1. Причини і механізм циклічних коливань.
2. Причини економічної кризи в Україні.
3. Структурні кризи в економіці.
Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку XIX ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства та особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій країні та іншими факторами. З 1825р. циклічні коливання в економіці відбуваються постійно, через певний проміжок часу. Лише у XXст. у розвинутих країнах Заходу мали місце 12 циклічних криз. З часу першої такої кризи в економічній теорії з'явилося до 200 концепцій причин її виникнення та сутності. Але ця проблема залишається нерозв'язаною і сьогодні, хоч стає дедалі актуальнішою, оскільки економічна криза вперше за декілька останніх десятиріч вразила і народне господарство України.
1. Причини і механізм циклічних коливань.
Причини циклічності в розвитку економіки. З 1825 р. капіталістична система господарства з певною періодичністю переживає кризи, які виявляються у надвиробництві товарів і неможливості їх реалізації, що спричиняє спад виробництва, зростання армії безробітних, погіршення життєвого рівня населення тощо. З цього часу представники різних напрямів і шкіл політичної економії, а згодом економічної науки намагаються з'ясувати причини циклічного характеру виробництва і насамперед криз, виробити рекомендації для їх усунення.
Серед численних спроб розкрити причини цих явищ можна виділити поверхові та наукові. У першому випадку циклічність пояснювали появою плям на Сонці, ритмом рухів Венери та ін.
Науковий підхід до з'ясування причин циклічності та криз застосували представники класичної школи політичної економії. Д. Рікардо такою причиною вважав несправедливість у розподілі багатства. Французький економіст Ж.-Б. Сей стверджував, що пропозиція породжує власний попит, і кризи в усій економіці неможливі. Вони можуть відбуватися лише в окремих регіонах або на окремих ринках товарів. Цю думку не поділяв англійський економіст Т.Мальтус. Він зазначав, що попит має тенденцію постійно відставати від пропозиції, оскільки робітники на свою зарплату купують лише частину продукції, на іншу частину пред'являють попит власники капіталу (на величину їх витрат), а та частка, яка забезпечує отримання прибутку, не знаходить збуту. Для її реалізації потрібні «треті особи» — землевласники, армія, духовенство та ін. Якщо доходів цих осіб недостатньо, може виникнути криза надвиробництва.
Дещо подібної думки дотримувався і швейцарський економіст С. де Сісмонді, але «третіми особами» він вважав дрібних товаровиробників (селян, ремісників). Крім того, вчений пояснював кризи недоспоживанням народних мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням.
Уперше системний науковий аналіз економічного циклу і насамперед кризи (як основного його елемента) зробив К. Маркс. Водночас він піддав конструктивній критиці погляди своїх попередників на цю проблему.
Економічний цикл— рух виробництва від початку попереднього до початку наступного чергового спаду.
З часу першої економічної кризи 1825 р. відбувся 21 цикл. Кожний цикл складається з чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення. Основною з них є криза, тому з'ясування причин її виникнення розкриває найважливішу причину циклічності економіки. Оскільки криза має багатоаспектний характер (криза надвиробництва, платіжна, фінансова, валютна тощо), то її виникнення спричинене певним комплексом внутрішніх суперечностей. Найглибиннішою з них є економічна суперечність між суспільним характером виробництва та капіталістичною формою привласнення його результатів.
З часу виникнення капіталістичного способу виробництва (початок XVIст.) і виробництво, і привласнення мали приватний характер. Протягом приблизно двох століть приватне виробництво перетворилося на суспільне. Матеріальною основою цього процесу був розвиток великої машинної індустрії. Посилення суспільного характеру виробництва знайшло свій вияв у розвитку і поглибленні суспільного поділу праці, всередині галузей народного господарства (особлива форма поділу праці), посиленні зв'язків між підприємствами і галузями промисловості, у зростанні розмірів підприємств, кількості зайнятих на них, збільшенні питомої ваги крупних підприємств у кожній галузі тощо. Розвиток великої машинної індустрії дав змогу значно збільшити обсяг випуску продукції.
Але протягом цього періоду від процесу постійно зростаючого суспільного виробництва дедалі більше відставала форма привласнення. Як і 200 років тому, вона залишалася приватною, тобто більшу кількість створених благ привласнювали окремі капіталісти. Це зумовило переростання суперечності між суспільним характером виробництва і капіталістичною формою привласнення у конфлікт, який вимагав розв'язання. Частково цей конфлікт був розв'язаний під час першої економічної кризи.
