Розподіл прибутку на соціальні потреби містить у собі витрати з експлуатації соціально-побутових об'єктів, що знаходяться на балансі підприємства, фінансування будівництва об'єктів невиробничого призначення, проведення оздоровчих і культурно-масових заходів і т. ін.
До витрат на матеріальне заохочення відносяться: виплати премій за досягнення в роботі, надання матеріальної допомоги, одноразова допомога ветеранам, пенсіонерам, компенсація подорожчання вартості харчування в їдальнях і т. ін.
Увесь прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, розподіляється на прибуток, який збільшує вартість майна, тобто прибуток, що бере участь у процесі нагромадження, і прибуток, що спрямовується на споживання та не збільшує вартості майна. Якщо прибуток не витрачається на споживання, то він залишається на підприємстві як нерозподілений прибуток минулих років і збільшує розмір власного капіталу підприємства. Наявність нерозподіленого прибутку збільшує фінансову стійкість підприємства, свідчить про наявність джерела для наступного розвитку.
Важливу роль у забезпеченні фінансової стійкості відіграє розмір резервного капіталу. У ринковому господарстві відрахування в резервний капітал носять першочерговий характер. Наявність і приріст резервного капіталу забезпечує збільшення акціонерної власності, характеризує готовність підприємства до ризику, з яким пов'язана вся підприємницька діяльність, створення можливості виплати дивідендів по привілейованих акціях навіть за відсутності прибутку поточного року, покриття непередбачених витрат і збитків без ризику втрати фінансової стійкості. Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Напрямки і пропорції використання чистого прибутку визначаються самостійно кожним суб'єктом господарювання.
6. Рентабельність: система показників і методи їх визначення
Пняття рентабельності означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.
Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективної діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій і групуються відповідно до пересів учасників економічного процесу, ринкового обміну.
Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (доходу) підприємства. З цієї причини вони є важливими обов'язковими елементами порівняльного аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики й ціноутворення.
Основні показники рентабельності можна об'єднати в такі групи:
1) показники рентабельності продукції;
2) показники рентабельності капіталу (активів);
3) показники, розраховані на основі потоків наявних коштів.
Права осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах
1. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на:
вибір форми навчання;
безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту;
трудову діяльність у позанавчальний час;
додаткову оплачувану відпустку у зв'язку з навчанням за основним місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;
користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу;
участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій;
участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення;
надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання;
участь у об'єднаннях громадян;
обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом;
участь у формуванні індивідуального навчального плану;
моральне та (або) матеріальне заохочення за успіхи у навчанні та активну участь у науково-дослідній роботі;
захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства;
безкоштовне користування у вищих навчальних закладах бібліотеками, інформаційними фондами, послугами навчальних, наукових, медичних та інших підрозділів вищого навчального закладу;
канікулярну відпустку тривалістю не менше ніж вісім календарних тижнів.
2. Студенти вищих навчальних закладів, які навчаються за денною (очною) формою навчання, мають право на пільговий проїзд у транспорті, а також на забезпечення гуртожитком у порядках, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства.
Правовий статус осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, тобто студентів (слухачів), курсантів, екстернів, асистентів-стажистів, інтернів, клінічних ординаторів, здобувачів, аспірантів та докторантів визначається: Конституцією України, Законами України "Про освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", цим Законом; Положенням про державний вищий навчальний заклад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 5 вересня 1996р.; Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженим наказом Міністерства освіти України № 161 від 2 червня 1993р.; Положенням про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 309 від 1 березня 1999 р., іншими нормативно-правовими актами, статутом і правилами внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.
Стаття, що коментується, з одного боку конкретизує, а з іншого — узагальнює права осіб, що навчаються у вищих навчальних закладах України, стосовно різних сфер здійснення та забезпечення освітньої діяльності.
1. До прав, якими наділені особи, що навчаються у вищих навчальних закладах, належать:
1) у сфері навчання:
- вибір форми навчання — денної (очної), вечірньої, заочної, дистанційної, екстернатної
- участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій);
-обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом;
-участь у формуванні індивідуального навчального
плану, який складається на кожний навчальний рік на
підставі робочого навчального плану і включає всі нормативні навчальні дисципліни та частину вибіркових навчальних дисциплін, вибраних студентом з обов'язковим урахуванням структурно-логічної схеми підготовки;
2) у сфері забезпечення навчально-виховного процесу:
- безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту ;
- трудова діяльність у позанавчальний час);
-додаткова оплачувана відпустка у зв'язку з навчанням
за основним місцем роботи, скорочений робочий час та інші
пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують
роботу з навчанням;
-користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу);'
-безкоштовне користування у вищих навчальних закладах бібліотеками, інформаційними фондами, послугами навчальних, наукових, медичних та інших підрозділів вищого навчального закладу;
-надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за
навчання;
-моральне та (або) матеріальне заохочення за успіхи
у навчанні та активну участь у науково-дослідній роботі;
канікулярна відпустка тривалістю не менше ніж вісім
календарних тижнів;
3) у сфері організації навчально-виховного процесу та управління вищими навчальними закладами:
-участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення;
- участь у об'єднаннях громадян, до яких відносяться різного роду асоціації, спілки та ін.;
-захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та
психічного насильства. Ст. 55 Конституції України визначає,
що кожен має право будь-якими не забороненими законом
засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Права і свободи людини і громадянина
захищаються судом. Тобто кожному гарантується захист
прав і свобод у судовому порядку, а суд не може відмовити
у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа
без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені
або порушуються, створено або створюються перешкоди для
їх реалізації або мають місце інші обмеження прав та свобод..