В попередніх темах розглядались проблеми макроекономічної рівноваги залежно від дії різних факторів; без втручання держави і за державного регулювання, в межах одного і в межах кількох взаємозв’язаних ринків, в умовах закритої і в умовах відкритої економіки.
Наступні три теми присвячені порушенню рівноваги і тим наслідкам, до яких воно приводить. В темі 8 вивчається одне з таких порушень - економічний цикл. При розгляді її важливо мати на увазі;
Економічний цикл - це форма, в якій відбувається рух економіки. Макроекономічна рівновага є динамічною, мінливою. ЇЇ мінливість проявляється не лише в постійному нарощуванню обсягів виробництва, а й у чергуванні скорочень (спадів) та розширень (підйомів) економіки. Періодичність зростання та падіння ділової активності проявляється у формі невідповідності сукупного попиту та сукупної пропозиції. Економічний цикл є результатом коливань різних показників економічної активності - темпів зростання ВНП, загального обсягу продажу, загального рівня цін, рівня безробіття, завантаження виробничих потужностей тощо.
Відносно циклічних властивостей макроекономічні показники можна поділити на проциклічні, ациклічні і антициклічні. Проциклічні показники - ті, які мають тенденцію до зростання в період піднесення та скорочення у фазі економічного спаду. Серед них є такі, які мають:
1) високу узгодженість з циклом - сукупний випуск, випуск по галузях економіки, прибутки, отримані від бізнесу, грошові потоки, короткострокові ставки процента, рівень цін
2) низьку узгодженість з циклом - виробництво товарів повсякденного попиту, виробництво сільськогосподарської продукції та видобування природних ресурсів, ціни на сільськогосподарську продукцію, та природні ресурси, довгострокові ставки процента.
Ациклічні показники - такі, які безпосередньо не пов’язані з діловим циклом. Це, наприклад, експорт.
Антициклічні показники мають тенденцію до зростання у фазі економічного падіння та скорочення у фазі економічного піднесення. Це запаси готової продукції, запаси факторів виробництва, рівень безробіття, рівень інфляції, рівень банкрутств.
За тривалістю економічні цикли поділяються на: короткі (малі)- з коливанням ділової активності 3-4 роки, середні з коливанням ділової активності 7-11 років, великі (довгі хвилі) з періодичністю 40-60 років. Короткі цикли пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Матеріальною основою таких циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин, Вони розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями. За змістом грошові кризи виступають як кризи грошового обігу і кризи сфери кредиту. Середні цикли інколи звуть промисловими циклами, їх пов’язують зі змінами попиту на засоби виробництва. Матеріальною основою періодичності таких циклів є необхідність оновлення основного капіталу. Такі цикли складаються з фаз: пожвавлення, підйом, бум, падіння. Тривалість падіння вимірюється часом між вищою і наступною нижчою точками ділової активності, а підйому - між нижчою і наступною вищою точками ділової активності, такий цикл характеризується рецесією-падіння обсягу національного виробництва протягом 6 місяців і до одного року, депресією - падіння обсягу виробництва протягом більше одного року, яке супроводжується високим рівнем безробіття
В теорії циклів К. Маркса падіння виробництва зветься кризою, а під депресією розуміють фазу припинення падіння, але відсутності росту. Тому цикл К.Маркса складається з фаз: криза, депресія, пожвавлення та підйом.
Екоеномічна криза характеризується:
- перевиробництвом товарів порівняно з платоспроможним попитом;
- скороченням обсягів виробництва;
- масовим банкрутством промислових, банківських та торгових фірм;
- зростанням безробіття і скороченням номінальної заробітної плати;
- потрясінням кредитної системи та ін.
На відміну від цієї класичної схеми економічна криза в Україні характеризується не надвиробництвом а недовиробництвом. Тривалість фази падіння в західних країнах становить від 0, 5 до 1, 5 року, тоді як в Україні триває більше 5 років. Глибина падіння ВНП і промислового виробництва у країнах заходу навіть у повоєнні роки не перевищувала 10%, а в Україні вона становить більше 25% а по окремих галузях - перевищує 50%.
Великі хвилі (великі цикли) викликаються зміною базових технологій і поколінь машин (стрибком у лінії технічного прогресу), оновленням об’єктів інфраструктури -будівель, споруд, тощо. Великі хвилі мають фази; висхідну - 25-30 років-довгострокове піднесення, викликане на базі революційних стрибків у технології і масового їх розповсюдження; низхідну - 20-25 років, яку звуть великою кризою. Ця хвиля виникає, коли стара структура економіки приходить у конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін. У цей період гостро проявляють себе кризи середніх та малих циклів. Наукову теорію довгих хвиль створив російський вчений Н.Д. Кондратьєв.
В сучасній економічній думці сформувались три протилежних підходи до причин і ролі циклів в економіці:
1)економічний цикл розглядаються як відхилення від нормального стану рівноваги, тобто цикл виступає як аномалія в економічному розвитку;
2)цикл трактується як загальна форма економічного прогресу, а економічна рівновага вважається не як норма, а навпаки, як відхилення від норми;
3)від ідеї закономірно-періодичного циклу відмовляються взагалі.
