Новий удар по китайській економіці був завданий "культурною революцією" (1966 — 1978 рр.). Під час цієї тривалої акції країна опинилася на межі остаточної економічної дезорганізації. Почалося гоніння на інтелігенцію, багато висококваліфікованих фахівців, вчених були вислані у віддалені райони країни до комун "на перевиховання"; від цього постраждало близько 100 млн. чоловік. Значна кількість людей відволікалась від нормальної праці на проведення політичних кампаній. Проголошувався курс "опори на власні сили", що вело до автаркії. На 60-ті роки прийшовся політичний розрив Китаю з СРСР та більшістю інших соціалістичних країн. Якщо взяти до уваги вкрай напружені відносини Китаю зі США та їх союзниками, то не дивно, що КНР опинилася в політичній та економічній ізоляції. "Культурна революція" принесла Китаю втрати у 500 млрд. юанів.
Помірковані сили в апараті КПК й уряді Китаю розуміли, що далі така політика тривати не може. Після смерті Мао Цзедуна (1976 р.) відкрилася можливість для її докорінного перегляду. Здійснення нової політики, проведення економічних реформ, що повернули Китай на ринковий шлях, пов'язано з ім'ям Ден Сяопіна. В грудні 1978 р. було проголошено курс на економічну реформу ("гайге"), в основу якої покладалися перебудова відносин власності й формування соціалістичного ринку. XII з'їзд КПК (1982 р.) прийняв стратегію модернізації суспільства. Вона має здійснюватися у три етапи: до 2000 р. планувалося збільшити валову продукцію промисловості й сільського господарства у 4 рази, забезпечити досягнення середнього достатку життя народу; до 2021 р. — підняти Китай до рівня середньо розвинутої країни; до 2049 р. (сторіччя КНР) — перетворити Китай на високо розвинуту державу.
Екологічні передумови
У країні надзвичайно складна екологічна ситуація: тільки 20% промислових стоків пропускаються через очисні споруди, лише третина промислових твердих відходів переробляється. Забруднення повітря в містах, як правило, перевищує допустимі норми. Щорічно в атмосферу викидається більше 10 млн т двоокису сірки, кілька мільйонів тонн окислів азоту, що призводить до випадання "кислотних дощів". Дуже забруднені ріки, в які щорічно скидається 80-90 млн т неочищених промислових і побутових стоків.
Розділ ІІ. Особливості розміщення провідних галузей господарства
За чисельністю промислових підприємств і кількістю працюючих країна займає перше місце у світі. Для галузевої структури промисловості характерні певні диспропорції: між видобувними і сировинними, сировинними і обробними галузями, між підгалузями і окремими підприємствами.
Розвиток промисловості гальмує величезна кількість застарілого обладнання. Так, основні фонди, які були встановлені до утворення КНР, становлять 7%, основні фонди віком понад 15 років — 42%, понад 20 років — 33%, 25 років — 14%. Така структура фондів вимагає величезних коштів на модернізацію і капітальний ремонт. Переважна кількість (понад 90%) промислових підприємств є дрібними. Якість продукції, випущеної на цих підприємствах, нижча, а собівартість вища, ніж на великих підприємствах. Важливе місце займають сільські промислові підприємства, яких вже декілька мільйонів.
Найвищими темпами розвивається легка промисловість Китаю, особливо її найважливіша підгалузь — текстильна. На неї припадає майже 5% усіх промислових підприємств, які виробляють 14% товарної продукції. Близько 35% текстильної промисловості відповідає світовим стандартам. Виробництво і переробка текстильної сировини має територіальні особливості: на півночі країни — це шерсть, льон, конопля, на півдні — шовк, джут тощо. КНР вийшла на перше місце в світі за сумарним випуском тканин, але за виробництвом їх на душу населення вона займає лише третє місце. Менш розвинені швейна, трикотажна, шкіряна, взуттєва підгалузі.
На другому місці харчова промисловість, яка об'єднує понад 40 підгалузей: мукомельно-круп'яну, масло-жирову, рибну, м'ясну, консервну, соляну, тютюнову, чайну, виноробну та ін. В країні налічується понад 70 тис. підприємств харчової промисловості.
Машинобудування — третя надзвичайно важлива галузь промисловості. На її підприємствах зайнято 17 млн осіб, які виробляють 53 тис. видів виробів. Машинобудування практично повністю забезпечує потреби в основному обладнанні для доменного, мартенівського, коксохімічного виробництва, в залізничному транспорті (за винятком електровозів і тепловозів найновіших конструкцій), металорізальних станках і ковальсько-пресовому обладнанні, багатьох видах двигунів, обладнанні для дрібних і середніх електростанцій тощо.
Найбільшим центром машинобудування є Шанхай, в якому виробляється понад 20% продукції галузі.
