Усі підприємства вносяться до єдиного державного реєстру і одержують свій інформаційний код. На основі цього реєстру складаються реєстри власності (майна) платників податків, організується статистичне спостереження, аналіз і групування даних, що не становлять комерційної таємниці: про прибуток, статутний фонд, активи, кількість працівників і оплату праці за видами діяльності, формами власності, галузями і т.д.
В Україні на 1 січня 2006 року було зареєстровано понад 1 млн фірм, у тому числі за видами економічної діяльності: близько 26% – оптова і роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту; понад 12% – колективні, громадські та особисті послуги; по 10% – промисловість та операції з нерухомістю, здавання під найм і послуги юридичним особам; 8% – сільське господарство, мисливство та лісове господарство; решта – інші види діяльності.
Водночас за структурою доходів найбільшу питому вагу займали підприємства промисловості – близько 44%; на другому місці (по 14%) – торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту; транспорт і зв’язок; фінансова діяльність, решта – інші види діяльності. 90% доходів отримували приватні підприємства.
У США на початку ХХІ століття було зареєстровано понад 20 млн фірм, у т.ч. по галузях: 7,6 млн – сфера послуг, 4 млн – сільське, лісове і рибне господарство, 3,5 млн – торгівля, 2 млн – фінанси і кредит, 2,5 млн – промисловість і будівництво, 0,5 млн – транспорт і зв'язок. У промисловості діяло всього 8% фірм, однак вони приносили більше 1/3 доходів від бізнесу, у сільському господарстві – 25% фірм, але давали лише 3% доходів. Понад 75% фірм (10% валового національного продукту – ВНП) належало фізичним (одноосібним і насінним) власникам, до 10% (5% ВНП) – товариствам і 15% (85% ВНП) корпораціям. Половина приватних фірм протягом перших 3-х років припиняла своє існування.
Реорганізація підприємства – зміна масштабів, змісту або (і) організаційно-правової бази його діяльності. До її форм належать злиття, приєднання, поділ, виділення, зміна організаційно-правової форми, корпоратизація і приватизація підприємств.
При злитті кілька підприємств перетворюються в структурні одиниці нової фірми (як правило, зберігаючи при цьому права юридичної особи), передають їй усі майнові права, активи і борги (пасиви). Для цього потрібно не тільки рішення власників, але і дозвіл антимонопольного комітету. Наприкінці минулого та на початку цього століття процес злиття охопив не тільки малі фірми, але і великі корпорації.
Приєднання означає включення нового підприємства до складу фірми з передачею їй відповідних прав і обов'язків. Тут змінюються лише обсяг і, можливо, профіль діяльності, але не виникає нова фірма. Однак Антимонопольний комітет або його регіональне відділення не дасть дозволу на реорганізацію, якщо вона зменшує конкуренцію виробників того самого товару в результаті їхнього поглинання.
У зв'язку з ліквідацією багатьох трестів, торгів, збиткових підприємств, комбінатів та інших адміністративних об'єднань відбувається поділ – виникнення декількох юридичних осіб на базі ліквідованого. За розділовим актом його майно переходить фірмам, магазинам, їдальням, майстерням, ательє і т. п., що отримують права юридичної особи і комерційну самостійність. Та частина майна, що не може бути розділена (табори відпочинку та інші соціально-побутові об'єкти, котельні і т. п.), переходить до місцевого комітету державного майна, а згодом – до договірних асоціацій.
Виділення пов'язане з утворенням малих підприємств на базі однієї або декількох структурних одиниць і підрозділів фірми, яка при цьому зберігає колишнє найменування, торговельну марку, промислову власність (змінюється тільки обсяг і структура діяльності). До такої реорганізації вдалися багато промислових гігантів. Вона відбувається з ініціативи місцевої адміністрації, комітету державного майна, антимонопольного комітету або самої фірми.
Варто врахувати, що держава передає майно у господарське ведення унітарним підприємствам, а не цехам. От чому останні не можуть автоматично претендувати на ту або іншу частину державної власності. Виділення доцільне, якщо воно не руйнує єдиний технологічний ланцюжок на заводі.
