Досвід останніх 50 років розвитку світового нафтового бізнесу свідчить, що найоптимальнішою моделлю розвитку нафтокомпанії є саме вертикальна інтеграція (ВІНК). Так само, як нині небезпека нафтогазової кризи підштовхує Україну до створення ВІНК, у 1970-х роках світова нафтова криза стала стимулом для держпідприємств нафтопереробної та нафтохімічної промисловості Франції та Італії створити повноцінний „нафтовий ланцюжок", включаючи видобуток і роздрібну мережу автозаправок (АЗС). І головна мета була аналогічною: подолати залежність від поставок сировини з-за кордону.
Концентрація капіталу й виробництва, створення єдиної інфраструктури дали французам і італійцям широке поле для маневрів капіталом, потужностями переробки, потоками сировини та продукції. Це призвело до скорочення питомих витрат у виробництві, збільшення збуту нафти і нафтопродуктів, зростання прибутку. У результаті у світі з'явилися такі великі нафтові компанії, як французька Total й італійська ENI, що входять нині в двадцятку лідерів світового нафто-ринку.
При цьому, як свідчить досвід найбільших у світі ВІНК, найефективніше працювали ті компанії, в яких держава володіла контрольним пакетом, але відкривала приватному капіталу доступ до дрібних пакетів вертикально інтегрованої нафтової компанії. Тому ще з кінця 1980-х років у світі спостерігається тенденція до створення відкритих вертикально інтегрованих компаній.
Останнім вдалим прикладом є створення китайських ВІНК -Китайської національної нафтової корпорації (КНПК) і Китайської нафтохімічної корпорації. Ще у 1998 р. керівництво КНР об'єднало в цих двох компаніях розрізнені підприємства з видобутку, переробки нафти та продажу нафтопродуктів. Уже до початку 2000 р. багато підрозділів КНПК змогли залучити мільярди доларів портфельних інвестицій. Зокрема, один із підрозділів - PetroChina - зумів залучити З млрд. дол. через розміщення 15 % акцій на біржах Гонконгу та Нью-Йорка. Причому за пакет змагалися найбільші європейські й американські компанії - BP, Shell, ExxonMobil.
Створення вертикально інтегрованих компаній і залучення за рахунок них інвестицій також дало змогу КНР успішно освоювати багаті нафтові родовища за кордоном і диверсифікувати поставки нафти з різних регіонів світу. За даними департаменту енергетики США, до початку 2005 р. КНПК вдалося знизити частку близькосхідної нафти в імпорті до 50% (раніше цей показник становив 70 %).
Вигідність цієї моделі вже зрозуміли і на пострадянському просторі. За цією моделлю вже працюють більшість приватних російських нафтових компаній (зокрема, „Лукойл", ТНК-BP), також на неї починає переходити російський „Газпром", контрольний пакет якого перебуває в державній власності. „Газпром" швидко нарощує і видобуток, і переробку, і продаж нафти (зокрема, нещодавно купив „Сиб-нафта").
Найперспективнішим для створення вертикально інтегрованої компанії в Україні є ВАТ „Укрнафта", оскільки ця компанія уже володіє двома повноцінними ланками майбутнього ланцюжка. По-перше, на компанію припадає більше- 90 % українського видобутку нафти і 40 % газоконденсату (у 2005 р. „Укрнафта" планувала збільшити видобуток вуглеводнів до 3,07 млн. т). І, по-друге, компанія уже володіє мережею з 591 автозаправної станції, а в найближчі місяці збирається придбати ще 97 АЗС.
Чого бракує компанії, так це середньої ланки, тобто власних потужностей з переробки нафти. Але й тут з'являється реальний шанс: на 25 січня 2011 року заплановано аукціон із продажу 32,86% акцій НПК „Галичина". З огляду на те, що держава вже володіє 25% акцій цього заводу, купивши новий пакет, держава через компанію „Укрнафта" змогла б де-факто розпоряджатися контрольним пакетом підприємства. А отже, і потужніше впливати на процес прийняття менеджментом „Галичини" рішення про переробку на цьому комплексі нафти, видобутої в Україні.
Адже зараз „Укрнафта" не може бути впевнена, що, видобувши нафту, вона зможе її переробити або продати за ринковою ціною. Цього року нафтопереробні заводи нечасто виходили на аукціони з продажу нафти. А виходячи, не поспішали торгуватися. Зокрема, на аукціоні 24 листопада 2005 р. із заявлених 50 тис. тонн нафти компанії „Укрнафта" вдалося реалізувати усього 9 тис. тонн. При цьому ціна реалізації знизилася на 8,7 % порівняно зі стартовою та ціною попереднього аукціону - до 2100 грн. за тонну, що нижче від вартості російської нафти, яка поставляється на українські НПЗ.
Аналогічно і з переробкою: хоча майже всі нафтопереробні заводи, розташовані в Україні, працюють не на повну силу, дуже часто керівництво заводів відмовляється від переробки української нафти. І позиція російських власників НПЗ цілком зрозуміла: їхні підприємства вже є вертикально інтегрованими компаніями й орієнтовані на переробку власної нафти. Навіть коли переробні потужності НПЗ залишаються незавантаженими, їхні власники продовжують отримувати прибуток, перерозподіливши доходи по всьому ланцюжку „від свердловини до автозаправки".
