За 11 першого років незалежності, з 1776 по 1787 роки було організовано лише 20 нових корпорацій. ДО 1800 року їх було 335.
У перший період існування США, кожна нова підприємницька корпорація могла виникнути тільки по спеціальному рішенню законодавчого органа відповідного штату або федеральних органів, що давались у формі затвердження уставу корпорації. При цьому встановлювалися досить тверді рамки для діяльності знову виникаючих корпорацій із установленням обов'язку строгого дотримання останніми принципу спеціальної правосуб'єктності (doctrine of ultra vires). Регламентувався так само розмір капіталу й територія на якій могла функціонувати корпорація.
В 1811 році в штаті Нью-Йорк був прийнятий перший в історії США загальний закон про підприємницькі корпорації, у ньому вперше встановлювався явочний порядок утворення компаній, а так само встановлювалося мінімальне число засновників. ДО 1837 року штат Коннектикут увів ще більш ліберальний для бізнесменів закон про корпорації. Починаючи з конституції штату Луїзіана 1835 року, багато штатів стали включати у свої конституції спеціальні положення, повністю або частково заборонних корпорацій у дозвільному порядку.
У Російській імперії розвиток акціонерної справи йшло з істотним відставанням від передових європейських країн. Спроба вперше впровадити на російській землі акціонерні компанії була почата Петром Першим відразу ж по його приїзду з першої його поїздки в Європу в 1699 році[5]. Але цей указ не привів до утворення акціонерних компаній. В 1739 році Л. Лангом був складений проект компанії для торгівлі з Китаєм. Сенат розглянув проект і виніс рішення про початок запису в Комерц-колегії всіх осіб, що побажали брати участь у компанії, із вказівкою розміру вкладеного капіталу. Однак на заклики уряду ніхто не відгукнувся. Те ж саме повторюється в 1740 й 1741 році. Учені дотримуються із цього приводу думки, що великі капіталісти того часу були поставлені у винятково привілейоване положення, їхня воля була надмірна й безвідповідальна. Змісту поєднуватися не було [6.c341,343]. Уперше перейшли від проектів до справи в 1757 році, коли була створена Російська Константинопольська компанія. В 1758 році створили компанію Перського торгу.
В 1794 році була створена знаменита Російсько – Американська компанія. Вона утворилася із приватних промислових суспільств, що з'явилися після відкриття Алеутських островів і північно – західного узбережжя Америки в 1741 році. Указом від 8 липня 1799 року ця компанія була прийнята під Найвище заступництво. З 1822 по 1855 рік у Росії виникло не більше 81 акціонерної компанії. По офіційних відомостях, в 1876 році в Росії було 550 акціонерних компаній.
Спекуляції акціями й масові банкрутства в Росії не мали таких масштабів як у Європі. У багато це визначалося твердим контролем держави за процесом створення акціонерних компаній і високою вартістю акцій (ціна акції становила від 50 до 1000 рублів, найбільше поширення одержали акції номінальною вартістю 250 рублів – ця сума була порівнянна з річним заробітком висококваліфікованого робітника).
Російське законодавство, покликане регулювати акціонерні відносини, аж до 1917 року не було настільки розвинене, як того вимагало час. Практично всі норми права, що регулюють порядок створення й діяльність акціонерних товариств, утримувалися в другому відділенні глави «Об товариства» ч. 1 т. 10 Зводу Законів Російської Імперії. Друге відділення, що називалося «Про товариства по ділянках або компаніях на акціях», являло собою мало змінену копію Положення «Про компанії на акціях» 1836 року. Численні спроби вдосконалення акціонерного законодавства неодноразово вживали в другій половині 19 століття. Так, в 1859 році Міністерством фінансів були початі роботи по підготовці нового Положення «Про товариства по ділянках або акціонерних компаніях», які були завершені в 1867 році. У тому ж році цей проект був відкинутий Державною Радою. Наступний проект, розроблений за два роки (1870–1872), навіть не дійшов до розгляду на Державній Раді. У дореволюційній Росії акціонерні товариства створювалися в дозвільному порядку, що спричиняло тривалу процедуру узгодження їхніх уставів у Комітеті міністрів, а іноді, і в Державній Раді. Професор Петражицкий Л.И. відзначав, що в цей період положення акціонерних товариств регулювалося не нормами Зводу Законів, а адміністративними приписаннями, видаваними окремо для кожного знову виникаючого суспільства в процесі затвердження його уставу й далеко відступаючими від загального закону. Ці приписання утворювали «щось начебто звичайного адміністративного акціонерного права, що існує незалежно від діючого загального закону й всупереч йому» [7.c3].
Російське дореволюційне законодавство допускало виникнення акціонерних компаній, що переслідують як торговельні, так і неторгові цілі. Це випливає зі змісту ст. 2191 т. 10 Зводу Законів. Тарасов И.Т. також дотримується думки про допустимість акціонерної форми для організацій культури й освіти (театри, музеї, бібліотеки, лікарні, навчальні заклади) [8.c112].
