ЗМІСТ
Вступ
Теорія раціональних очікувань
Висновок
Список джерел
Вступ
Важливу роль у русі економіки відіграють очікування людей щодо зарплати, цін тощо. Однак теорії, яка б пояснювала, як формуються очікування не було, незважаючи на те що проблема очікувань є багатогранною і суперечливою. Економісти-кейнсіанці взагалі не брали до уваги очікування у своїх моделях, хоча у теорії Дж.-М. Кейнса йшлося про очікувану граничну ефективність капіталу (єдину ставку дисконту, що може зробити дисконтну вартість очікуваних чистих прибутків від капітального активу рівною його ціні пропозиції, якщо ця ціна не зростає). Монетаристи, зокрема М. Фрідман, сформулювали теорію адаптивних очікувань. Вчені виходили з того, що фірми коригують свої очікування (і дії) з огляду на події, тенденції минулого, а також підтверджень або помилок минулих прогнозів. У такий спосіб оцінюється ймовірна ситуація на ринках товарів, динаміка цін, зміна кон'юнктури.
На таких судженнях ґрунтується теорія адаптивних очікувань, яка домінувала до початку 60-х років XX ст.
Теорія раціональних очікувань
Теорія адаптивних (лат. adapto — пристосовую) очікувань — теоретичний засновок, згідно з яким формування очікувань господарських суб'єктів відбувається шляхом екстраполяції тенденцій розвитку процесу в минулому.
Ознайомлення з механізмом формування очікувань необхідне, оскільки воно дає змогу збагнути вплив економічної політики на розвиток господарського процесу. Американський економіст Р.-Е. Лукас, глибоко проаналізувавши теорії своїх попередників і здійснивши дослідження сучасної ситуації, запропонував теорію раціональних очікувань.
Лукас (Lucas) Роберт-Емерсон (нар. 1937) — американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1995). Народився в м. Якіма (штат Вашингтон, США). Закінчив історичний факультет Чиказького університету. Однак ознайомлення з курсом економічної історії спрямувало інтерес Р.-Е. Лукаса до питань економіки, і він вступив на економічний факультет Чиказького університету. У 1964 р. здобув ступінь доктора економічних наук. У цьому університеті почалася його трудова діяльність на посаді лектора економічного факультету. У 1963 р. він — асистент професора економіки в Університеті Карнегі— Меллона. У той час там зібралася група молодих економістів (Дж. Мут, Т. Сарджент, Е. Прескотт та ін.), яка започаткувала перші дослідження утворення та динаміки очікувань. Саме тут сформовано основи його світогляду: у 1967 р. — доцент, а в 1970 р. — професор економіки.
З 1975 р. Р.-Е. Лукас працює професором економіки Чиказького університету. Упродовж восьми років був заступником керівника економічного факультету, а у 1986— 1988 pp. — очолював його. В цей період він активно співпрацює з авторитетними науковими виданнями. У 1972— 1978 pp. — помічник редактора «Журналу економічної теорії», з 1977р. — заступник редактора «Журналу монетарної економіки», а протягом 1978—1988 pp. — редактор «Журналу політичної економії». Водночас продовжує активну наукову діяльність.
У 1979—1982 pp. Р.-Е. Лукаса обрано членом виконавчого комітету Американської економічної асоціації, а в 1987 р. — її віце-президентом. У 1982—1984 pp. — член ради Американського економетричного товариства, а з 1991 р. — її віце-президент. Член багатьох професійних та громадських організацій, редколегій наукових журналів.
Теоретичний доробок Р.-Е. Лукаса великий, зокрема праці «Очікування і нейтральність грошей» (1972), «Рівноважна модель в економічному циклі» (1975), «Нариси з теорії економічного циклу» (1981), «Нова класична мак-роекономіка» (1984), «Модель ділових циклів» (1987), «Раціональні очікування і економічна практика» (у співавторстві з Т. Сарджентом, 1991) та ін.
Р.-Е. Лукас — член Американської академії мистецтв і наук, Національної академії наук США, почесний доктор Паризького університету та Арійського університету економіки і бізнесу.
