Нарешті, застосування теорії циклічного розвитку передбачає істотне розширення горизонту прогнозування. Стає можливим і, більш того, необхідним вийти за рамки прогнозу, обмеженого 20 роками, і, отже, за межі, які властиві вирішенню тактичних завдань, не поставлених в залежність від стратегічного бачення.
Теоретично-логічні схеми, а також емпіричні спостереження, проведені останнім часом, підтвердили наявність серії підйомів і спадів в економічному розвитку. Неспростовними є факти циклічності в розвитку в попередні десятиліття. Інтенсивне зростання в 60-і роки на деякий час приховало ознаки циклічності в розвитку. Проте в 70-і і 80-і роки були зафіксовані наступні явища: зниження темпів зростання, синхронізація фаз ділового циклу в різних промислових країнах, збільшення амплітуди коливань циклу, в однієї сторони, і зменшення його тривалості – з іншою, перетворення циклічного руху на турбулентне, тобто порушення традиційної регулярності фаз циклу.
Є всі підстави передбачати збереження циклічної форми розвитку в майбутньому. При цьому слід враховувати її основні характеристики, а це поворотні точки розвитку – підйоми і спади, а між ними – наявність щодо постійних тимчасових інтервалів. Зроблені в середині 20-х років, в 40-і роки, а також на рубежі 60-70-х років прогнози циклічних кривих отримали у відповідні періоди повне підтвердження.
Призначення прогнозу з урахуванням чинників циклічного розвитку, з економічної точки зору, зводиться до створення концепції антикризової інвестиційної політики. При цьому, знайомлячись з перебігом реформ в країнах СНД, можна говорити про виникнення стійкої і відтворної симетричності реформування вітчизняної економіки з «великими циклами» Кондратьєва. Це свідчить про високу прогностичну цінність самої кондратьївської теорії хвилеподібно-циклічних коливань світової економіки.
Н.Д. Кондратьєв, спираючись на свою теорію існування довгих циклів в економіці, по суті передбачив відродження і подальший підйом в розвитку цілої низки країн після важкої економічної депресії 1929 року. Його послідовники показали, що існує певний зв'язок між технологічною інновацією і фазами економічного циклу. Тривалість такого зв'язку носить довготривалий характер і складає в середньому 55 років (так звана кондратьївська хвиля).
Фаза відродження Кондратьєвського циклу характеризується великим числом технологічних базових інновацій. Під технологічними базовими інноваціями розуміється створений матеріал або засіб, що вперше упроваджується у виробництво. У це ж поняття укладається і організація або створення ринку для нового, вперше проведеного продукту.
Базові інновації можуть визначатися як інновації, які є джерелом отримання нових продуктів і видів діяльності, що формують нові ринки і нові промислові галузі, як постачальники продукції на ці ринки.
На самому початку циклу ці інновації здійснюють молоді малі підприємства, які через свою гнучкість і адаптивність сприяють дифузії одного або декількох крупних винаходів. У результаті їх дій утворюється кластер інновацій, який і приводить до значного економічного прогресу.
Зростання і процвітання ведуть до зниження витрат виробництва, накопичення виробничого потенціалу. Експорт стає істотним елементом подальшого зростання. У міру того як ростуть виробничі потужності, задовольняється попит і відбувається рух від ринку продавців до ринку покупців. Промислово розвинені країни досягли в даний час саме такого ефекту.
Технологічно нові продукти все більше стандартизуються, поступово породжує явище псевдоінновацій, коли попит споживача націлений на що-небудь нове, але на ринку він зустрічає лише модифікації старого. Це веде до стагфляції. У такій ситуації інвестиції в промисловий розвиток перестають бути привабливими, накопичені гроші зачинають звертатися не у сфері бізнесу, а на ринку цінних паперів і капіталу насиченість ринку технологічно прогресивними видами продукції характеризується, як правило, високорозвиненим ринком цінних паперів і капіталу. В свою чергу масштабний ринок цінних паперів і капіталу формується унаслідок тимчасової відсутності альтернатив для інвестицій інноваційного типу.
Насиченість ринку псевдоінноваціями, які не дають великого ефекту, є найбільш типовим явищем для даного періоду розвитку. Саме в даний час керівництво підприємств втрачає інтерес до інновацій, а крупні підприємства втрачають необхідну гнучкість, всього більшого значення набувають малі підприємства.
Перша реакція економіки на ситуацію подібного типу – скорочення витрат на дослідження і прикладні розробки. Прагнення до високого прибутку приводить до скорочення асортименту продукції, концентрації зусиль на випуску найбільш популярних і значних за об'ємом виробництва виробів, зменшенню, як наслідок, вибору товарів. За періодом рецесії слідує депресія, росте безробіття, встановлюється суворий контроль над грошовим зверненням, робляться різноманітні спроби припинити інфляцію. Зрештою створюються умови для стагнації.
У цих умовах єдиний шлях здолати кризову ситуацію – це активно сприяти впровадженню і розповсюдженню нових технологічних базових інновацій, що реалізовують крупні винаходи і відкриття. Зараз відомі чотири ідентифікованих кондратьєвського циклу.