ДО 1916 року в Росії було засновано 2956 акціонерних компаній з капіталом 5,5 млрд. Рублів [9.c23]. У перші роки радянської влади існування недержавних комерційних компаній було виключено, і тільки необхідність змусила нову владу піти на правове визнання акціонерних товариств. 1 січня 1923 року набутив чинності ГК РСФСР у якому 45 статей (ст. 322–366) були присвячені акціонерним товариствам. ГК установив дозвільну систему установи акціонерних товариств, суспільство могло випускати іменні акції й на пред'явника. ДО 1925 року в країні було засновано 161 акціонерне товариство із загальною сумою основного капіталу 285315 тис. рублів. Гнітючу їхню частину становили змішані й державні: на їхню частку доводилося близько 80% суспільств, а сукупний розмір їхнього капіталу становив 151402 тис. рублів [10.c26]. З 1929 року в СРСР акціонерні товариства припинили своє існування й на довгі 70 років ця форма юридичної особи не існувала в нашій країні, в економіці безроздільно панували державні підприємства.
Сутність акціонерних товариств
Сутність акціонерних товариств спочатку формулювався як певний розвиток об'єднань осіб. Останні, у свою чергу, сходять до договору про спільну діяльність.
Найбільш повне визначення акціонерному товариству було дано Г.Ф. Шершеневичем у роботі «Курс торговельного права»: «Акціонерне товариство є засноване на договорі з'єднання осіб з метою спільного виробництва торговельного промислу за допомогою капіталу, розділеного на рівного розміру частки, межами яких й обмежується відповідальність кожного учасника» [11.c383]. По питанню про те, чи є акціонерна компанія союзом осіб або союзом капіталів, думка вчених розділилося. Так, Г.Ф. Шершеневич уважав акціонерну компанію з'єднанням осіб, А.И. Каминка – одночасно союзом осіб і капіталу: «Акціонерна компанія представляє із себе не мертвий капітал, а союз осіб, що є представниками даного капіталу» [12.c9]. Пахман С.В., Писемский П.А., Цитович П.П. уважали акціонерні компанії з'єднанням капіталу.
Протягом усього XIX століття у французькій юридичній доктрині власне кажучи безроздільно панувала договірна теорія правової природи акціонерних товариств. Названа концепція відповідала політиці економічного лібералізму, який буржуазні держави дотримувалися в епоху промислового капіталізму. Договірна концепція мала безсумнівні позитивні наслідки на практиці. Зокрема, вимоги про скасування дозвільного порядку виникнення акціонерних товариств обґрунтовувалися посиланнями на волю договору. З договірної теорії також випливало, що його учасники самі, своєї волею визначають відносини між собою.
Але згодом усе очевидніше стали видні й недоліки цієї теорії:
Як пояснити поява компаній однієї особи;
Неможливість зміни уставу, тому що це вимагало б одностайної згоди всіх сторін, його що заключили;
Права органів керування визнавалися, у чинність договору, правами повірників.
Але це суперечило інтересам третіх осіб, з якими суспільство вступало в правовідносини; тому що угоди, зроблені керуючими за межами повноважень, делегованих акціонерами, не зв'язували саме суспільство. На зміну договірної теорії прийшла інституціональна теорія.
Відомий юрист Ж. Ринер убачав в акціонерному товаристві насамперед механізм акумуляції капіталів. В 1980 році у Франції вийшла книга Ж. Пэлюссо «Анонімне суспільство: юридична техніка організації підприємства», у якій автор намагається пояснити юридичну природу акціонерного товариства через категорію «підприємство».
Акціонерне товариство – це сукупність юридичних правил, техніки, прийомів, призначених для того, щоб юридично організувати й регламентувати життя економічного організму – підприємства. Акціонерне товариство поступово пристосовується до потреб підприємства.
«Підприємство – продовжує автор, – не обмежується тим, що обертає собі на користь техніку організації суспільства, воно йде набагато далі й установлює верховенство свого власного інтересу над інтересами акціонерів» [13.c58–59]. Інший французький юрист М. Деспакс затверджує, що колектив акціонерів з повновладного хазяїна підприємства перетворився в його слугу.
Близько 60 років тому Белли й Минз випустили свою книгу «Сучасна акціонерна компанія й приватна власність». У цій книзі розпилення акцій розглядалася як основа теорії контролю керуючих. Іншими словами, зі збільшенням масштабів акціонерних компаній і придбанням акцій все більшим числом людей її, стає можливо контролювати, навіть не маючи абсолютної більшості акцій. Ніж сильніше розпилення акцій, тим менше їхнє число потрібно для того, щоб контролювати акціонерну компанію. В остаточному підсумку, її виявляється можливим контролювати, взагалі не маючи у своєму розпорядженні акції. Цю же думку виразили Х. Окумура: «Керуючі не представляють ні акціонерів, ні працівників. Вони представляють корпорації». [14.c174]