Управління витратами (стр. 2 из 6)

де Но, Н1 - норма витрат матеріалів до і після здійснення заходу, в натур. один.;

Ц - ціна одиниці матеріального ресурсу, грн.;

N1 - обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натур, один.;

• та росту продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості виготовлення продукції (Ет):

Ет = [(t0 ∙ Cг0 –t1 Сг1) ∙ (1 +% дод/100) ∙(1 +% соц. зах/ 100)] ∙ N1, грн. (1.4)

де t0, t1 - трудомісткість одиниці продукції до і після здійснення заходу, н-год.;

СГ0 Cг1 - середньогодинна тарифна ставка робітників до і після здійснення заходу, грн. /год.;

% дод - середній процент додаткової заробітної плати для певної категорії робітників;

% соц-зах. - встановлений процент відрахувань на соціальні заходи;

• удосконалення організації виробництва і праці спричиняє економію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування виробництва (Еск);

Еск = [C – (Цс + Тр)] ∙ Nk, грн. (1.5)

де С - собівартість виробів, виробництво яких планують розмістити на спеціалізованих підприємствах, грн. /од.;

Цс - гуртова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізованому підприємстві, грн. /од.;

Тр - транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн. /од.;

Nk - кількість виробів, що отримують по кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту проведення спеціалізації до кінця року, натур, один.;

• зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження умовно-постійних витрат (Еу - п):

(1.6)

де QПЛ - приріст обсягу випуску продукції в плановому році,%;

ПУ-П - сума умовно-постійних витрат в базовому році, грн.

4. Визначають планову собівартість продукції (СТПШ1):

СТП. пл= Свих. пл+ Есум, грн., (1.7)

Есум - сума економії витрат з усіх техніко-економічних факторів, грн.

5. Визначають рівень затрат на 1 грн. ТП в плановому році (В1грн. ТП. пл,):

(1.8)

6. Розраховують процент зниження затрат на 1 грн. ТП в плановому році порівняно з базовим (y):

(1.9)

[5, ст.304]

1.3. Нормування та планування витрат

Визначення потреби підприємства у сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їх витрат. Ці норми розробляються самим підприємствами або ж на їх замовлення галузевими науково-дослідними організаціями. Застосовувана система норм витрат матеріальних ресурсів охоплює велику кількість різноманітних норм, які класифікують за певними ознаками (див. додаток 3). У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий (базується на аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні усіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва), дослідно-лабораторний (визначення норм витрат шляхом проведення низки дослідів і досліджень), звітно-статистичний (встановлення норм витрат виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів). [8, ст. 195]

Метою планування витрат підприємства є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних в плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї продукції підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси). Розрахунки планових витрат окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.

У процесі планування витрат здійснюється:

розрахунок вартості ресурсів, необхідних для кожного виду діяльності, за переліком об’єктів і підприємства в цілому;

обчислення виробничої собівартості кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами і підприємства в цілому;

визначення загальної величини витрат на плановий обсяг господарської діяльності підприємства (кошторис).

Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою за кварталами) складається на основі таких розрахунків:

витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;

основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), з відрахуванням на соціальні заходи;

кошторисів витрат (калькуляцій виробничої собівартості продукції) цехів допоміжного виробництва;

кошторису витрат на утримання й експлуатацію устаткування;

кошторису загальновиробничих витрат;

кошторису інших виробничих витрат.

Форму зведеного кошторису наведено у додатку 4. [13, ст.433]

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів. Розрізняють такі види калькуляцій: планові (складають на основі прогресивних норм витрачання засобів виробництва та робочого часу й використовують як вихідні дані при встановленні цін), кошторисні (стосуються нових видів продукції, послуг) і нормативні (складають на основі існуючих норм використання засобів виробництва та робочого часу). Розрізняють калькуляції собівартості цехову, виробничу, галузеву та ін. [15, ст.648]

Необхідною умовою планування витрат є роздільне планування постійних і змінних витрат та визначення найбільш економічного розміру виробничих запасів.

При плануванні постійних витрат підприємство має вирішувати наступні задачі:

- визначення необхідного об'єму випуску і реалізації продукції, при якому досягається окупність постійних і змінних витрат;

- розрахунок необхідної величини постійних витрат і зіставлення їх з реальними виробничими можливостями.

Для визначення мінімального об'єму випуску продукції, нижче за яке виробництво продукції стає нерентабельним, використовують показник порогу рентабельності (точки беззбитковості), який визначається за наступною формулою:

(1.10)

де Nкр – критичний обсяг виробництва;

Спв – постійні витрати на весь випуск продукції;

Ц – ціна одиниці продукції;

Сзв – змінні витрати на весь випуск продукції. [12, ст.227]

При плануванні витрат обраховують потребу в матеріальних ресурсах на запланований обсяг виробництва. Витрати матеріалів обчислюються множенням обсягу продукції (робіт) на норми витрат матеріалів. Цей засадний принцип конкретизується відповідно до того чи іншого об’єкта нормування. Так, витрати матеріалів на виробництво продукції Мв. в. підраховуються за формулою:

(1.11) де n – кількість найменувань продукції, що виготовляється; N – обсяг випуску продукції і-го найменування в натуральному вимірі; Мні – норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу; Мн. в. – витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва (обчислюється при значній зміні залишків незавершеного виробництва). Так підраховуються витрати на виробництво продукції основних матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів і тих допоміжних матеріалів, які нормуються на окремі вироби. Витрати матеріалів на допоміжні й обслуговуючі процеси обчислюються множенням обсягу робіт або кількості об’єктів обслуговування на норму витрат. Об’єктами нормування в цьому випадку можуть бути час роботи устаткування (мастильні матеріали, енергія), тонно-кілометри перевезень (матеріали для обслуговування транспортних засобів), кількість працівників (спецодяг), тощо.

Велике значення має планування величини запасів, так як їх величина істотно впливає на ефективність роботи підприємства. У нас найбільш відома система «максимум-мінімум», згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи аж поки замовлений запас не надійде. Ця величина називається точкою замовлення (Мз. з) та обчислюється за формулою:

Мзз=Мз. пд + Мз. пд + Мд tз, (1.12)

де Мз. пд – підготовчий запас;

Мз. пд – страховий запас;

Мд – середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;

tз – час у днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів. [9, ст.343]

Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з'ясовувати причини відхилень фактичних витрат, від планових і відповідно, стимулювати працівників підприємства до їхнього зниження.

1.4. Облік та аналіз витрат як елементи управління витратами.

Ефективність системи управління витратами багато в чому залежить від форми і методу обліку витрат, які застосовують на підприємстві. Метод обліку виробничих витрат - це визначення складу і розміру витрат на окремі вироби, види, групи виробів, переділи, замовлення і т.д.

У нашій країні в даний час основні методи обліку затрат класифікуються:

стосовно технологічного процесу – за замовленнями, за переділами;

за об'єктами калькуляції - деталь, вузол, виріб, процес, переділ, виробництво, замовлення;