Фінансово-економічний аналіз шахти "Південна" (стр. 4 из 12)
Фінансовий стан підприємствами щодо складу і джерел утворення його майна на певний момент часу характеризує “Баланс” підприємства:
- розмір та структура активів балансу, тобто дослівно “того, що діє”, чим розпоряджається і що використовує підприємство у своїй виробничо-господарській;
- фінансові джерела утворення активів: власні та позикові кошти (зобов’язання) – пасиви.[7]
Баланс підприємства дозволяє надати загальну оцінку змін майна підприємства у цілому, вивчити динаміку його структури. Під структурою розуміють відсоткове співвідношення окремих груп майна всередині цих груп.
Горизонтальний та вертикальний аналіз фінансової звітності підприємства є ефективним засобом для дослідження стану підприємства та ефективності його діяльності. Рекомендації, що даються на основі цього аналізу, мають конструктивний характер та можуть вагомо покращити стан підприємства, якщо вдасться впровадити їх у життя. У той самий час можливості даного виду аналізу обмежені з-за сильної інфляції, що є характерним для України в теперішній час. Дійсно, інфляція сильно викривлює результати порівняння значень статей балансу у процесі горизонтального аналізу, тому що оцінка різних груп активів зазнає різного впливу інфляції. За умови швидкого обігу обігових коштів оцінка їх основних складових (дебіторської заборгованості та товарно-матеріальних запасів) встигає врахувати зміни індексу цін на матеріальні ресурси, що входять у підприємство та виходять з нього у якості готової продукції. У той самий час, оцінка основних коштів підприємства, зроблена на основі принципу історичної собівартості, не встигає врахувати інфляційне збільшення їх реальної вартості. Для подолання цього недоліку держава впроваджує індексацію основних коштів, що дозволяє за допомогою певних коефіцієнтів збільшити балансову вартість основних коштів. Це призводить до значної диспропорції в структурі активів підприємства, та, як наслідок, також викривлює результати вертикального аналізу [8].
Трендовий аналіз міститься у порівнянні кожної позиції звітності з низкою попередніх періодів та формування можливих значень показників у майбутньому. Коефіційний аналіз зводиться до визначення рівнів та динаміки відносних показників фінансового стану, які розраховуються як відношення розмірів балансових статей або інших абсолютних показників, які отримують завдяки звітності або бухгалтерського обліку.
Традиційно структура і джерела утворення майна підприємства досліджується за допомогою агрегованого порівняльного аналітичного балансу. Методику його складання запропонував у 20-ті роки один з фундаторів балансознавства М.Блатов. Щоб отримати порівняльний аналітичний баланс, треба вихідний баланс доповнити показниками структури, абсолютної та структурної динаміки вкладень (активи) і джерел коштів (пасиви) підприємства за звітний період.
При складанні та аналізі агрегованого порівняльного балансу використовують прийоми аналізу горизонтального (визначають абсолютні та відносні зміни різних статей балансу ) та вертикального ( визначають питому вагу окремих статей та їх змін).
Показники порівняльного балансу можна об’єднати у групи:
- структури балансу;
- динаміки балансу;
- структурної динаміки балансу.
- На основі структури змін в активі та пасиві можна зробити висновки про те, які джерела в основному забезпечували надходження нових коштів і в які активи вони були інвестовані. Забезпечення наступних витрат і платежів (розд. 2 пасиву) та доходи майбутніх періодів (розд. 5 пасиву) показують заборгованість підприємства. Тому в агрегованому порівняльному балансі суми цих розділів слід додати до власного капіталу.[9]
Агрегований баланс заслуговує увагу, оскільки форма цього балансу найбільш наближена до західних стандартів складання звітностей, в її основі лежить принцип ліквідності (див. табл. 2.1 та табл .2.2) [10].
Таким чином, аналіз статей активу та пасиву агрегованого бухгалтерського балансу дозволяє простежити динаміку змін: загальної вартості майна, вартості іммобілізованих активів, оборотних коштів, величини дебіторської заборгованості, суми вільних грошових коштів, вартості власного та позикового капіталу, величини довгострокових кредитів та позик та ін. Як наслідком цього є доцільність визначення здатності шахти самостійно здійснювати свою діяльність, тобто визначити ринкову стійкість.
Ринкова стійкість – незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування.