Важливими центрами виробництва машинотехнічної продукції є Шеньян, Тяньцзінь, Харбін, Пекін, Лоян, Далянь та ін.
Найбільш розвинена підгалузь машинобудування — станкоінструментальна. За станочним парком Китай займає друге місце у світі. Щорічний випуск станків, який зосереджений в основному в провінціях Ляонін, Чже-цзян, Цзянсу, а також в Шанхаї, становить близько 150 тис. одиниць. Основними центрами важкого машинобудування, включаючи нафтове і хімічне, є Шеньян, Тайюань, Лоян, Ланьчжоу, Шанхай, Гуанчжоу (Кантон), Фулаерцзі.
Найбільшими центрами транспортного машинобудування, яке об'єднує понад 12 тис. підприємств, є Пекін, Далянь, Ціцікара, Чанчун, Шеньян, Датун, Ціндао, Чанша.
У Китаї випускають кораблі різних типів і класів. Головними суднобудівельними центрами є морські і річкові порти — Шанхай, Далянь, Гуанчжоу, Ціндао, Теньцзін, Ухань, Чунцін, Харбін.
Швидко нарощується випуск автомобілів (основні центри автомобілебудування — Чанчунь і Шиянь). Щорічно випускається близько 0,5 млн автомобілів. Але забезпеченість автомобілями китайського населення дуже низька. На вулицях зустрічаються імпортні автомашини, найчастіше японські. Зате вулиці більшості міст просто наводнені велосипедами. КНР займає перше місце в світі за їх виробництвом. У 90-х роках щорічно випускалось понад ЗО млн велосипедів. Китайські велосипеди користуються популярністю в багатьох країнах світу.
Значна увага в Китаї приділяється розвиткові електронної і приладобудівної промисловості. Наприклад, у 90-х роках минулого століття щорічно випускалось близько ЗО млн телевізорів. Розвиток в КНР космічної техніки, особливо ракетобудування, сприяв створенню підприємств, що випускають ПЕОМ, найсучасніші засоби зв'язку, електронні контрольно-вимірювальні прилади.
Центри найновіших галузей тяжіють до приморських районів, які краще забезпечені трудовими ресурсами, мають вигідне економіко-географічне положення, більш розвинену виробничу і соціальну інфраструктуру. Налагоджено випуск обладнання - для легкої промисловості (текстильної, швейної, трикотажної).
Сільськогосподарське машинобудування орієнтоване на випуск малогабаритної техніки для селянських господарств.
Паливно-енергетичні галузі. Незважаючи на наявність багатої мінерально-сировинної бази, розвиток видобувних галузей в цілому відстає від обробних. Щорічно в країні споживається понад 2,2 млн т вугілля, 270 тис. т нафти, 1,5 млн м3 газу, 1,1 млрд кВт електроенергії. Дуже низьким є коефіцієнт використання електроенергії (менше 30%, проти 40% в розвинених країнах Європи і 50% — в Японії і США).
Щорічний видобуток вугілля в останньому десятиріччі становив понад 1 млрд т (потенційні запаси — 3200 млрд т, розвідані — 850 млрд т). Родовища вугілля є практично в усіх провінціях і автономних районах КНР, але за об'ємами запасів і видобутком виділяється Північний Китай.
Нафтова промисловість — відносно молода галузь. Китай посідає 5-те місце в світі за видобутком нафти, 4-те місце — за виробництвом електроенергії. При цьому в останні роки найвища концентрація нафтовидобутку мала місце в ІІівнічно-Східному Китаї. Перспективи розвитку нафтової промисловості пов'язані з освоєнням континентального шельфу (Бохайська і Ляодунська затоки).
Теплоелектростанції, які працюють в основному на вугіллі, виробляють 3/4 електроенергії. Найбільші з них розташовані у вугільних басейнах Північно-Східного Китаю.
Першу геотермічну електростанцію збудовано у Лхасі (Тибет). Найбільша гідроелектростанція Гечжобуа знаходиться в середині течії р. Янцзи (потужність 2715 МВТ). Ведеться будівництво атомних електростанцій в провінціях Гуандун і Цзянсу при технічній співпраці з Францією, Бразилією й іншими країнами. Незважаючи на розвинену електроенергетичну базу, електроенергії постійно не вистачає — залишаються недовантаженими 25-30% виробничих потужностей.
Металургійна промисловість базується на використанні власного природно-ресурсного потенціалу. КНР виділяється запасами і видобутком залізорудної сировини (відповідно третє і друге місця у світі). Найбільші запаси — в Аньшаньському басейні. Представлені всі стадії металургійного циклу, але країна відчуває дефіцит у високосортній сталі, прокаті. Найбільші підприємства — це комбінати повного циклу. Вони, як правило, розташовані в районах видобутку руди і кам'яного вугілля. Технічний рівень металургійного виробництва невисокий. Тим часом країна вийшла на четверте місце в світі за розвитком цієї галузі.