Фінансовий потенціал розвитку підприємства (стр. 5 из 7)
Частка запасів в поточних активах відображає, яку частину поточних активів складають виробничі запаси. Досліджуваний період характеризується незначним, але стабільним зменшенням значення цього показника.
Високий рівень коефіцієнтів загальної ліквідності свідчить про те, що у підприємства високий рівень дебіторської заборгованості. Рівень показників, що характеризують фінансову стійкість і структуру капіталу, свідчать про те, у ВАТ "ІПЗ" переважають власні кошти. І це дає можливість зробити висновок, що вищевказаний досягнутий рівень показників забезпечував і забезпечує підприємству платоспроможність, вірогідність його безперервного функціонування, як суб'єкта господарювання, без вірогідності можливого банкрутства.
Таблиця 2.3
Розрахунок показників рентабельності власного капіталу ВАТ „ІПЗ”
| Назва показника | 2001 рік | 2002 рік | 2003 рік |
| 1. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу | - | 1181,3×2/(12229,1+10660,3) | 3156,3×2/(12229,1+19304,5) |
| 2 Період окупності власного капіталу | - | (12229,1+10660,3)/2×1181,3 | (12229,1+19304,5)/2×3156,3 |
Таблиця 2.4
Динаміка показників рентабельності власного капіталу підприємства
| Назва показника | 2004 | 2005 | 2006 |
| 4. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу | - | 0,103 | 0,2 |
| 5. Період окупності власного капіталу | - | 9,71 | 5 |
Динаміка коефіцієнта рентабельності власного капіталу відображає, неухильне збільшення частки грошових одиниць чистого прибутку, які "заробила" кожна грошова одиниця, інвестована власниками підприємства, тобто характеризує збільшення ефективності використання інвестованого капіталу.
Отже, протягом 2005 – 2006 рр. мало місце неухильне збільшення показників рентабельності підприємства.
РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
3.1. Модель комплексної оптимізації фінансування підприємства
Сьогодні успішне функціонування підприємств значною мірою залежить від якості управління фінансовими потоками. І незалежно від масштабів та напрямків цих потоків (чи то підвищення якості продукції, чи розроблення її нових видів, нарощування обсягів виробництва, здійснення будь-яких заходів для виходу на нові ринки і так далі) керівництво підприємства має прийняти рішення, за рахунок яких коштів фінансуватиметься той чи інший проект. У більшості випадків власних вільних коштів виявляється недостатньо. Про це свідчать і дані Національного банку України, згідно з якими протягом останніх років спостерігається стабільне значне зростання попиту з боку юридичних осіб на позиковий капітал. Сучасний рівень розвитку фінансово-кредитної системи характеризується розмаїттям джерел та умов фінансування. І якщо характеристиці цих засобів фінансування присвячено досить багато наукових праць1, то побудова оптимального поєднання джерел фінансових ресурсів у кожному конкретному випадку досі залишається нерозв'язаною проблемою. "Що маємо на увазі, коли говоримо про оптимізацію фінансування?"
Річ у тім, що, розглядаючи тему оптимізації фінансування, одні автори мають на увазі пошук оптимального співвідношення позикових і власних засобів фінансування.[2]
А інші — вибір найдешевших зовнішніх джерел фінансування шляхом порівняння ефективної відсоткової ставки.
Аби надати процесу оптимізації фінансування виразнішої структури й упорядкованості, пропонується умовно виділити в ньому два рівні, що містять три елементи. Перший (верхній) рівень включає визначення необхідного обсягу капіталу підприємства, а також його оптимальної структури, тобто найкращого співвідношення власних і позичкових коштів.
На другому (нижньому) рівні здійснюється оптимізація всередині кожної з груп капіталу — власного і позичкового.
З огляду на вищевикладене пропонуємо запровадження терміна "комплексна оптимізація фінансування", під яким слід розуміти проведення тристороннього обгрунтування фінансування діяльності підприємства: оптимізація загальної структури капіталу; оптимізація власного капіталу; оптимізація позичкового капіталу.
Для здійснення оптимізації загальної структури капіталу можуть застосовуватись методи, що базуються на механізмі фінансового важеля. Системне здійснення оптимізації на нижньому рівні дотепер було неможливе через відсутність для цього коректних методів.
