Наукова робота в КПІ
Упродовж 1920—1922 pp. була втілена українська концепція освіти, за якою вища школа зазнала серйозних структурних змін. Були створені науково-дослідницькі кафедри (НДК), які фактично ставали першими зразками радянської аспірантури. Головним завданням кафедр була «розробка під керівництвом найбільш видатних учених наукових проблем, а також підготовка до наукової і педагогічної діяльності осіб, що мають потяг до наукової діяльності і необхідні для цього знання і здібності» [10]. У КПІ 1 лютого 1922 р. була створена НДК фізики на чолі з О. Г. Гольдманом, який 1923 р. запросив на кафедру В. П. Лінника. Це запрошення стало вирішальним у його житті, молодий учений-експериментатор отримав офіційне право працювати в лабораторії та віддаватися науці. Там, одночасно вивчаючи питання прикладної оптики та досліджуючи рентгенівські промені, В.П. Цінник продовжував цікавитись астрономією.
Серед документів, поданих до Київського бюро Наукового комітету, що зберігаються в Державному архіві м. Києва, привертає увагу відгук О.Г. Гольдмана про наукову роботу та здібності В.П. Лінника. У ньому відмічено таке: уміння Володимира Павловича працювати на токарному верстаті та вправно шліфувати оптичні стекла, проводити складні математичні розрахунки; поєднування вмілого майстра-механіка й оптика, фізика-експериментатора; відданість науковій роботі.
У 1926 р. В.П. Лінника переводять з аспірантів до наукових співробітників кафедри. На захист Володимир Павлович представив тези «Хвилі світла як засіб для виміряння довжини та кута» й огляд своїх праць, на підставі якого можна висновувати про тематику його наукової роботи та про дослідження, проведені в КПІ. В. П. Лінник розробив точний метод для виміряння показника заломлення рентгенівських променів у різних середовищах; уперше спостерігав явище ллойдівської інтерференції рентгенівських променів, що дало йому змогу безпосередньо визначити їхню довжину хвилі; розробив метод для дослідження структури кристалів (названий його ім'ям); організував 1923 р. (за підтримки О.Г. Гольдмана) при КП1 майстерню точного приладдя для фізичних досліджень. В особовій справі В.П. Лінника читаємо: «Консультуючи при майстерні точного приладдя КПІ, улаштовую перший на Україні заклад для виробництва точних оптичних приборів». Про цю майстерню знали всюди. У Росії називали оптичні заводи, а в Україні — «майстерні в Києві Лінника». Ось далеко не повний список робіт майстерні для ремонту та виготовлення приладів: прилади Розенкренца для випробування індикаторів, поляриметри Фрітча, Лорана, пірометри, гальванометри, поляриметри, ходозменшителі. Високу оцінку В.П. Лінникові дали Д. С. Рождественський і С. І. Вавилов: «Люди з такою здатністю пізнати прилад не робляться, а народжуються. 1 природжений дар В.П. Лінника — це дар сильної геометричної уяви».
Оптичний інститут й оптичне товариство
Перша світова війна гостро виявила велику техніко-економічну залежність Російської імперії від інших країн у найважливіших галузях промисловості, утому числі в оптичній. Уже через рік війни з'ясувалося цілком безвихідне становище Росії щодо забезпечення армії та флоту оптичними приладами, бо вона не мала розвинутого виробництва таких приладів й організованої науки про світло — оптики. Не було промислового скловаріння, не існувала школа розраховувачів оптичних систем — лише окремі фахівці працювали в галузі оптотехніки, тобто науки про прилади, що базуються на оптиці. Наприклад, в Петрограді працювали тільки невеликі оптичні майстерні військового заводу та німецькі складальні майстерні Герца й Цейса. Там за закордонними зразками з імпортного оптичного скла виготовляли біноклі, стереотруби й артилерійські приціли.
Розуміючи особливу роль оптики та її широкі перспективи, професор Петроградського університету Д.С. Рождественський клопотав про створення спеціального оптичного наукового закладу. У грудні 1918 р. в Петрограді був відкритий Державний оптичний інститут (ДОІ; російською мовою — ГОИ). Згідно з Положенням одним з найголовніших завдань цього закладу було «поширення знань про оптику серед фахівців і широких мас через лекції, курси, улаштування музею, видання журналів, книг, брошур й інше».
У травні 1922 р. група фахівців-оптиків за активної участі Д. С. Рож-дественського створила Оптичний гурток, який фактично започаткував діяльність майбутнього Оптичного товариства Ці]. Понад два роки в Головній палаті мір і ваг регулярно відбувалися засідання цього гуртка, де з доповідями виступали провідні оптики Петрограда (Ленінграда). На 39-му засіданні гуртка (1923 р.) було засноване Російське оптичне товариство, членами якого стали й фізики-оптики інших міст, зокрема В. П. Лінник.