В зв'язку з цим одне із завдань прогнозування – детально охарактеризувати основні фази його розвитку, продатувати ці фази і відшукати за допомогою статистичних методів кластери базових інновацій, здатних вивести економіку з кризового стану. Зразкове датування кондратьєвських циклів, включаючи і 4-й довготривалий цикл, приводиться в таблиці.
| Хвиля | Фаза, роки | |||
| процвітання | рецесія | депресія | відродження | |
| I (55 років) | 1787-1799 | 1800-1812 | 1813-1826 | 1827-1842 |
| II (55 років) | 1843-1856 | 1857-1868 | 1869-1884 | 1885-1897 |
| III (55 років) | 1898-1910 | 1911-1924 | 1925-1938 | 1939-1953 |
| IV (55 років) | 1954-1965 | 1965-1978 | 1979-1993 | 1994-2009 |
| (прогноз) | (прогноз) | |||
Симетричність економічних реформ в нашій країні з великими циклами світової кон'юнктури (вона спостерігається і в інших країнах), безумовно, не означає їх фатальної зумовленості зовнішніми чинниками. Вибір шляху економічного розвитку будь-якої країни в головному залежить від дії внутрішніх закономірностей. В той же час було б помилкою зовсім виключати вплив на внутрішні процеси міжнародних чинників, хоч би із-за об'єктивно існуючої взаємозалежності в розвитку всіх країн. Разом з тим, міжнародні чинники по-різному чинять тиск на економічні процеси в кожній країні. І тут вітчизняна історія реформування в цілому не суперечить досвіду входження в міжнародне економічне співтовариство інших країн. Багато з них, що підключалися до світового ринку, переходячи їх других і віддалених економічних ешелонів на передові позиції (наприклад, Німеччина і Японія після другої світової війни), повною мірою підпадали під вплив глобальних економічних механізмів у висхідній лінії розвитку світової економіки за рахунок різкої активізації процесів у власних країнах. Дуже часто така активізація відбувалася в тих з них, які до цього пережили серйозні невдачі (наприклад, ураження у війнах) і соціальні потрясіння. Само ж вступ світової економічної системи до фази підйому сприяв зростанню інноваційної активності у всіх сферах, додавав додаткові імпульси назрілим змінам в економічній сфері, формувало спільну сприятливу атмосферу для освіжаючих змін в країнах, що активізували економічну модернізацію.
Мабуть, треба розрізняти роль економічних реформ в країнах наздоганяючого розвитку, де ще не завершилося пристосування національного господарства до закономірностей функціонування світового ринкового господарства, і в провідних країнах із стійкою і зрілою системою ринкових стосунків. Для першої групи країн якнайкращі (або, можливо, вимушені) умови для реформ складаються в підвищувальній фазі ділової активності світової економіки, і їх основне завдання полягає в тому, щоб наздогнати передові країни. Для другої – реформи зачинаються в поніжательної фази і мають на меті пожвавлення економічної кон'юнктури і перехід до фази підйому в розвитку господарства. В зв'язку з цим доцільно розмежовувати двох типів економічних реформ – модернізаційні і циклічні, такі, що мають відзнаки в цілях і змісті, стратегії і тактиці.
Тому зовсім недивний збіг фаз реформ в Казахстані з фазою вищої ділової активності провідних держав. Але що особливо характерний для вітчизняного шляху модернізації: наша країна, давно вступивши на цей шлях (ще в складі СРСР), до цих пір його остаточно не минула.
У чому ж причини незавершеності модернізації вітчизняної економіки?
Цьому можна запропонувати наступне найбільш спільне пояснення. Казахстанському шляху економічної модернізації виявилося властивим те, що ринкові реформи, одна за одною, не просто вичерпували свій потенціал, сходячи у небуття, але змінювалися зворотними хвилями, які якщо і не повертали економіку на початкові рубежі, то порушували спадкоємність і поступальність подальшого економічного розвитку, подальших змін (великих і часткових) в національній господарській системі. Цим хвилеподібно-циклічна природа реформ в нашій країні відрізняється від неминучих спадів в їх здійсненні, які виступають наслідком наростання втоми суспільства від змін або служить тактичним прийомом для забезпечення гнучкішого маневрування в складній політичній ситуації на користь досягнення цілей якісного оновлення суспільства. Подібна зміна хвиль реформ протилежними хвилями може розглядуватися як властивість інверсії (поворотного руху) в ході проведення курсу на модернізацію, або «розвиток через зиґзаґи». За нею коштує дія контрринкової тенденції, яка, як показує історичний досвід, при визначених, перш за все, політичних і ідеологічних умовах, а також залежно від перегрупування у владних структурах держави може приводити до виникнення напівринкового або переважно неринкового типа господарства. Так, підсумком економічної модернізації в СРСР на початок п'ятої хвилі реформ стало утворення «гібридного» (змішаного) типа ринку, що представляє специфічну систему господарювання, засновану на деформованих ринкових механізмах, своєрідного «бюрократичного ринку» - з сильними державними важелями дії на економіку, переважанням державного апарату управління і великомасштабними вкрапленнями тіньової економіки. Таку систему господарювання не можна однозначно трактувати як неринкову, і разом з тим вона помітно відрізняється від ринкових стосунків в країнах з розвиненими їх формами. Такий специфічний результат незавершеності економічної модернізації в нашій країні, дії на неї інверсійного механізму.