Структурна перебудова матеріального виробництва стала важливою умовою зростання ефективності економіки, зниження матеріале- і енергомісткості, зростання наукомістких, інтелектуальних галузей.
На жаль, економічний розвиток в Україні йде всупереч потребам НТП, всупереч прогресивним тенденціям щодо зміни співвідношення матеріального і нематеріального виробництва.
Частка промисловості та сільського господарства в Україні в загальному обсязі товарів та послуг для кінцевого споживання (внутрішній валовий продукт — ВВІ І) становила у 2003 р. 82 відсотки (47 припадало на промисловість і 35 — на сільське господарство).
Україна значно відстає від провідних промислове розвинених країн за цими показниками. У них у ВВП частка промисловості значно нижча і становить 35-37 відсотків, а сільського господарства є меншою більше ніж у 10 разів.
Водночас частка сфери послуг в Україні дуже мала. Вона становить всього 18 відсотків, тоді як у країнах з розвиненою економікою цей показник дорівнює 55-70 відсотків. Це є свідченням того, що Україна розвивається в межах індустріального, а не постіндустріального суспільства; як США, Японія, Канада та країни Європейського Союзу.
Україна має дуже недосконалу структуру зайнятості, для якої характерною є велика частка зайнятих у сільському господарстві та промисловості. Так, у США, Канаді, Німеччині, Великій Британії у сільському господарстві працює лише 3 відсотки усіх зайнятих. Це стало можливим завдяки розвитку галузей зберігання, транспортування і переробки сільськогосподарської продукції. В Україні ж у сільському господарстві працює 20 відсотків. Частка зайнятих у сфері послуг в Україні майже вдвічі менша, ніж у США і Канаді.
Така структура суспільного виробництва в нашій країні стримує розвиток тих сфер діяльності, які пов'язані переважно з розвитком працівника, його розумових і фізичних здібностей, професійних знань І практичних навичок, підвищенням освітнього і культурного рівня, забезпеченням фізичного і морального здоров'я.
Отже, світовий досвід переконує, що значення нематеріального виробництва у розвитку суспільства постійно зростає. Воно є чинником удосконалення самої людини, поліпшення її життя [2,с.247].
1.3 Форми суспільного виробництва та їх характеристика
Натуральна форма організації виробництва
Розвиток суспільного виробництва характеризує існування двох форм організації суспільного господарства — натурального і товарного виробництва. Історично першою формою економічної організації суспільного виробництва було натуральне виробництво. Натуральне виробництво — це така форма суспільного господарства, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб і споживання всередині господарства, де вони вироблені, і надходять в обмін унаслідок прямого розподілу. У натуральному господарстві економіка будувалася виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкнутої економічної системи. Безперечно, це не виключає того, що окремі суб'єкти або общини інколи обмінювались певними продуктами праці. Але цей обмін був випадковим або таким, що серйозно не впливав на виробничу сферу і споживання.
Основні ознаки натурального виробництва — прямі економічні зв'язки, замкнутість, універсалізація праці.
За натурального господарства між виробництвом і споживанням існує прямий, безпосередній зв'язок, тобто вироблений продукт самими виробниками використовується і споживається; досить часто ці фази руху продукту (виробництво — споживання) взагалі співпадають. Усі виробничо-економічні процеси обмежені певною виробничою ланкою (сім'я, община), концентруються в замкнутих виробництвах. Суб'єкти не вступають в економічні відносини один з одним, оскільки основним завданням є самозабезпечення, тобто кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються всі роботи — від видобутку сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.
За натурального виробництва відсутній або незначно розвинений суспільний поділ праці. Натуральне виробництво найхарактерніше для минулих, доіндустріальних етапів розвитку суспільства. Разом з тим воно не зникло остаточно і поширене в країнах, що розвиваються, або відновлюється за умови економічної кризи. Тенденція до натуралізації виробництва може виявлятися на окремих сучасних промислових і сільськогосподарських підприємствах, у певних регіонах. [5, с.45]
Товарна форма організації виробництва
На зміну натуральному виробництву приходить товарне. Вже в період патріархату та розкладу общини за натурального виробництва вироблені для власного споживання продукти могли випадково обмінюватись. Виникає випадковий обмін; згодом якусь кількість продуктів стали виробляти не для власного споживання, а саме для обміну, з часом виробництво таких продуктів розширюється, обмін збільшується, виникає товарне виробництво, тобто виробництво товарів для обміну або продажу.
Основні умови виникнення товарного виробництва:
• суспільний поділ праці;
• економічна відокремленість товаровиробників.