Корпоратизація – перетворення великих (з кількістю працівників більше 1000 чоловік або високою вартістю основних фондів) і середніх (з кількістю зайнятих 200–1000 чоловік) державних підприємств в акціонерні товариства відкритого типу з передачею пакета акцій фонду державного майна і виведенням підприємства з підпорядкування міністерств та інших державних структур. При цьому обирають один із 3-х варіантів:
1) збереження підприємства у державній власності (25% статутного капіталу, але по сумі не більш 20 мінімумів заробітної плати, передається працівникам безоплатно у вигляді іменних привілейованих акцій, ще 10% – зі знижкою і розстрочкою платежу, 5% на пільгових умовах продається керівництву підприємства, а 60% акцій надходить у розпорядження комітету державного майна);
2) придбання контрольного пакета (51%) акцій трудовим колективом за рахунок особистих коштів за підпискою, ваучерів, залишків фондів економічного стимулювання і банківських кредитів (безоплатна передача акцій при цьому не проводиться, не викуплені акції перепродуються комітету державного майна);
3) перехід підприємства у змішану приватно-державну власність з наданням опціону (права на покупку) значної частини акцій ініціативній групі фізичних і юридичних осіб.
Серед найбільших підприємств України найбільш рентабельні (більше половини) обрали 2-й варіант, 3-й обрали переважно середні фірми зі стійким ядром адміністраторів, що користуються довірою колективу. Останні два варіанти перетворюють корпоратизацію у приватизацію.
Закріплення контрольного пакета акцій приватизованих підприємств у державній власності допускається стосовно підприємств: зв'язку; з вироблення і розподілу електроенергії; з видобутку, переробки і збуту нафти і природного газу; з видобутку і переробки дорогоцінних металів і каменів, радіоактивних і рідкоземельних елементів; з розроблення і виробництва систем озброєння і боєприпасів; з виробництва спиртової і лікеро-горілчаної продукції; з перевезень на залізничному, водному і повітряному транспорті, а також науково-технічних організацій.
У 2005 році в Україні передбачалося приватизувати 5664 об’єкти державної власності. Вартість майна, що підлягала приватизації, становила 1033,1 млн грн. Очікувані надходження грошей від продажу об’єктів склали 1042,3 млн грн. Найбільша кількість об’єктів приватизації спостерігалася у таких галузях (видах діяльності): оптова й роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту – 2007; операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам – 1670; колективні, громадські та особисті послуги – 487; готелі та ресторани – 364; промисловість – 301.
Статути товариств і склад їхнього керівництва затверджуються державними органами. Останні можуть стати власниками «Золотої акції», що дає право «вето» при прийнятті рішень, які стосуються інтересів всієї країни або регіону, участі у Раді директорів і т.д.
Приватизація – придбання громадянами, юридичними особами та їхніми об'єднаннями у держави і місцевої влади підприємств, часток у статутному капіталі акціонерних та інших господарських товариств житла, землі й інших об'єктів державної і муніципальної власності.
Приватизація проводиться різними способами залежно від розмірів підприємств, їхньої соціальної значущості, рентабельності і т.д.
Великі підприємства, як уже відзначалося, перетворюються у відкриті акціонерні товариства, акції яких у більшому (2-й і 3-й варіанти) або меншому ступені (1-й варіант) надходять фізичним і юридичним особам, у першу чергу своїм працівникам і пенсіонерам. Надалі основним способом приватизації виступає продаж акцій, що належать державі і місцевим органам влади.
Варіанти здійснення приватизації. Приватизація підприємств може здійснюватися у декількох формах, основними з яких є аукціон, комерційний конкурс та некомерційний конкурс.
Аукціон – це продаж на відкритих торгах без будь-яких умов покупцеві, що запропонував найбільшу ціну. Дана форма використовується при приватизації невеликих (до 200 працівників) підприємств, а також цехів, ділянок, будинків, споруд, у т.ч. недобудованих; устаткування; пакетів акцій, частин, паїв і т.д.
Частину вирученої суми від продажу підприємства на аукціоні одержують працівники, які звільняються (скорочуються) новими господарями. Виторг від продажу незавершених будівництв і соціально-культурних об'єктів, не встановленого устаткування може бути використаний для покриття боргів підприємства. Щоб уникнути змови покупців, на аукціоні не допускається зниження стартової ціни.
Комерційний конкурс (на відміну від аукціону) вимагає від покупця виконання ряду умов (реконструкція і збереження профілю підприємства, робочих місць, фінансування соціально-культурних об'єктів), і тому склад учасників конкурсу може бути заздалегідь обмежений (закритий тендер). У селах і селищах до конкурсу на покупку підприємств торгівлі, суспільного харчування, сфери послуг, агропромислового комплексу допускаються насамперед їхні працівники і місцеві жителі. Переможцем визнається покупець, що гарантує виконання умов конкурсу і запропонував (у запечатаному заздалегідь конверті) найбільшу ціну (при однаковій ціні – раніше подав заявку).