Зрозуміло, що така ситуація, разом із непередбачуваністю ставок ренти (за 2009 р. ставка змінювалася двічі) і надзвичайно тривалим процесом одержання дозволів на розробку нових родовищ, не може стимулювати видобуток нафти в Україні.
Тому не дивно, що зростання видобутку нафти в Україні уповільнюється. У той час як контрактні ціни на російську нафту для Європи за дев'ять місяців 2005 р. зросли на 65 %, видобуток нафти в Україні збільшився лише на 2,6 %, а видобуток супутнього газового конденсату навіть скоротився на 4,4 %, що, природно, не дає змоги говорити про зниження сировинної залежності від Російської Федерації.
І це при тому, що президент України одним із головних елементів енергетичної безпеки України назвав збільшення видобутку і переробки нафти у 2006-2010 роках у 1,5 рази.
За підрахунками фахівців, вертикально інтегрована компанія, створена на основі „Укрнафти", могла б контролювати до 30 % ринку продажу пального й істотно впливати на його роздрібну ціну. Мабуть, тому своїм розпорядженням від 18 травня 2005 р. президент В. Ющенко визнав, що оптимальною є побудова вертикально інтегрованої компанії на базі „Укрнафти".
Позитив полягає також у тому, що для створення ВІНК на основі „Укрнафти" не потрібні кошти з держбюджету. Фінансування можна здійснити в межах банківських кредитів. Зокрема кредит на формування третьої „ланки" у вищезгаданому ланцюжку - тобто на купівлю автозаправних станцій - „Укрнафті" надав „Дойче Банк". З огляду на відсоток за кредитом, рівень прибутку, кількість запланованих АЗС, обсяг податків тощо експерти підрахували, що придбання автозаправних станцій окупиться за чотири роки. Але вже через рік-два держава матиме свого потужного гравця на ринку продажу пального і зможе реально впливати на рівень і стабільність цін на вітчизняному ринку нафтопродуктів.
Однак поява нового серйозного гравця на вітчизняному нафторинку, контрольний пакет акцій якого належить державі, влаштовує далеко не всіх приватних нафтотрейдерів. А тому створення вертикально інтегрованої компанії намагаються стримати в стінах парламенту. Зокрема один із власників НПК „Галичина" депутат Ігор Єремеєв (він контролює 41 % акцій НПК і розгалужену мережу АЗС „Західної нафтової компанії") уже розгорнув політичну атаку на ВІНК.
Депутат стверджує, що „Укрнафта" купує собі АЗС за надто високою ціною. Водночас „Дойче Банк", який надав „Укрнафті" кредит на придбання АЗС, фактично підтвердив справедливість ціни заставною вартістю вже куплених станцій.
Друга лінія наступу на ВІНК пов'язана з продажем 32,86 % акцій НПК „Галичина". Тут ті самі зацікавлені особи також намагаються висунути звинувачення з приводу ціни. Зокрема І. Єремеєв уже заявив, що стартову ціну пакета завищено втричі. А з огляду на те, що нинішнім власником 32,86 % акцій НПК є група „Приват"(вона ж володіє 42 % акцій „Укрнафти"), робиться висновок, що, таким чином, „Приват" займається елементарним вимиванням державних коштів із „Укрнафти".
Водночас у відповідь на ці закиди „Укрнафта" готова запропонувати викупити пакет акцій самого депутата І. Єремеєва за озвученою ним пропозицією. Опосередковано ця інформація підтверджується й тим, що один із високопоставлених акціонерів „Укрнафти" після зборів акціонерів 20 грудня 2005 р. зазначив: Щоб брати участь у господарській діяльності НПК „Галичина", компанії „Укрнафта" було б дуже бажано придбати близько 72 % акцій тієї самої „Галичини".
Третя лінія наступу на ВІНК - натяки згаданого депутата на те, що створення вертикально інтегрованої компанії на базі „Укрнафти" призведе до посилення групи „Приват". Мовляв, зараз „Приват", не маючи контрольного пакета, все ж домінує в „Укрнафті", а, створивши ВІНК, домінуватиме й у новостворюваній структурі. Але це вже проблема не „Укрнафти" і не „Привату".
Крім того, уже проглядаються механізми посилення ролі держави у ВІНК за допомогою розширення повноважень спостережної ради в таких делікатних питаннях захисту державних інтересів, як відчуження майна ВІНК, затвердження контрактів [8].
Одним з основних чинників, що найбільше вплинули на загострення проблеми задоволення потреби України в нафтопродуктах у 2009p., було скорочення поставок і переробки нафти на НПЗ. Тільки за чотири місяці поточного року поставки нафти зменшилися порівняно з аналогічним періодом минулого року на 1801,7 тис. т, або 21,7 %, і становили 6497,7 тис. т.
У це зниження (або 90,4 %) найбільшим був внесок постачальників нафти з Росії, тоді як поставки нафти, що видобувається на українських родовищах, зросли на 117,07 тис. т, або 16,7%. Водночас цього року припинився імпорт нафти з Казахстану, що за аналізований період часу з урахуванням обсягів поставок у 2004 р. (чотири місяці) збільшило дефіцит на 16,1 %.