Фази існування історичного життєвого циклу суспільства:
– зародження в надрах старої системи, внутрішній, латентний розвиток;
– народження, утвердження в процесі революційного перевороту, у боротьбі із системою, що йде в минуле, відживає;
– поширення, перетворення в домінуючу, панівну систему;
– зрілість, коли повною мірою виявляються притаманні даній системі риси;
– одряхління, наростання суперечностей, входження у кризу, в протиборство з наступною системою, що вже народилася й бореться за своє місце під сонцем;
– нарешті довготривала фаза відмирання, існування у вигляді окремих трансформованих уламків на периферії нової системи, що стверджується.
Подібно до життєвого циклу суспільства, економічна система також має свій життєвий цикл, отже й свої специфічні стадії функціонування: виникнення, формування, розвитку. Ці стадії характеризують висхідний рух системи. Однак будь-яка економічна система має й траєкторію спадного руху, що визначається трьома іншими стадіями: проходження, розпад, зникнення.
Таке розуміння життєвого циклу суспільства як цілого, а економічної системи – як основи цього суспільства, дає змогу говорити про безперервність внутрішніх трансформаційних процесів і перехідних станів усередині будь-яких економічних та соціальних систем.
Уся економічна історія людства пов'язана з постійними переходами від одного стану економічної системи до іншого, коли одна система перебуває у стадії формування, а інша – у стадії розпаду. Такі переходи здійснюються на основі трансформаційних процесів, які змінюють внутрішній стан системи.
Взагалі, поняття трансформація (лат. transformatio) означає перетворення, перевтілення, зміна виду, форми, властивостей чого-небудь. З позицій впливу на зміни структури господарської системи трансформація – це процес заміни конституючих ознак одного господарського порядку подібними ознаками іншого порядку, наслідком чого є докорінне перетворення економічної системи в цілому.
Трансформація, як внутрішній стан, закономірність розвитку економічних систем, пов'язана із такою формою їх перевтілення, як еволюція (лат. evolutio– розгортання) – процес змін, розвитку; одна із форм руху, розвитку у природі та суспільстві – безперервні, поступові кількісні зміни, на відміну від революційних – корінних, якісних змін.
Якщо еволюція є необхідною формою, у певному сенсі об'єктивним інструментом, за допомогою якого нагромаджуються зміни, що виявляються вже у трансформаційних процесах, то інструментом суб'єктивним, свідомо створеним суспільством, певними політичними силами, який сприяє, або навпаки – не сприяє, гальмує, еволюції та трансформації, виступають реформи – це процес корегування окремих елементів системи, у нашому разі економічної системи, з метою покращання її ефективності без зміни основ.
У сучасній економічній науці існує значна кількість концепцій щодо трактування, сутності і змісту трансформації. Можна зустріти також характеристику трансформації, яка досліджується з позицій визначення її об'єктом процесу відтворення. Саме відтворення у даному разі розуміється як спрямованість людської діяльності на збереження та розвиток умов життя, що склалися, матеріальної основи власного існування, виражених у єдності взаємопереходів стадій виробництва та споживання. Тому відтворення вже само по собі розглядається як процес трансформації природного середовища відповідно до потреб людини. Автори концепції визначають три основні типи трансформацій:
1) одинично-локальні (мікроекономічні внутрішньосистемні);
2) функціональні (макроекономічні внутрішньосистемні);
3) глобальні (міжсистемні).
Їх характеристика наведена в табл. 2.1.
Основні етапи трансформації
1. Етап безпосередньої трансформації,на якому відбувається «прорив форми, подолання адаптованості відтворювального процесу, його порогових значень». Характерними рисами етапу є функціональна криза, стрімке збільшення різних форм деструктивної поведінки усіх суб'єктів відтворювального процесу, загострення соціальної напруженості, значні порушення системної рівноваги.
2. Етап інтерформації – «етап нестійкого та невизначеного стану, співіснування між формами». На цьому етапі значно зростає потреба у взаємодії держави із найбільш мобільними силами суспільства, оскільки саме від них залежать визначення нової парадигми розвитку, його стратегічних цілей, заміна старих і створення нових інституціональних форм, які б забезпечили новуякість економічного та соціального відтворення.
3. Етап інтоформації – «період набуття нової стійкості, нової форми». Такий етап переходу характеризується набуттям системою елементів цілісності, отже домінуванням якісно нової системи господарювання, мотивації, соціальних зв'язків тощо.