Конкретною формою вияву цієї глибинної суперечності було протиріччя між зростаючими масштабами виробництва і відносним звуженням платоспроможного попиту населення. Оскільки у той період не існувало державного регулювання заробітної плати, не було встановлено її мінімального рівня, кожен капіталіст намагався знизити заробітну плату до мінімуму, а тому зменшувався платоспроможний попит населення в умовах неконтрольованого масового виробництва товарів на невідомий ринок. Так виникла криза надвиробництва, її посилила диспропорційність розвитку економіки.
Криза виявляється в нагромадженні товарних мас у гуртовій торгівлі. Підприємці, продавши товари торговельним капіталістам, вважають їх реалізованими і продовжують виробництво у тих самих масштабах. Але з часом масштаби товарообміну скорочуються, торгівля перестає закуповувати нові партії товарів, що призводить до спаду виробництва, банкрутств підприємств, зростання безробіття, а отже, до ще більшого зменшення платоспроможного попиту. Торговельний капітал з метою реалізації товарів знижує ціни, що в умовах різкого скорочення виробництва сприяє встановленню ринкової рівноваги (відповідності попиту і пропозиції). Кризовий спад припиняється, й економіка входить у фазу депресії (немає ні спаду, ні піднесення). Криза виникала кожні 10-11 років. Матеріальною основою такої періодичності було масове оновлення основного капіталу.
Перша економічна криза підштовхнула процес еволюції власності. Тому не випадково саме в 30-ті роки починають виникати акціонерні компанії — колективна форма капіталістичної власності. Але процес еволюції економічної власності відставав від темпів та масштабів усуспільнення виробництва і праці, що призводило врешті-решт до виникнення нової кризи, початку економічного циклу. Так коротко характеризував причину циклів і криз К. Маркс.
Видатний український економіст М. Туган-Барановський не погоджувався з таким обґрунтуванням. Він розглядав концепцію криз К. Маркса лише як теорію ринку і давав при цьому високу оцінку концепції Ж.-Б. Сея, який причину промислових криз вбачав не в порушеннях у кожній із сфер суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні й споживанні), а в неправильному розподілі національного виробництва загалом, обмеженості продуктивних сил суспільства. Підтримуючи тезу Ж.-Б. Сея, М. Туган-Барановський також стверджував, що попит на товари створюється самим виробництвом. Конкретизуючи своє розуміння причин виникнення криз у промисловості, він наголошував, що ці кризи спричинені непропорційним нагромадженням та розвитком галузей і окремих підприємств. Основною причиною циклічних коливань називав диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій у галузях, що виробляють засоби виробництва, а також недосконалість регулюючої ролі ринкового механізму у сфері нагромадження й використання суспільного капіталу. Щоб забезпечити постійне зростання виробництва, необхідно, на його думку, здійснювати раціональне регулювання інвестицій.
З погляду сучасної теорії криз у теорії М. Туган-Барановського є багато раціонального. Зокрема заслуговує на увагу його думка про диспропорційність розвитку між галузями, між рухом заощаджень та інвестицій як причини промислових криз, про зростаючу можливість виробничого споживання в реалізації суспільного продукту та ін.
Водночас викликає сумнів його думка про незалежність зростання виробництва від розмірів особистого споживання, про автоматичну залежність попиту від виробництва. Надто аморфним є й пояснення промислових криз нерівномірністю розподілу національного виробництва. Викликає подив і те, що причини цього глибинного явища він не пов'язує з відносинами власності та ін.
Виходячи із сказаного, найлогічнішою є наведена вище думка К. Маркса щодо основної причини економічних криз в умовах капіталізму. Форми вияву цієї суперечності — диспропорція між рухом заощаджень та інвестицій, непропорційність між нагромадженнями та розвитком окремих галузей і підприємств, суперечності між виробництвом і споживанням, виробництвом і розподілом, між планомірною організацією виробництва на окремому підприємстві та стихійним механізмом ринкового регулювання в масштабі всієї економіки та ін.
Як ми вже зазначали, заслуговує на увагу думка М. Туган-Барановського про недосконалість ринкового механізму в регулюванні нагромадження та витрачання суспільного капіталу. Найглибшою за всю історію капіталізму була криза 1929-1933 рр. Виробництво у США скоротилося на 25%, інвестиції — на 79%, з'явилася величезна армія безробітних, криза тривала 37 місяців. Саме тоді стало цілком зрозуміло, що ринкова економіка неспроможна ні подолати, ні зменшити глибину економічних криз.