Таблиця 2.1 - Аналітичне угрупування й аналіз статей активу балансу
| Актив балансу | На початок періоду | На кінецьперіоду | Зміни | |||||
| грошові.одиниці. | % | грошові.одиниці. | % | В абсолютних величинах | у % до величини на початок періоду | у питомих вагах | у % до змінпідсумкубалансу | |
| 1. Майно – усього | ||||||||
| 1.1. Іммобілізовані активи | ||||||||
| 1.2. Обігові активи | ||||||||
| 1.2.1 Запаси | ||||||||
| 1.2.2. Векселі одержані | ||||||||
| 1.2.3. Дебіторська заборгованість | ||||||||
| 1.2.4. Поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та інші обігові активи. | ||||||||
| 1.3. Витрати майбутніх періодів. | ||||||||
Таблиця 2.2- Аналітичне угрупування й аналіз статей пасиву балансу
| Пасив балансу | На початок періоду | На кінецьперіоду | Зміни | |||||
| грошові.одиниці. | % | грошові.одиниці. | % | В абсолютних величинах | у % до величини на початок періоду | у питомих вагах | у % до змінпідсумкубалансу | |
| 1. Джерела майна, усього | ||||||||
| 1.1. Власний капітал | ||||||||
| 1.2. Забезпечення майбутніх витрат і платежів | ||||||||
| 1.3 Позиковий капітал | ||||||||
| 1.3.1 Довгострокові зобов'язання. | ||||||||
| 1.3.2 Короткострокові зобов'язання й інші короткострокові пасиви | ||||||||
| 1.3.2.1Короткострокові кредити банків і поточна заборгованість по довгострокових зобов'язаннях | ||||||||
| 1.3.2.2 Векселі видані | ||||||||
| 1.3.2.3 Кредиторська заборгованість і інші поточні зобов'язання | ||||||||
| 1.4 Доходи майбутніх періодів | ||||||||
Основними показниками ринкової стійкості є:
1. Коефіцієнт автономії Ка – показник, що характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства (фінансової “автономії”), який визначає питому вагу власного капіталу підприємства у загальній сумі його власних і залучених коштів. Нормативне значення коефіцієнту Ка> 0,5 [6] означає, що всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті його власними засобами. Ріст коефіцієнта автономії свідчить про збільшення фінансової незалежності. Якщо показник Ка падає нижче значення 0,5, фінансова стійкість підприємства характеризується як незадовільна [11].
Коефіцієнт автономії Ка(частки од.), який розраховують відношенням загальної величини власного капіталу (ф.1р.380) до підсумку балансу (ф.1р.640).
Ка = ВК(ф.1р.380) / ПБ(ф.1р.640), (2.1)
Де:
Ка- кофіцієнт автономії, частки одиниць;
КВ- загальна величина власного капіталу, грош. од.;
ПБ- величина підсумку балансу, грош.од.;
2. Коефіцієнт фінансування Кз/с (грн. на грн.) (коефіцієнт фінансового ризику) характериує співвідношення позикових та власних засобів. Згідно з нормативним значенням, коефіцієнт Кз/сповинен бути < 1,0 [6]. Позитивно оцінюється зменшення коефіцієнту Кз/с,тому що це свідчить про збільшення фінансової незалежності і визначається за формулою:
Кз/с = Кз (ф.1р.430 +р.480+р.620+р.630) / КВ (ф.1р.380), (2.2)
Де:
Кз/с- коефіцієнт фінансування, грн. на грн;
Кз- величина залучених засобів, грош.од.
КВ –величина власних засобів, грош. од
3. Показник фінансового ліверіджу характеризує взаємозв’язок між прибутком та співвідношенням власного та залучного капіталу. По Ковальову В.В. фінансовий ліверідж – це потенційна можливість впливати на прибуток шляхом змінення обсягу та структури власного та позикового капіталу. Його рівень вимірюється співвідношенням темпів приросту чистого прибутку (DЧП%) до темпів приросту валового прибутку (DП%). Приріст фінансового лівереджа супроводжується підвищенням ступені фінансового ризику, який пов’язаний з можливою недостачею коштів для виплати відсотків по довгостроковим кредитам і займам. Незначне змінення валового прибутку і рентабельності інвестованого капіталу в умовах високого фінансового лівереджа може привести к значному зміненню чистого прибутку, що шкідливо при падінні виробництва . Показник фінансового лівереджу Фл (грн. на грн.), розраховують відношенням довгострокового позикового капіталу до власного капіталу.
Фл = Кдз(ф.1р.430+р.480) / Кв (ф.1 р.380), (2.3)
Де:
Фл - коефіцієнт фінансового ліверіджу,грн. на грн ;
Кдз - довгостроковий позиковий капітал, грош.од.
Кв – величина власного капіталу, грош. од.
Зростання фінансового ліверіджу супроводжується підвищенням ступені фінансового ризику, що пов’язан з можливою нестачею кошт для виплати відсотків по довгостроковому кредиту та займам. Незначна зміна валового прибутку та рентабельності інвестованого капіталу в умовах високого фінансового ліверіджу може привести до значного змінення чистого прибутку, що небезпечно при спаді виробництва.
Якщо Фл = 1, то підприємство фінансує свою діяльність тільки за рахунок власних засобів. Чим вище коефіцієнт фінансового ліверіджу, тим вища ступінь фінансового ризику інвестування.[12]
4. Коефіцієнт фінансової напругиКфн, який характеризує питому вагу залученого капіталу у загальній сумі власних і позикових коштів підприємства. Він розраховується як відношення позикового капіталу до всього капіталу. Якщо показник Кфнперевищує значення 0,5 , ринкова стійкість підприємства характеризується як незадовільна [13].
Кфн= 
(2.4)