4. Етап посттрансформаційного стану – час, коли визначається «здатність нової системи охопити усі ланки відтворювального процесу, надати йому цілісності та стійкого самовідтворювального руху відповідно до нової мети розвитку».
Таблиця 2.1Характеристика основних типів трансформації
Типи трансформацій | Форма виразу | Причини виникнення | Можливі наслідки | Напрямки регулювання та характер вибору | Закономірності протікання |
Одинично-локальні трансформації | Відтворювальний процес як зміна стадій, форм, перетворень предметів та енергії | Поділ праці, конкуренція, обмеженість ресурсів | Плинне функціонування суб’єктів господарювання | Підтримка рівня конкурентності, високого рівня господарської активності. Вибір індивідуальний, переважно раціональний (засоби відповідають меті) | Здійснюється безперервно із перевагою суб’єктів, здатних до швидкого залучення та використання ресурсів |
Функціональні трансформації | Макроекономічна незбалансованість різного типу та глибини (кризові ситуації, циклічні спади, кон’юнктурні невідповідності) | Відносно обособлений та самостійний цикл відтворення окремих функціональних ланок (окремих галузей, секторів національного господарства). Їх перерозвиток або недорозвиток, що порушують цілісність, ритм та взаємозв’язаність процесу відтворення | Поширення незбалансованості на взаємозв’язані функціональні ланки. Зміна алокації ресурсів. Адаптація відтворення до функціональних змін | Антициклічне регулювання, боротьба із макроекономічною незбалансованістю. Вибір здійснюється у рамках певної економічної політики | Виникають періодично, взаємозв’язані з економічними циклами. Сприяють розширеному відтворенню за наявності вільних ресурсів та тісної залежності даної функціональної ланки від відтворювального процесу взагалі |
Міжсистемні (глобальні) трансформації | Системна криза, економічна катастрофа, зміна принципів і характеру зв’язків між суб’єктами господарюваня | Техніко-економічна неоднорідність відтворювальних ланок. Неспроможність забезпечити досягнення мети та взаємозв’язаності відтворення, надвелике зниження адаптивних властивостей. Руйнівний зовнішній вплив | Втрата відтворювальним процесом цілісності, його локалізація на рівні функціональних ланок, а далі – на рівні окремих суб’єктів господарювання. Трансформаційне падіння. Зміна цілей відтворення, набуття нової цілісності | Довгострокове стратегічне управління на основі теоретичної, ідеальної або запозиченої моделі. Системне реформування | Спостерігають рідко, при природному протіканні, тривалі, складаються з багатьох системних трансформацій. Реформування відбувається за законами еволюційного регресу (відтворення згортається, проходячи етапи свого розвитку у зворотному порядку) та еволюційної відстані (чим швидше перехід до нового, тим вірогідніше відтворення старого) |
4.Становлення економічної системи в економіці України в багатьох випадках пов'язується з переходом від адміністративно-командної до ринкової економіки. Між тим існує думка про те, що здійснюється перехід від змішаної економіки, яка функціонувала на директивно-планових засадах, до змішаної економіки, що функціонує на ринкових засадах, тобто відбувається зміна засад. Характерною рисою цих перетворень є не стільки реформування економічної політики та методів господарювання, скільки перетворення системи соціально-економічних відносин.
Причини, за яких ускладнюється побудова економічної системи України в сучасних умовах трансформації
1. Попередня економічна система грунтувалася на розподільчих відносинах, усе, що створювалося працею народу, привласнювалося урядом, а потім його частина розподілялася конкретними чиновниками серед юридичних і фізичних суб'єктів народногосподарського комплексу.
2. Відносно низький рівень розвитку продуктивних сил в порівнянні з розвиненими країнами, велика концентрація виробництва, що ускладнює умови розвитку малого і середнього бізнесу, незбалансованість економіки, її монополізація, збереження елементів адміністративно-командної системи господарювання.
3. Не в повній мірі погоджено питання про модель розвитку економіки України. Науковці вважають, що це може бути змішана соціально-орієнтована економіка, яка б увібрала в себе все розмаїття сучасного цивілізованого процесу, його найвищі економічні та науково-технологічні досягнення. Ця модель повинна бутиконкретизована, пов'язана з економічною політикою і визначенням етапів, стратегії і тактики її реалізації. Для України ідеальним було б установлення змішаних систем європейського типу, при яких ринковий механізм функціонує під контролем держави.
Становлення економічної системи в Україні супроводжується трансформаційним періодом (період створення та формування ринкового господарстваз його основами, принципами, механізмом, інститутами) та створенням нових форм розвитку суспільства. Іноді цей період називають перехідним.