Суспільний поділ праці виникає в період розкладу общинного ладу як відокремлення скотарства від землеробства, відокремлення ремесла від землеробства, а пізніше — як виокремлення торгівлі в самостійну сферу діяльності, виникнення нових галузей і підгалузей суспільного виробництва. Це уможливлює і робить необхідним обмін між виробниками, які спеціалізуються на певному виробництві. Але виникнення товарного виробництва зумовлено не лише суспільним поділом праці. Історії відомі слов'янські общини, де був суспільний поділ праці і не було товарного виробництва. Продукти праці стають товарами за умови, що вони виробляються для обміну незалежними, економічно відокремленими виробниками. Економічна відокремленість виробників спочатку виникає на основі їх конкурентної боротьби за виробництво і збут товарів, а згодом — на основі приватної власності на засоби виробництва та вироблені товари, адже обміняти можна лише те, що є власністю. Приватна власність забезпечує найповнішу економічну відокремленість товаровиробників, вони самі вирішують: що, як і для кого виробляти.
Проте запитання: "Що, як і для кого виробляти?" не було б проблемою, якби ресурси не були обмежені. "Якби можна було виробляти будь-який товар у необмеженій кількості, щоб людські потреби
були цілком задоволені, — вважає П. Самуельсон, — тоді не мав би великого значення той факт, що якийсь один товар вироблений у надто великій кількості. Тоді не мало б значення і нераціональне поєднання праці і матеріалів. Оскільки кожен міг би володіти всіма благами у необхідній кількості, не мало б значення і те, як розподіляються товари і доходи між різними індивідуумами та сім'ями.[7, с.34]
Тоді не було б економічних благ, тобто товарів, які відносно рідкісні, і не було б потреби у вивченні економічної теорії або в тому, щоб "економити". Всі товари були б безплатними, як повітря".
Характерні ознаки товарного виробництва
Товарне виробництво характеризується такими ознаками:
• розвинена система суспільного поділу праці, коли кожен виробник спеціалізується на виробництві одного продукту;
• продукти виробництва випускаються як товари, тобто для задоволення потреб не самих виробників, а інших споживачів у результаті купівлі-продажу; виробництво відокремлюється від споживання, а виробник — від споживача, зв'язок між виробництвом і споживанням опосередковано фазами розподілу та обміну;
• обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товарах, що обмінюються), продаж товару свідчить про визнання праці, втіленої в цьому товарі, як праці суспільне корисної; виробничі відносини між людьми виявляються не прямо, а опосередковано, через товар або гроші, уречевлюються виробничі відносини.
На різних етапах розвитку товарного виробництва виникають специфічні і нові ознаки. Наприклад, Я. Корнаї об'єднує їх у такі основні принципові положення:
• можливість безперешкодного проникнення товаровиробників на ринок і виходу з нього в будь-який час;
• наявність чесної конкуренції на ринку та загальна її підтримка;
• вільне виникнення та охорона приватної власності;
• індивідуальна ініціатива та підприємництво як основні ознаки і рушійні сили ринкової економіки.
Отже, товарне виробництво — це така організація суспільного господарства, за якої виробничі відносини між людьми виявляються через ринок, через купівлю-продаж товарів. Кожен товаровиробник сам на свій страх і ризик приймає господарські рішення: що, де, коли і скільки виробляти, з ким здійснювати обмін і на яких умовах.
Еволюція товарного виробництва разом з розвитком виробничих сил і суспільним поділом праці зумовлює різноманітність його видів, які можна представити такими моделями:
I. Модель простого товарного виробництва. Як об'єкт аналізу розглядається дрібне, засноване на власній праці виробництво.
II. Товарне виробництво вільної конкуренції. Це універсальніша модель, вона характеризується тим, що розвиток економіки не обмежено жодною монополією. Тут домінує наймана праця. Господарська діяльність товаровиробника здійснюється в умовах конкуренції, при цьому він спирається тільки на ринкову кон'юнктуру, виходить лише з власних інтересів.
III. Товарне виробництво організованого ринку. Модель економіки вищого рівня. Поглиблений поділ праці і спеціалізація ускладнюють господарські зв'язки й об'єктивно зумовлюють необхідність координації і регулювання економіки. На цьому етапі розвитку ринкове самоврядування доповнюється державним регулюванням, що перетворює товарне виробництво на організовано-ринкове. Для глибшого усвідомлення змісту і закономірностей розвитку товарно-грошових відносин необхідно розглянути основні категорії цих відносин — товар і гроші.