Економічну теорію не можуть влаштувати відомості споживчих мотивів до використання функціональних властивостей товарів та послуг. Коло таких мотивів значно ширше, включаючи, в тому числі, прагнення підтримки соціального статусу, входження в певну спільноту[10, c.310].
Дослідження національного споживання базується також на дослідженнях утилітаристської логіки задоволення особистих потреб. Тому тісне сполучення економічних і економіко-соціологічних підходів до аналізу споживання дасть більш об’ємне уявлення про сучасний розвиток суспільства споживання та його соціально-економічне становище для різних країн світу.
Наступний розділ ми присвячуємо дослідженню саме цих показників для України та в деякій мірі країнам СНД, з відчуженими та інноваційними практиками, з тими складностями, протиріччями та новими можливостями, яке породжує суспільство споживання.
2. СПОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ: ДОСЛІДЖЕННЯ НА ПРАКТИЦІ ТА В ПОРІВНЯННІ З КРАЇНАМИ СНД
Узагальнення інформації, що характеризує споживання населення, являє собою складний процес балансових розробок, націлений на співставлення різноманітних джерел даних. На його базі будуються баланси продовольчих ресурсів, визначається фонд споживання населенням основних продуктів харчування, і розраховуються натуральні середньодушові показники споживання, вивчається динаміка споживання. У СНР на макрорівні узагальнюючим вартісним показником споживання є витрати домашніх господарств на кінцеве споживання, що відображаються на рахунку використання доходу у розпорядженні й витрати, що включають:
1) кінцеве споживання домашніх господарств (резидентів і нерезидентів) на економічній території країни;
2) покупку споживчих товарів і послуг домашніми господарствами-резидентами за кордоном;
3) покупку споживчих товарів і послуг домашніми господарствами-нерезидентами на економічній території країни[11,c. 75].
Однак розглянутий узагальнюючий показник не враховує вартості спожитих населенням безкоштовних послуг.
Іншим узагальнюючим вартісним показником споживання виступає фактичне кінцеве споживання домашніх господарств, що відображає реальну величину, що забезпечується як за рахунок доходу у розпорядженні, так і за рахунок соціальних трансфертів у натуральній формі, надаваних населенню органами державного управління й некомерційними організаціями, що обслуговують домашні господарства. Величина фактичного кінцевого споживання відображається на рахунку використання скоректованого розташовуваного доходу. Даний рахунок характеризує розподіл скоректованого розташовуваного доходу на фактичне кінцеве споживання й заощадження.
Так, протягом 1999-2006 рр. кінцеві споживчі витрати коливалися в межах 71,2-76,5% від розміру ВВП. Кінцеве споживання домогосподарств склало у 2004 і 2005 році саме 52,3% та 57,2% відповідно(Додаток А). Це свідчить, що споживання домогосподарств зростає. Проте відомо, що країна, в якій споживання становить левову частку ВВП, розвивається більш повільними темпами, ніж та, в якій споживання менше заощаджень[12,c. 307].
На рівні домашніх господарств споживання вивчається на основі вибіркового обстеження їхніх бюджетів. Програмою обстеження передбачений збір інформації, що характеризує не тільки доходи, але й витрати населення. Витрати домогосподарств включають витрати на споживання й витрати, не пов'язані зі споживанням. До останнього ставляться податки, відрахування на пенсії й соціальне страхування й інші страхові внески, грошові перекази, подарунки.
Споживчі витрати охоплюють всі поточні витрати на товари й послуги незалежно від того, повністю або частково вони були оплачені протягом обстежуваного періоду й чи призначалися вони для споживання усередині домашнього господарства. Споживчі витрати складаються з витрат на покупку продуктів харчування (у тому числі витрати на харчування поза домом), алкогольних напоїв, непродовольчих товарів і витрат на оплату послуг. Безкоштовні послуги з освіти, медичні й інші послуги в споживчі витрати не включаються [13,с.7]. Споживання продуктів харчування враховується в натуральних одиницях і за вартістю.
Для вирахування показників забезпеченості населення відповідними предметами товари розбиваються на 3 групи:
· товари однократного користування (продукти харчування).
· товари нетривалого користування (строк використання - до 3-х років);
· товари тривалого користування (строк використання - більше 3-х років) [14, c.82];
Дослідивши динаміку зміни витрат домогосподарств протягом 1999-2006 рр., наводимо наступні показники: продукти харчування та безалкогольні напої у 1999р. складали 65,2% від загальної структури сукупних витрат, тоді як за 2005-2006 роки склали 56,6% та 53,2% відповідно.Алкогольні напої, тютюнові вироби у 1999р. складали 2,9%, 2005-2006рр. 2,9% та 2,6% відповідно. Як не прикро, але споживання «шкідливих» товарів за 7 років не скоротилося.
Вивчення споживання непродовольчих товарів по програмі вибірки бюджетів домашніх господарств здійснюється по наступних видах: витрати на одяг, білизну, взуття, тканини, меблі й предмети домашнього побуту, товари культурно-побутового призначення, транспортні засоби, гігієнічні, парфумерні й фармацевтичні кошти, будівельні матеріали й інші непродовольчі товари. Натуральні показники споживання обчислюються по споживанню взуття й тканин. По інших непродовольчих товарах розраховуються лише вартісні показники, а також структура споживання [11, c.79].