Раціоналізація власного капіталу, на наш погляд, відкриває широке поле діяльності не так для економістів, як для юристів і стосується розподілу корпоративних прав між власниками. При цьому очікуваний результат від такої оптимізації полягатиме у головному — у зміні доходу визначених власників, а не прибутковості підприємства в цілому.[1]
Оптимізація ж позикового капіталу викликає більше економічне зацікавлення, оскільки нераціональне використання позикового капіталу знижує економічну ефективність його використання.
Незважаючи на те, що комплексна оптимізація фінансування має охоплювати усі три перелічені аспекти, вона не обов'язково повинна виконуватись поетапно — цей процес може здійснюватися одноразово, в єдиному комплексі.
Але спочатку потрібно проаналізувати підходи, що традиційно застосовуються для оцінки різних варіантів фінансування. Майже усі вони мають такі яскраво виражені недоліки:
— здебільшого береться до уваги лише одна група витрат — плата безпосередньо за використання позикових коштів. Інші витрати, пов'язані із залученням і використанням коштів, при аналізі не враховуються, незважаючи на те, що їхній розмір також може бути досить вагомим;
— при виборі способу фінансування не враховуються часові графіки залучення коштів, платежів за їхнє використання й повернення боргу;
— у самій процедурі вибору раціонального варіанта не використовуються методи оптимізації вартості фінансування.
Спочатку відвернемося від фактора часу і розглянемо сам показник вартості. Вартість фінансування не є показником унітарним. Він містить у собі такі елементи, як:
— плата безпосередньо за використання коштів (f). Це процентні платежі за банківськими кредитами, векселями, облігаціями, дивіденди за акціями тощо;
— додаткові витрати, пов'язані із залученням фінансування, розмір яких залежить від суми коштів, що залучаються (y). Вони можуть включати витрати на страхування застави (у разі, коли вона передбачена), комісію банку, витрати на емісію і поширення цінних паперів та інше;
— додаткові витрати, пов'язані із залученням фінансування, розмір яких не залежить від суми коштів, що залучаються (a), — це витрати на нотаріальне оформлення договору фінансування, придбання або виготовлення бланків цінних паперів та інші витрати, пов'язані з оплатою супутніх послуг.[10]
Різні джерела фінансування мають свою специфіку. Вона знаходить своє відображення і у визначенні перерахованих вище елементів. Характеристику найпоширеніших джерел фінансування наведено в Додатку Г.
Щодо потреби врахування фактора часу, хотілося б зауважити, що на практиці усі витрати, пов'язані з фінансуванням, здійснюються здебільшого не одноразово, а частинами упродовж певного часу. Надходження коштів із зовнішніхджерел також дуже часто розтягнуто в часі і залежить, з одного боку, від потреби в них, а з іншого — від можливості надання їх кредитором.
Перераховані недоліки дають нам підстави припускати, що традиційні підходи до оптимізації фінансування не досить коректні, а результати, що можуть бути отримані при їх застосуванні, можуть виявитися помилковими. З огляду на це нами запропоновано модель, в основі якої є критерій оптимальності FЕІ (financingefficiencyindex) — показник ефективності фінансування:
(3.1)де FЕІ (financingefficiencyindex) — показник ефективності фінансування;
— обсяг фінансування, що залучається з i-го джерела в у-ий період часу, грош. од.;
— прямих виплат за використання коштів, що залучаються з i-го джерела, в у-ий період часу, грош. од.; 
— сума інших виплат, пов'язаних із залученням коштів з i-го джерела, в у-ий період часу, розмір яких залежить від суми коштів, що залучаються, грош. од.;
— сума інших виплат, пов'язаних із залученням коштів з i-го джерела, в у-ий період часу, розмір яких не залежить від суми коштів, що залучаються, грош. од.;
— сума повернення позикових коштів, що залучені з i-го джерела, в у-ий період часу, грош. од.;
— коефіцієнт дисконтування для у-го періоду часу;
(financingrequirement) — потреба у фінансових ресурсах в k-ий період часу, грош. од;
(financingvolume) — можливий обсяг залучення фінансових ресурсів з i-го джерела, грош. од.
Відповідно до представленої економіко-математичної моделі оптимальним буде таке поєднання джерел фінансування, за якого значення цільової' функції буде максимальним.