Легка промисловість орієнтується як на широкий внутрішній ринок, так і на зовнішній. Вона добре забезпечена власною сировиною і дешевою робочою силою. В текстильній промисловості пануючу позицію має бавовняна промисловість. Китай виробляє бавовняних тканин більше, ніж разом узяті Індія, США та Японія — країни, що також відзначаються розвитком цієї галузі. За випуском шовкових тканин у цілому (із натуральної та синтетичної сировини) Китай посідає третє місце у світі, але за виготовленням натурального шовку — перше. Китай є світовим експортером дешевої й зручної одежі й взуття.
В харчовій промисловості Китаю провідні ролі відіграють рисоочисна й борошномельна промисловість; за обсягом виробництва вони є найбільшими у світі. Китай вийшов на перше місце за виробництвом м'яса, обігнавши США. Він випередив Японію за виловом риби й також посів перше місце у світі.
Сільське господарство Китаю, як вже відзначалося, за обсягом виробництва продукції сьогодні не має рівних у світі. Провідною галуззю залишається землеробство, на яке припадає понад половини всього виробництва в сільському господарстві. В землеробстві переважає вирощування зернових: на рве припадає 35% вартості продукції, на пшеницю — 19%, на кукурудзу — 20% (станом на 2000 рік)'. Китай займає перше місце у світі за виробництвом рису і пшениці, друге місце — за виробництвом кукурудзи (після США).
Китай виробляє найбільше у світі бавовни. Він є одним з найбільших виробників сої (третє місце) й арахісу. Із цукрових культур вирощуються як буряк, так і тростина. За виробництвом тютюну Китай займає перше місце у світі, за виробництвом чаю — друге (після Індії).
Китай набагато обігнав інші країни за поголів'ям свиней і увійшов до лідируючої групи за поголів'ям великої рогатої худоби, овець і кіз. Проте продуктивність скотарства поки що невисока.
За роки реформи сільське господарство увійшло у багатогалузеву структуру економіки села, куди входять промисловість, торгівля, транспорт, послуги та ін. Питома вага несільськогосподарських галузей у 1995 р. досягла 80% . Наразі так звана "сільська промисловість" Китаю є не лише одним з основних постачальників споживчих товарів, але й енергоносіїв, деталей та вузлів для обробної промисловості, хімічних добрив і ядохімікатів для сільського господарства, їх частка становить понад 50% у виробах з шовку і трикотажу, 95% цегли, черепиці та дрібних сільгоспзнарядь, 35% шкіряного взуття, 40% цементу і вугілля.
Наявним є загострення суперечностей між зміненою структурою суспільного попиту на сільгосппродукти і існуючою виробничою структурою сільського господарства. Іншими словами, намітилася тенденція до скорочення споживання низькосортових видів зерна і розширення попиту на високоякісне зерно рису і пшениці, а також продукцію тваринництва. Відтак стає злободенною потребою проблема вдосконалення виробничої структури сільського господарства відповідно до реального ринкового попиту.
Зростаючу роль в умовах реформування економіки Китаю відіграє сфера послуг, зокрема торговельних. За рахунок приватних і кооперативних організацій у повсякденному житті громадян Китаю обсяг відповідних послуг зростає, з'являються нові торговельні послуги, ринки. Так, за 1973 — 1997 роки обсяг роздрібного товарообігу зріс більш ніж у 9 разів [1].
Економічна реформа неминуче торкнулась і сфери фінансів, оскільки вона як складова дореформеної економіки Китаю відставала від чинників міжнародних стандартів, у зв'язку з нерозвиненістю фінансово-кредитних механізмів.
В умовах економічної реформи ситуація поступово змінювалася на краще в частині нарощування обсягів кредитно-грошових операцій, наповнення їх якісно новими інструментами і механізмами, операціями і послугами, котрі не застосовувалися раніше.
Внаслідок цього протягом 90-х років в економіці Китаю помітне місце зайняв фондовий ринок з двома основними біржами в Шанхаї і Шеньчжені. Функціонують трастові інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, з'явились державні спеціалізовані банки, які реформуються в комерційні банки. Розвиваються нові види кредитно-грошових операцій, зокрема ринок короткострокового і міжфілійного кредитування, трастові операції, використання в розрахунках кредитних карток, операції з цінними паперами. Ринок цінних паперів втратив своє периферійне значення і перетворився на центр економічних процесів у народному господарстві.
Фінансовий стан Китаю виявився достатньо міцним. Саме цим багато в чому можна пояснити те, що фінансова криза в Азії, яка болюче вдарила по економіці багатьох країн Південно-Східної Азії, безпосередньо не торкнулася економіки Китаю. Справа в тому, що високе позитивне сальдо платіжного балансу Китаю (40 млрд. у 1997 р.) і великі золотовалютні резерви (140 млрд. дол. у Китаї і близько 100 млрд. дол. у Сянгана) не дозволили втягти китайську економіку у вир фінансової кризи. До того ж певна закритість китайського фондового ринку від зовнішніх ринків капіталу, наявність сильного державного контролю над фінансами сприяли його малосприйнятності до спекулятивних комбінацій на валютному і фондовому ринках азіатських країн[2].
