Отже, витрати є одним з найважливішим факторів, який враховується при отриманні максимального прибутку[2.105].
3.Собівартість як основний елемент витрат підприємства
Успішне просування продукції на ринку можливе при зниженій собівартості на її виробництво за величиною собівартості можна встановити якісні та кількісні зміни в технології виробництва продукції конкретного сільськогосподарського підприємства, тим самим характеризувати його діяльність як виробника товарів на аграрного ринку. Функціонування же споживачів доцільно аналізувати за обсягом реалізації відповідної продукції.
Собівартість продукції - - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації вироб ничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).
Як економічна категорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій:
• урахування і контроль усіх витрат на випуск і реалізацію продукції;
• є базою для формування цін на продукцію підприємства, розрахунку прибутку і рентабельності;
• економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію, технічне переозброєння і розширення діючого підприємства;
• служить одним із показників ефективності виробництва, у частині спожитих ресурсів;
• визначення оптимального обсягу випуску продукції підприємством;
• використовується при економічному обґрунтуванні прийняття управлінських рішень.
З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості для підприємства полягає в наступному:
• у збільшенні прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а отже, у появі можливості не тільки в простому, але і розширеному відтворенні;
• у появі більшої можливості для матеріального стимулювання робітників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;
• у поліпшенні фінансового стану підприємства і знижені ступеня ризику банкрутства;
• у можливості зниження ціни реалізації на свою продукцію, що дозволяє значною.мірою підвищити конкурентноздатність продукції і збільшити обсяг продажів.
Собівартість продукції включаються витрати на:
1. Дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;
2.Підготовку і освоєння нової продукції;
3.Виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;
4.Обслуговування виробничого процесу і управління ним;збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);
5.Розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів);набір і підготовку кадрів;
6.Поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.
Слід зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між справжніми витратами на виробництво та собівартістю продукції. Так, наприклад, до собівартості включаються витрати на оплату часу працівникам, які залучаються для виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції (робіт, послуг).
Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).
Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість,яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плаїгу; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.
Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.
Технологічна собівартістьвключає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартістьохоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.
За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і серед-ньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньо-галузева — відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.
Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньо-галузева — головним чином для ціноутворення.
Таким чином можна зробити висновок, що собівартість - це особлива економічна категорія, яка включає всі грошові витрати конкретного підприємства, необхідні для здійснення його відтворення, й pізниця між доходом і нею визначає прибуток, величина якого збільшується при її зниженні. Отже, за величиною собівартості можна встановити якісні та кількісні зміни в технології виробництва продукції конкретного підприємства, тим самим характеризувати його діяльність як виробника товарів споживчого ринку.
4.Шляхи зниження витрат виробництва
Товаровиробникі в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва або собівартості продукції ( тобто вартості для себе,для даного підприємства). Це зумовлене тим, що зниження собівартості є сновою зниження цін, що в свою чергу, дає змогу підприємцю отримати більштй прибуток. Для зниження витрат, повязаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основих фондів (кількість складських приміщень, інших споруд та ін.). Особливо слід дбати про зниження непродуктивних витрат—штрафів, відшкодування збиткі тощо, повязаних з невиконанням підприємством своїх договірних зобовязань. До них відносять також прогули працівників на підприємстві[3.149].
В сучасних ринкових умовах з поширеними кризовими явищами актуальною проблемою є задача прийняття рішень з підвищення рівня прибутковості підприємствами – суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. І тут, крім чинників збільшення обсягів виробництва продукції, просування її на незаповнені ринки висувається проблема зниження витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції.
До основних джерел зниження витрат виробництва і реалізації продукції підприємства – суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності можна віднести:
– зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції;
– зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції;
– зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції;
– скорочення адміністративних витрат та накладних витрат при експорті та імпорті товарів;
– ліквідація непродуктивних витрат і втрат.
На економію ресурсів значно впливає кількість техніко-економічних чинників. Найбільший вплив мають такі групи внутрішньовиробничих чинників:
– підвищення технічного рівня виробництва;
– удосконалювання організації виробництва і праці;
– зміна обсягу виробництва.
Всі вони призводять до зниження витрат сировини, матеріалів, заробітної плати.
Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їхнього використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і збереження, повторного використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій.
На розмір витрат істотний вплив має зміна цін на сировину і матеріали. При їхньому збільшенні витрати зростають, а при зниженні – зменшуються.
Зниження витрат підприємства забезпечується і за рахунок зменшення витрат живої праці на одиницю продукції та темпів зростання його продуктивності відносно темпів зростання середньої заробітної плати.
Значне зниження витрат можна досягти також в результаті застосування прогресивних методів організації виробництва. Прикладом є розроблена в Японії і маюча широке застосування в усьому світі система організації виробництва “just in time“ (точно в строк). Вона знижує витрати виробництва за рахунок бездефектного виготовлення продукції. Сутність її полягає в тому, що комплектуючі вироби, деталі поставляються споживачу у визначене місце, у потрібний час, у необхідній кількості. Якщо попадаються браковані деталі, виробничий процес зупиняється, тому що запасів на робочому місці немає.
Система “just in time “ сприяє зниженню витрат головним чином за рахунок того що:
1. Знижуються витрати на складування і збереження напівфабрикатів як у споживача, так і у виробника. Останній крім того знижує витрати на реалізацію.
2. Має місце забезпечення бездефектного виготовлення продукції постачальником. Підприємства в цих цілях повинні навчати всіх співробітників методам контролю якості, підвищувати відповідальність виробничих робітників за якість, використовувати автоматичні пристрої для контролю якості і т.д. В результаті знижуються витрати виробництва, що пов’язані з повторною обробкою бракованих виробів, споживанням сировини і заробітною платою.