На жаль, Товариство проіснувало недовго. Оскільки воно не мало приміщення, інвентарю, коштів, то місцева влада 1929 р. ліквідувала Товариство. І лише в грудні 1989 р. діяльність товариства була поновлена, воно стало називатися Всесоюзне оптичне товариство імені Д.С. Рождественського, з 1992 р. — Оптичне товариство імені Д.С. Рождественського, а 2001 р. Товариство дістало міжнароднийстатус.
У 1926 р. сам академік Д.С. Рождественський запросив Володимира Павловича на роботу в ДОІ, на що В. П. Лінник з радістю погодився, бо саме в цьому інституті був зосереджений «оптичний пульс» країни. Того ж року його обрали заступником голови Оптичного товариства.
У перші роки роботи в ДОІ (1926—1931) В.П. Лінник був звичайним фізиком. У 1931 р. його відрядили до Німеччини вивчати виробництво мікроскопів. Після повернення В.П. Лінник очолив Сектор точних приладів у ДОІ [12].
На той час інститут проводив наукові дослідження з усіх питань щодо променевої енергії (особливо від ультрафіолету до інфрачервоної ділянки спектру), досліджував виробництво оптичного скла, сприяв оптичній промисловості (для цього були організовані обчислювальне бюро й експериментальна оптична майстерня), поширював оптичні знання серед фахівців і населення. Держава виділила чималі кошти для закупівлі обладнання за кордоном, тому ДОІ став одним з найбільш оснащених інститутів країни, в якому впродовж кількох років був зібраний унікальний колектив фахівців. Основні роботи були зосереджені в шести відділах (спектроскопічний, оптотехнічний, хімічний (оптичного скла), фотометричний, фотографічний, пірометричний) і в обчислювальному бюро. Штат інституту збільшився з 86 чоловік у 1922 р. до 240 в 1931 р. ДОІ став головним у галузі, під його керівництвом та за його участі народжувалась у країні оптико-механічна промисловість.
Інститут з перших років свого існування видає «Праці ДОІ» як один із засобів поширення оптичних знань, а з 1931 р. — єдиний на той час спеціалізований журнал з оптики «Оптико-механічна промисловість» (з 1992 р. — «Оптичний журнал»), у становленні якого взяв активну участь В.П. Лінник. Журнал популярний і досі серед фахівців-оптиків.
Активному передаванню знань із галузі оптики сприяла педагогічна діяльність провідних співробітників ДОІ. Упродовж тривалого часу В.П. Лінник читав курс лекцій з геометричної оптики та теорії оптичних приладів у Ленінградському державному університеті (ЛДУ). У 1934 р. він здобув науковий ступінь доктора фізико-математичних наук без захисту дисертації. Того ж року був затверджений професором ЛДУ, а згодом і Ленінградського інституту точної механіки й оптики (ЛІТМО), де завідував (1939—1941) лабораторією оптичних приладів.
Астрономічний період у діяльності Лінника
У роки воєн і бурхливої перебудови країни В.П. Лінник перебував на передовому фронті фізичної науки та оптичної промисловості, працювати ж на ниві фундаментальної науки, зокрема астрономії, йому було ніколи. І ось після перемоги 1945 р. він зміг, нарешті, приділити час давно омріяній справі.
Детальне, поглиблене дослідження інтерференційних явищ дало змогу В.П. Лінникові не тільки розробити цілу низку приладів за новими принципами для дослідження якості поверхонь точних механічних деталей, але й запропонувати оригінальні астрономічні прилади, щоб проводити спостереження [13, 14].
Уже 1946 р. в Головній астрономічній обсерваторії AH CPCP (Пулково) був установлений принципово новий інструмент — зоряний інтерферометр конструкції В.П. Лінника (астрономічний оптичний інструмент, щоб вимірювати, використовуючи явище інтерференції світла, особливо малі кутові відстані — 0.1—0.01") [15]. Прилад застосовують переважно для вимірювання кутових діаметрів зір і кутових відстаней між компонентами тісних подвійних зір. Найпростіша конструкція — це звичайний телескоп, на об'єктиві якого розміщено непрозорий екран із двома однаковими за формою отворами, наприклад, паралельними щілинами. На зображенні зорі в цьому разі спостерігаються інтерференційні смуги, вигляд яких змінюється під час змінювання відстані між отворами в екрані чи взаємної орієнтації прямої, що з'єднує компоненти подвійної, й отворів в екрані. Простий зоряний інтерферометр дає змогу збільшити роздільну здатність телескопа приблизно вдвічі. У складніших приладах в основі оптичних схем лежать методи ділення хвильового фронту або амплітуди хвилі від джерела світла. Хвильовий фронт ділиться в просторі за допомогою дзеркала чи біпризми Френеля (інтерферометри Френеля, Майкельсона, Релея, Жамена, Маха—Дендера, Рождественського). У методах ділення амплітуди світлову хвилю від джерела розділяють на оптичному елементі, який частково пропускає, а частково відбиває світло (інтерферометр Фабрі—Перо).