МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Т. Г. Шевченка
Фізичний факультет, кафедра астрономії
Українські витоки відомого фізика-оптика академіка В.П. Лінника
Виконав: студент V курсу
Група 110 ФО
Бережний Сергій
Київ 2010
План
Вступ
Передумови інтересу до астрономії
Перервана війною наукова діяльність
Наукова робота в КПІ
Оптичний інститут й оптичне товариство
Астрономічний період у діяльності Лінника
Література
Вступ
Володимир Павлович Лінник (1889—1984), академік AH CPCP (1939), двічі лауреат Державної премії СРСР (1946, 1950), Герой Соціалістичної праці (1969), кавалер багатьох орденів і медалей, упродовж свого довгого та плідного наукового життя зробив вагомий внесок до багатьох напрямків оптичної науки [1, 2]. Особливо вражають його розробки, що стосуються астрономічного приладобудування. Людина, яка народилась у XIX ст., зуміла передбачити й запропонувати схеми та технології, що стали актуальними у XX ст. й залишаються передовими у нашому, XXI, ст.
Більшу частину свого життя В. П. Ліннник провів у Ленінграді (Санкт-Петербурзі). Багато науково-дослідних і навчальних закладів міста пишаються своїм колишнім співробітником. На жаль, нетривалий український період життя видатного вченого досі був мало досліджений. Але цю прогалину нарешті стали ліквідовувати. У 120-ту річницю з дня народження В.П. Лінника в Київському політехнічному інституті (КПІ) та в Білоцерківському аграрному університеті, де він свого часу працював, пройшли наукові читання, присвячені В.П. Лінникові. В Астрономічній обсерваторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка на конференції «Український технічний музей: теорія, досвід, перспективи», присвяченій Міжнародному рокові астрономії, теж прозвучали кілька доповідей про дослідження наукової долі нашого земляка В. П. Лінника.
Передумови інтересу до астрономії
В.П. Лінник народився 6 липня 1889 р. в Харкові в сім'ї токаря по металу Івана Петровича Темнова. Після смерті батька 1891 р. мати, не маючи матеріальних можливостей утримувати дитину, віддала сина на виховання своєму братові Павлу Федоровичу Лінникові, а сама поїхала на заробітки до Києва. Павло Федорович усиновив небожа, тому прізвище хлопчика змінилося. Малий Володя до 1898 р. жив у с. Парастаївка Чернігівської губернії. Там на цукровому заводі Павло Федорович працював ковалем. Потім родина переїхала до Білої Церкви, де Володимир закінчив спочатку двокласне училище, а потім у 1909 р. гімназію із золотою медаллю.
Того ж року В.П. Лінник вступив на фізико-математичний факультет Київського університету св. Володимира. Тогочасна програма викладання фізики на цьому факультеті передбачала слухання на перших двох курсах лекцій професорів П.Г. Де-Метца та Й.Й. Косоногова з експериментальної фізики (вступ до механіки, вчення про теплоту, коливальний рух і акустику, оптику, вчення про електрику та магнетизм) [3]. Лекції супроводжувалися добре організованою демонстрацією. У механічній, тепловій, електричній та оптичній лабораторіях студенти проходили фізичний практикум. Крім цього, усі студенти факультету слухали курси зі спеціальних розділів астрономії та геодезії, які на той час викладав ординарний професор Р. Ф. Фогель. Він одночасно був директором університетської обсерваторії, у стінах якої студенти й набували практичних навичок.
Під час перебування В.П. Лінника в Києві увагу населення, а особливо студентства, привернули дві визначні астрономічні події. У 1910 р. всі захоплено милувалися яскравою кометою Галлея. У місті у зв'язку з цією подією навіть виник гурток аматорів астрономії, який через декілька років набув визнання далеко за межами Києва, до нього бажали вступити мешканці багатьох сіл і міст [4]. Активні члени цього гуртка, переважно люди з фізико-математичною освітою, розгорнули астрономічну просвітницьку діяльність серед населення — читали лекції, демонстрували небо за допомогою телескопів, умішали статті з астрономічної тематики в місцевих газетах і журналах. Пересічний киянин у роки існування гуртка (1910—1917) міг вільно отримати відповіді на будь-які запитання з астрономії, завітавши на заходи цієї спільноти.
У серпні 1914 р. через Київ мала пройти смуга повного сонячного затемнення. Задовго до цієї дати науковці, студенти та викладачі, місцеві газети жваво обговорювали майбутню подію. За місяць перед затемненням до Києва прибули зі своїми приладами експедиції Лікської обсерваторії (США) та Московського університету. Неподалік розмістилися експедиції Кордовської (Аргентина), Паризької, Ніццької, Алжирської обсерваторій, спостерігачі з Гамбурга та Берліна. Приладдя було встановлене на території обсерваторії, в ботанічному саду університету, група спостерігачів розмістилась у Бро-варах, а частина поїхала до Криму. Найновітніші прилади для спостереження Сонця та сонячної корони, наче на виставці наукових досягнень, привертали увагу зацікавлених. Хоча місця розташування спостережних експедицій були оточені городовими, але ж студентська молодь і викладачі знаходили спільну мову з іноземцями, часто допомагаючи їм у монтуванні складного обладнання. Для провінційного на той час міста сонячне затемнення 1914 р. стало вдалою нагодою ознайомитися з новітніми астрономічними приладами. Там були геліографи та коронографи, «величезний телескоп завдовжки 40 аршин, що закінчувався камерою-обскурою, в яку вміщувалися два спостерігачі» [5] та багато іншого. Студенти та молоді вчені були в захваті від побачених новинок.