Непродовольчі товари та послуги у 1999р. складали 28,5%, а 2005-2006рр. – вже 31,6% та 34,7% відповідно, в тому числі (2005-2006рр.): одяг і взуття – 5,7% та 5,8%; житло,вода,види палива – 8,5% та 9,6%; предмети домашнього вжитку, побутова техніка та поточне утримання житла – 2,6% та 2,8%; різні товари і послуги – 1,8% для обох років.
Для ряду товарів тривалого користування, використовуваних, як правило, спільно членами домогосподарства, середній рівень споживання переважно розраховується на домогосподарство в натуральних одиницях, а забезпеченість розуміють, як ступінь поширеності даних товарів в особистому користуванні громадян. Такого роду показники лише побічно характеризують споживання. Точніше розкриває забезпеченість населення товарами тривалого користування показник, використовуваний у закордонній практиці: він визначається часток домогосподарств, що володіють як мінімум одним предметом даного виду (наприклад, одним холодильником, одним телевізором і т.д.), і обчислюється як відношення числа домашніх господарств, що мають даний вид предмета, до загального їхнього числа[11, c. 81].
Темпи споживання в домогосподарствах окремих товарів тривалого користування (у середньому на 100 домогосподарств, штук) протягом 2001-2006рр. змінювалися досить різними темпами по окремим видам товарів [15,c.64]. 2001р. наявність телевізорів кольорових спостерігалася майже у 70% , 2006р. цей показник став дорівнювати 96%, також до 100-відсоткової наявності наблизилися такі товари, як фотоапарати, пральні машини, а мобільні телефони взагалі перестали бути предметом розкоші і 81 домогосподарство зі 100 має їх у користуванні. Протилежна тенденція спостерігається у споживанні магнітофонів, швейних машин, мотоциклів. Можливо, це пояснюється появою взаємозамінних та більш модернізованих товарів, а зменшення користування мотоциклами компенсується ростом споживання особистого авто ( Додаток Б).
Зростаючу роль у споживанні населення грають різноманітні послуги. Оцінка їх має свою специфіку. Послуги – особливий вид споживчої вартості, що існує у формі корисної діяльності для людини й суспільства[7, c.467]. Час виробництва послуг збігається з часом їхнього споживання.
У статистику споживання об'єктом дослідження виступають лише послуги, що надаються населенню і задовольняють потреби людини. Послуги ж колективного характеру, що задовольняють суспільні потреби (у сфері керування, оборони, правопорядку, науки й т.п.), до цієї групи не ставляться, хоча відповідно до міжнародних статистичних стандартів, вони включаються в обсяг валового випуску (виробництва) і споживання (проміжних і кінцевого) послуг і відображаються в рахунках виробництва й використання доходів СНР, у тому числі й сектора домашніх господарств.
Отже, за 2005-2006 рр. витрати на послуги становили: охорона здоров'я – 2,5%; транспорт – 3,0% та 3,7% відповідно; зв'язок – 2,1% та 2,6%; відпочинок і культура – 2,6% та 2,7%; освіта – 1,1% та 1,2% [16, c.111].
Дослідивши структуру витрат країни за період 1999-2006 років, можна навести наступні дані:сукупні витрати в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство у гривнях 1999 року становили 426,5, а 2005 і 2006 - 1229,4 та 1442,8 відповідно. Розрахунки у відсотках показують, що продукти харчування та безалкогольні напої за 2005-2006 роки склали 56,6% та 53,2%, непродовольчі товари та послуги - 31,6% та 34,7%, неспоживчі витрати – 9,8% та 9,5% відповідно [17, c.24]. Важливо відмітити, що за період 1999-2006 років зменшилося споживання продуктів харчування на 12%, проте збільшилося споживання непродовольчих товарів і послуг на 6,2% у розрахунку від початкового до кінцевого терміну( Додаток Д).
З метою дослідження рівня життя різних соціальних груп населення Держкомстатом України у 2006р. проведено обстеження 10,5 тис. домогосподарств, а за І квартал 2007р. – вибірково.Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства у 2006р. склали 1443 грн., що на 17% більше, ніж у 2005р., а у І кварталі 2007р. склали 1658 грн. За 2006 - І кв.2007рр. міське домогосподарство витрачало в середньому за місяць 1519 грн. та 1751 грн., сільське – 1274 грн. та 1451 грн. відповідно. В середньому на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили 555 грн. на місяць у 2006 та 638 грн. у І кв. 2007р, в міських домогосподарствах – 598 грн. та 689 грн., в сільських – 463 грн. та 530 грн. відповідно. Середньомісячні сукупні витрати однієї особи перевищили рівень прожиткового мінімуму на 18% у 2006р. (у 2005р. – на 11%).Рівень середньомісячних загальних доходів однієї особи у І кв. 2007р. майже на третину перевищив рівень встановленого на цей період прожиткового мінімуму(492 грн.)[18, c. 537-538].