризи профспілкового руху, розбіжностей у рівні економічного розвитку різних країн та рівні життя робочих дуже складно. Тому під тиском страху втратити роботу робочі часто погоджуються на більш низьку заробітну платню та погіршення умов праці.
Держава, в свою чергу, не завжди готова і не завжди зацікавлена в тому, щоб протистояти цій тенденції. Вона у кращому випадку може заявити про нейтральну позицію й не протидіяти вільному переміщенню капіталу, а у гіршому – погоджується на скорочення державних інвестицій та соціальних видатків начебто через їх неефективність чи збільшення дефіциту державного бюджету. У цьому розумінні зміна економічних функцій держави представляється величиною, що залежить від більшої кількості змінних, що включають не лише зміни в системі матеріального виробництва.
ВИСНОВОК
Таким чином, з вище викладеного бачимо, що держава з перших днів існування виконувала не лише виключно політичні функції, а й завжди займалася економічною діяльністю. Основними причинами еволюції економічної ролі держави стали зміни, що відбувалися перш за все у матеріальному виробництві, серед яких не лише збільшення об’ємів виробництва та ускладнення економічних зв’язків, але й посилення ролі особистого фактора в розвитку сучасного виробництва. Ці зміни потребували втручання держави в регулювання макроекономічних пропорцій та вирішення соціальних задач, її допомоги в боротьбі з монополістичними тенденціями.
Еволюцію економічних функцій держави недостатньо розглядати лише з позиції тих змін, які відбуваються в матеріальному виробництві по мірі розвитку суспільства. Не менш значущим як у теоретичному, так і в практичному плані є аналіз еволюції економічних функцій держави з позиції її ролі в якості в якості інституту політичної влади та того впливу, який цей інститут чинить на економічний розвиток, тобто з позиції діалектики економіки та політики.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.Государственное регулирование рыночной экономики: Учеб. пособие. / под ред. И.И.Столярова. – М.: Дело, 2001. – 280 с.
2.Гриньова В.М., Новікова М.М. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. – Х.: Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2004. – 756 с.
3.Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки / За ред. І.Р.Михасюка. – Львівський національний університет ім. І.Франка. Підручник. Друге вид. – К.: Атіка, Ельга-Н, 2000. – 592 с.