Володимир Лінник на той час теж був активним членом Київського гуртка аматорів астрономії і вже спеціалізувався з оптики. Тому саме йому доручили бути асистентом у самого Кемпбелля, директора Лікської обсерваторії [6]. Зі спогадів учасників тих подій, у Кемпбелля після першої же розмови з юнаком склалося приємне враження про нього. Поважний учений спочатку навіть запитував: «Це професор?», а від'їжджаючи з Києва, в присутності інших сказав Володимирові: «Я сподіваюсь із часом про Вас що-небудь почути».
Можливо, саме ці астрономічні події або лекції та відвідини обсерваторії, а можливо, просто південне українське нічне небо привернуло увагу до астрономії молодого В.П. Лінника, заклавши інтерес, який він проніс через усе своє життя. На жаль, узятися за детальні дослідження в цій галузі він зміг лише після двох світових війн. Але ж недаремно так довго визрівали та гартувалися його ідеї!
Перервана війною наукова діяльність
У 1914 р. В.П. Лінник закінчив університет з дипломом І ступеня (випускна дипломна робота була присвячена астрономії — «Обчислення орбіти комети»). Його затвердили як асистента на кафедрі фізики в альма-матер. У той же час він викладав фізику в жіночій гімназії св. Ольги. На жаль, початок наукової та педагогічної діяльності В. П. Лінника перервала Перша світова війна — 1915 р. його призвали на військову службу, але трохи згодом відрядили до фізичної лабораторії Київського університету, де тоді ремонтували прилади військового призначення й він як висококваліфікований фахівець міг бути більш корисним, ніж на фронті. У 1916—1918 pp. В.П. Лінник завідував оптичною майстернею Військово-промислового комітету в Києві.
Військово-промислові комітети (ВПК), які працювали під час Першої світової війни, — це організації підприємців, створені, щоб мобілізувати промисловість для військових потреб. Заклик про створення ВПК пролунав на IX з'їзді представників промисловості й торгівлі у травні 1915 p., а вже на початку червня комітети з'явилися в Москві, Одесі, Києві, Казані, Симбірську, Саратові. Вони об'єднували приватні підприємства, майстерні та великі заводи, вищі навчальні заклади й клініки, громадські та суспільні організації, які за мирних умов не мали стосунку до армії, в єдиний складний механізм для допомоги їй [7]. На початок 1916 р. були створені 220 місцевих ВПК, об'єднаних у 33 обласних комітети; пізніше їхня кількість збільшилась. ВПК залучили до обслуговування армії біля 1300 середніх і малих промислових підприємств, створили понад 120 власних заводів і майстерень.
Київський університет у клініках медичного факультету лікував поранених солдатів, виготовляв певні лікарські засоби для шпиталів, допомагав увести в дію рентгенівські кабінети, а фізичні лабораторії брали участь у ремонті та виготовленні військових приладів й інструментів. Зокрема, оптична майстерня, в якій працював В. П. Лінник, лише впродовж другого півріччя 1915 р. виконала такі роботи:
— за завданням Південно-Західного фронту спроектовано та виготовлено оптичний прилад секретного виробництва та вертикальний кутомір спеціального призначення,
— за завданням Київського артилерійського складу сконструйовано та виготовлено оптичний пристрій, який дає змогу влаштовувати дистанційні ґратки в біноклях галілеївського типу, що ними забезпечено переважно піхотні частини,
—для того ж складу виготовлено 19 артилерійських кутомірів, 7 дистанційних ґраток, декілька дрібних частин до прожекторів, 2 німецьких панорамних приціли,
—виготовлено 70 оптичних і кутомірних снарядів [8].
Після Жовтневої революції 1917 р. всі члени робочої групи Центрального ВПК були заарештовані, а підприємства ВПК перейшли в березні 1918 р. до Народно-промислових комітетів, які, у свою чергу, були розпущені в жовтні того ж року.
Після того, як була закрита оптична майстерня в Києві, В.П. Лінник повернувся до Білої Церкви, де став викладати фізику у сільськогосподарському технікумі (тепер — Білоцерківський аграрний університет), але й не перервав наукових досліджень. Саме в Білій Церкві Володимир Павлович став опрацьовувати оптичні методики та виготовляти самостійно підзорні труби. Робота над теорією оптичного приладу приводить його до висновку, що треба перевіряти точну форму оптичної поверхні, щоб досягти якомога кращої роздільної здатності інструмента. На шляху до цієї мети він розроблює метод дослідження параболічних дзеркал й астрономічних об'єктивів, а також принцип гармонічного аналізатора, пристосованого до механічного обчислення заданих інтегралів, і сам його виготовляє. У 1921 р. в Києві зібрався II з'їзд Російської асоціації фізиків, утвореної 1919 р. На цьому з'їзді В. П. Лінник виступив з доповіддю про спосіб дослідження параболічних дзеркал й астрономічних об'єктивів — ця доповідь стала його першою науковою публікацією [9].