Динаміка економічного розвитку Китаю відзначається позитивними макроекономічними показниками в цілому. Проте вони не завжди віддзеркалюють якісний стан економіки. Так, навіть у роки економічної руїни часів "великого стрибка" промисловість показувала "плюс" в динаміці за рахунок зростання неякісної продукції (металу, машин), що була практично непридатна до використання. Але й за цих умов китайська статистика зафіксувала зниження темпів росту в 60-ті роки, що відповідало наслідкам авантюрної політики Мао Цзедуна. Як бачимо, найвищих темпів приросту в економіці Китаю було досягнуто у першій половині 90-х років. В другій половині цього десятиліття темпи уповільнилися, що було, зокрема, наслідком політики отримання економічного росту, щоб запобігти "перегріву економіки".
Таблиця Приріст ВВП за підсумками виконання державних планів розвитку економіки КНР (у %)
| Період | 1952-1957 | 1958-1965 | 1966-1970 | 1971-1980 | 1981-1985 | 1986-1990 | 1991 -1995 | 1996-2000 |
| Приріст ВВП Пересічні темпи за рік, % | 71 11,8 | 38 4,6 | 46 9,2 | 83 8,3 | 66 13,2 | 46 9,2 | 76,15,2 | 49 9,8 |
Основні показники IX п'ятирічки Китаю (%)г
| 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | |
| ВВП[3] | 9,6 | 8,8 | 7,8 | 7,1 | 8,0 |
| Промисловість | 12,5 | 11,3 | 8,5 | 8,5 | 9,9 |
| Сільське господарство | 5,1 | 3,5 | 3,5 | 2,8 | 2,4 |
| Інвестиції | 14,8 | 8,8 | 13,9 | 5,2 | 9,3 |
| ПІІ 7,1 8,5 2,8 | 11,2 | 8,5 | 0,4 | -11,4 | 1,0 |
Розділ ІV Зовнішньоекономічна політика
4.1. Загальна характеристика зовнішньоекономічної політики Китаю
Останнім часом значно розширилися зовнішньоекономічні зв'язки Китаю, а також збільшилась кількість галузей економічного розвитку країни, що беруть участь у цих зв'язках.
Широке залучення іноземних інвестицій спрямоване на досягнення певної мети:
1) використання найновіших досягнень НТП для подолання відставання від розвинених держав світу, мобілізація допоміжних ресурсів для структурної перебудови економіки;
2) підвищення кваліфікації національних кадрів;
3) збільшення валютних надходжень;
4) розширення каналів отримання інформації про важливі для країни напрями розвитку науки й техніки, а також передового управління виробництвом. Певний інтерес для іноземних інвесторів у Китаї багато в чому визначається дешевизною робочої сили, багатими природними ресурсами, обширним китайським ринком, пільговим оподаткуванням, невисокою ставкою плати за земельні та виробничі площі. Вартість робочої сили в Китаї значно нижча, ніж у сусідньому Гонконзі. В Китаї прийнято закон про спільні підприємства (СП), які діють на основі китайського та іноземного капіталів. Іноземним інвесторам надають певні пільги: право вивозу прибутку за кордон, часткове або повне звільнення від податків протягом перших двох-трьох років діяльності, гарантія права власності. Система оподаткування заохочує капіталовкладення насамперед в обробну промисловість, стимулює експорт з метою отримання конвертованої валюти. Зазначимо деякі особливості використання іноземних інвестицій у 1993 р.
| 1978 | 1991 | 1992 | |
| Імпорт та експорт | 20640 | 135700 | 165610 |
| Експорт | 9750 | 71900 | 85000 |
| Імпорт | 10890 | 63800 | 80610 |
Відбулася раціоналізація структури експорту та імпорту, питома вага готових промислових виробів в експорті виросла до 80%, у структурі імпорту явно зросла питома вага сировинних матеріалів, машин і транспортного обладнання, в яких країна відчуває дефіцит. Китай імпортує товари головним чином із сусідніх країн і районів, частково з Японії, Росії, Республіки Корея та Гонконгу, а також із Європи та США. Імпортні товари включають гідротехнічне обладнання, хімічні добрива, отрутохімікати, сировину й матеріали, транспортні засоби, апарати зв'язку тощо, а також наукомісткі технології та обладнання для реконструкції промислових підприємств країни.
Реформування економіки охопило також і зовнішньоекономічну сферу. Було проголошено відкриту політику, орієнтовану на розширення економічних зв'язків із зарубіжними країнами, залучення іноземного капіталу в економіку Китаю, створення спеціальних економічних зон і відкритих економічних регіонів.