·План маркетингу та оцінювання ринків збуту продукції. У ньому визначаються ринкові чинники, які впливають на:
— збут продукції та місткість ринку;
— мотивацію споживачів;
— ступінь еластичності попиту та рівень платоспроможності попиту на продукцію підприємства;
— умови збуту;
— галузеві ризики;
— ситуацію на суміжних товарних ринках.
Наводиться перелік можливих конкурентів, з’ясовуються їхні переваги та недоліки; подається схема реалізації продукції; розглядаються методи її стимулювання. Визначаються можливості та шляхи розширення ринків збуту.
·План виробництва та капіталовкладень. Надояться відомості про використання обладнання, його знос, витрати, пов’язані з відновленням, можливості оренди або лізингу. Характеризується виробничий процес, виробничі зв’язки з постачальниками сировини. Даються конкретні заходи щодо розширення асортименту продукції та підвищення її якості. Зазначається, яке саме обладнання, технологію, „ноу-хау” і в кого і на яких умовах треба придбати. На цій підставі оцінюються потреби в інвестиціях. План виробництва та відповідних капіталовкладень складається у формі бюджету.
·Організаційний план. Характеризується організаційна структура підприємства, розглядаються можливості її реорганізації та перепрофілювання, аналізується управлінський та кадровий склад, вносяться пропозиції щодо змін в ньому, намічаються заходи щодо посилення мотивації працівників та вдосконалення організації менеджменту.
·Фінансовий план має містити в собі:
— прогноз випуску та реалізації продукції; баланс грошових надходжень і витрат;
— зведений баланс активів і пасивів;
— аналіз шляхів досягнення беззбитковості підприємства;
— форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів;
— графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів.
У фінансовому плані наводиться також сума витрат на розробку плану санації та, можливо, проведення санаційного аудиту. На підставі фінансового плану визначається загальна потреба підприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх джерел.
Розділ 4 містить розрахунок ефективності санації, а також перелік заході щодо організації реалізації плану та контролю за її перебігом. деталізуються очікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики й збитки.
Основні критерії оцінювання ефективності санації такі:
— ліквідність та платоспроможність;
— прибутковість;
— додаткова вартість, створена в результаті санації;
— конкурентні переваги.
Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації дорівнює співвідношенню прогнозованого обсягу додаткового прибутку до розміру вкладень на проведення санації.
Результати санації (окрім подолання неплатоспроможності та відновлення конкурентоспроможності) можна оцінити. Знаючи додатковий прибуток підприємства. Вкладення в проведення санації розглядаються як інвестиції санатора в підприємство, що перебуває у фінансовій кризі, з метою одержанні прибутку (в абсолютній чи відносній формі) [2, 320].
Додаткова вартість, створена в результаті санації, являє собою абсолютний приріст вартості активів підприємства, який очікується в результаті реалізації плану санації. Вона обчислюється як різниця між потенційною вартістю підприємства (після проведення санації) та його вартістю до санації.
Оскільки додаткова вартість може визначатися як різниця між вартістю підприємства після санації (за відрахуванням суми знову залученого капіталу) та ліквідаційною вартістю підприємства, зіставлення зазначених величин відіграє вирішальну роль у прийнятті кредиторами рішення щодо акцептування план санації чи ліквідації підприємства. Ця вартість підприємства береться до уваги й інвесторами, які можуть фінансувати санацію на умовах пайової участі.
У реалізації плану санації важливу роль відіграє оперативний санаційний контролінг.
Санація вважається успішною, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.
Основна проблема, з якою стикаються підприємства, що підлягають санації, полягає в пошуку фінансових ресурсів, необхідних для проведення цих процедур. Розглянемо більш детально це питання
Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. таким чином, фінансування санації може здійснюватися за рахунок самофінансування, фінансових коштів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках, шляхом одержання державної фінансової підтримки. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або пасивів.
Якщо санація здійснюється без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство, то вона можу біти ц таких формах: зменшення номінального капіталу підприємства; конверсія власності в борг; конверсія боргу у власність; пролонгація строків сплати заборгованості; добровільне зменшення заборгованості; самофінансування.
Санація із залученням нового фінансового капіталу може мати такі форми: альтернативна санація; зменшення номінального капіталу з подальшим його збільшенням (двоступінчата санація); безповоротна фінансова допомога власників; безповоротна фінансова допомога персоналу; емісія облігацій конверсійної позики; залучення додаткових позик.
За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємств і капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів і держави). Виділяють окремий вид санації підприємств — яз допомогою державної фінансової підтримки [14, 54].
Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб’єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності тощо.
Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямована на поліпшення (або відновлення) платоспроможності й ліквідності підприємства і може здійснюватися за такими напрямками: реструктуризація активів; зменшення (заморожування) витрат; збільшення виручки від реалізації.
У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:
1. Мобілізація прихованих резервів. Вона здійснюється шляхом реалізації окремих об’єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов’язані з процесом виробництва й реалізації продукції; у результаті індексації балансової вартості майнових об’єктів, який не можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу.
2. Використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг).
3. Лізинг основних фондів. Цей метод дає змогу модернізувати обладнання за відсутності необхідних інвестиційних ресурсів.
4. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються в виробничому процесі.
5. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу.
6. Продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів.
Рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо).
До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать: факторинг; урахування, або дисконт векселів; форфейтинг.
Крім того, у рамках заходів щодо рефінансування дебіторської заборгованості проводиться комплекс процедур із примусового стягнення заборгованості, в тому числі шляхом звернення з позовом до арбітражного суду.
Наступні дві групи санаційних заходів пов’язані в основному зі змінами у звіті про фінансові результати та їх використання. Це — зменшення (заморожування витрат), яке здійснюється в напрямках заморожування інвестиційних вкладень та зниження валових витрат, й збільшення виручки від реалізації продукції.
Розглянемо тепер комплекс санаційних заходів, спрямованих на реструктуризацію пасивів підприємства. Ці заходи пов’язані зі зміною розмірів і структури фінансових джерел формування активів. Збиткові підприємства можуть удатися до санації балансу (чиста санація). Чиста санація передбачає покриття відображених балансі збитків за рахунок власних або прирівняних до них коштів. Ліквідність і платоспроможність підприємства і результаті чистої санації не поліпшується, оскільки на підприємство в цьому разі не залучаються додаткові фінансові ресурси. Санація балансу за рахунок санаційного прибутку доцільна тільки тоді, коли вичерпано решту можливостей покриття балансових збитків.
Найзацікавленішими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації власниками може здійснюватися:
— шляхом збільшення (зменшення) статутного фонду;
— надання позик;
— цільових внесків на безповоротній основі.
У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додаткових коштів, однак створюються необхідні передумови для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці з санаційною метою досить часто слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція має назву двоступінчата санація [14, 61].
Крім того, в санаційних заходах можуть приймати участь й кредитори. Фінансова їх участь можу здійснюватися шляхом:
— пролонгації та реструктуризації наявної заборгованості;