Прихильники першого підходу пояснювали цикли як відхилення, пов’язані з порушенням рівноваги, найрізноманітнішими причинами. Серед них виділимо лише окремі: теорія нововведень (інновацій)- Й. Шумпетер та його послідовники, грошова теорія - Р. Хоутрі, Ф. Хайєк, теорії недоспоживання - Д. Гобсон, Е. Прайзер, теорія відсутності синхронності - Д. Кларк, У. Мітчел, М. Туган-Барановський. Прихильники другого підходу-П. Самуельсон, М. Калецький, Я. Тінберген вважали, що справжня реальна економіка знаходиться у постійному русі, вони економетричними методами досліджували особливості економічних циклів, можливості впливів на циклічні коливання та шукали засоби їх пом’якшення. Третій напрямок- Л. Дюпр’є, А. Гіттон, не визнаючи якої-небудь закономірності у настанні циклів, підміняли категорію “цикл” іншими поняттями - “загальний рух”, “коливання”.(Більш детально про це можна прочитати у підручнику; Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика).
Зважаючи на вищесказане, в подальшому під циклічністю ми будемо розуміти не перехід від однієї фази до іншої, не спад (пік), а власне відхилення від попередньо досягнутої рівноваги під впливом макроекономічних показників. Тому доцільно моделі, які описують циклічність економіки звести до трьох:
1) пояснення економічних коливань змінами на базі сукупного попиту;
2) пояснення коливань змінами у пропозиції;
3) пояснення, що враховують і те і друге, тобто зміни і в попиті і в пропозиції.
Пояснення коливань змінами з боку попиту здійснюється в межах моделі IS-LM. Тобто основними факторами, які викликають економічні коливання виступають бюджетно-податкова та грошово-кредитна політика через вплив останніх на ставку процента і величину ВНП. Збільшення, наприклад, податків скорочує випуск і зменшує ставку процента (Крива IS зміщується вліво і вниз). Збільшення державних витрат одночасно збільшує випуск і ставку процента (Крива IS зміщується вправо і вверх). Збільшення грошової маси (пропозиції грошей) зменшує ставку процента і збільшує випуск (Крива LM зміщується вправо і вниз).
Більш складним є пояснення коливань на базі змін сукупної пропозиції. Тут, звичайно, розглядаються чотири моделі, дві з яких є неокласичного походження, а дві - неокейнсіанського походження. Неокласики дотримуються поглядів класиків на рівновагу попиту та пропозиції як закономірність. Порушення цієї закономірності вони пояснюють з допомогою моделей “хибних уявлень працівників про заробітну плату” (“Worker-misperception model” та “недосконалої інформації” (Imperfekt-informacion model”. Суть першої моделі зводиться до того, що під впливом зростання цін збільшується пропозиція праці., а це приводить до збільшення випуску. За цією моделлю пропозиція праці залежить від міри відхилення фактичних цін від очікуваних. Чим більше працівники помиляються у своєму передбаченні цін у бік їх зниження, в тому числі і у передбаченні заробітної плати, тобто чим більше вони помиляються у своєму передбаченні заробітної плати (очікуваної зарплати) у бік її зниження порівняно з фактичною (реальною), тим пропозиція праці більша, а отже, тим більший випуск. Друга модель передбачає, що виробники, орієнтуючись не на відносні (співставні) а на номінальні ціни на свою продукцію. Збільшують (зменшують) випуск. Якщо реальна ціна перевищує очікувану, виробник збільшує обсяг випуску.
Неокейнсіанці, дотримуючись кейнсіанського погляду стосовно того, що неможливо пояснити короткострокові коливання виходячи з рівноваги попиту та пропозиції, яка забезпечується еластичністю цін та заробітної плати, обґрунтовують коливання з допомогою жорстких цін та жорсткої заробітної плати. Модель коливань сукупної пропозиції (випуску) при “жорсткій зарплаті” (“stiski-wage model” пояснює коливання випуску появою зацікавленості підприємців у залученні додаткових працівників в умовах жорсткої (незмінної) зарплати і зростаючих цін. Зарплата, передбачена в контракті, розрахована на очікувані ціни. Якщо ж фактичні ціни виявляться вищими, ніж очікувані, то зарплата, передбачена контрактом, буде вищою ніж фактична. Це дасть змогу залучити нових працівників, оскільки попит на працю залежить від фактичної зарплати, В нашому випадку фактична заробітна плата буде меншою, отже підприємці наймуть більше робітників і обсяг випуску зросте.
В основу моделі сукупної пропозиції “при жорстких цінах” (“stisky - price model”) покладено ідею, що нееластичні ціни, властиві певним виробникам, творять тенденцію до підвищення загального рівня цін, а це збільшує загальний випуск. Орієнтація підприємств на стабільні (незмінні ціни) пояснюється наявністю заздалегідь укладених контрактів, порушення угод останніх щодо цін може привести до втрати старих клієнтів, а також, що стабільні ціни дають можливість чіткої орієнтації виробників на загальний рівень цін та загальний рівень доходів. Якщо ж загальний рівень доходів зростатиме, то зростатиме й попит, а це в свою чергу стимулює випуск, більший випуск означає зростання граничних витрат і цін. Таким чином, модель жорстких цін обґрунтовує те явище, що відхилення дійсних цін від передбачуваних зумовлює відхилення рівня виробництва у бік підвищення.