Теорія раціональних очікувань Р.-Е. Лукаса розглядає реакцію учасників економічної діяльності на зміни кон'юнктури, на заходи економічної політики.
Теорія раціональних (лат. rationalis — розумний) очікувань — теоретичний засновок, згідно з яким формування очікувань майбутнього економічної системи відбувається не лише на основі екстраполяції тенденцій розвитку в минулому, ай на основі аналізу майбутніх можливостей.
На противагу адаптивним очікуванням раціональні очікування зорієнтовані більше на майбутнє, ніж на минуле. Р.-Е. Лукас виходить з того, що економічні суб'єкти не схильні пасивно очікувати змін економічного курсу. Спираючись на широку інформацію, вони передбачають імовірні наслідки грошово-кредитної та фінансово-бюджетної політики, приймають раціональні рішення, здатні врівноважити дії державних структур. Підприємці, домашні господарства не просто екстраполюють процеси і тенденції, а прагнуть осягнути суть і логіку дій тих, хто здійснює регулювання економіки. Вчений вважає, що не можна розглядати споживачів і підприємців лише об'єктами макрорегулювання. «У них є свої мізки, і очікування людей такі ж важливі для економіки, як і економічна політика уряду».
Раціональні очікування базуються на достатньо повній інформації, на аналізі, оцінках майбутніх подій, на прогнозах, тобто на передбаченні економічних подій. Як зазначав американський економіст Г.-А. Саймон, «класичний спосіб включити очікування в економічну теорію — це передбачити, що той, хто приймає рішення, може оцінити загальний імовірний розподіл майбутніх подій».
Оскільки при формуванні своїх очікувань економічні суб'єкти використовують наявну доступну інформацію оптимально (раціонально), й очікування їхні, вважає Р.-Е. Лукас, слід розглядати як раціональні. Отримуючи інформацію, наприклад, про несподіване зростання цін на готову продукцію, підприємці розширюють виробництво, зростає попит на додаткову робочу силу. Згідно з теорією раціональних очікувань підприємці одразу реагують на це зростання: збільшують свої інвестиції у виробничий капітал. Товарно-грошові запаси зменшуються і поступово ринкова ситуація стабілізується. Господарські суб'єкти, які найшвидше і кращим чином використовують отриману інформацію, можуть вжити заходи, що здатні збалансувати виробництво і зайнятість, внаслідок чого циклічні коливання припиняються.
Р.-Е. Лукас у своїй теорії виходить не з того, що люди завжди точно передбачають, а з того, що вони не роблять постійно помилкових передбачень, які можуть використовувати політики. Крім того, ключові інституції, що приймають рішення (великі фірми, головні фінансові установи і профспілкові організації), наймають до штату економістів, які допомагають передбачити результати нової державної політики. Отже, постійно обманювати основні інституції економіки (які приймають рішення) неможливо.
Раціональні підприємці використовують всю наявну інформацію, у т. ч. й про те, як функціонує економіка і як здійснюється економічна політика. Це дає змогу їм передбачати наслідки змін в економіці, незалежно від їх причини, і відповідним чином приймати рішення, які максимізують їхній добробут.
Теорія раціональних очікувань передбачає невтручання держави в економіку. Висновок про те, що держава не повинна втручатися в економіку випливає із функції пропозиції Р.-Е. Лукаса, сутність якої полягає в тому, що оскільки учасники господарського процесу поінформовані про державні заходи, то очікуваний ними рівень цін збігається з фактичним рівнем, і, відповідно, економічна політика не впливає на реальне виробництво продукції. Зміни у виробництві наявні лише в тому випадку, коли учасники господарського процесу стикаються з несподіваними заходами або припускаються помилок.
Р.-Е. Лукас вважає, що не бажано здійснювати жодних несподіваних для суб'єктів господарювання заходів з боку держави, навіть ефективних, оскільки вони породжують додаткову непевність. Держава може тільки контролювати рівень цін і пропозицію, причому друге — шляхом зниження податків. Тобто йдеться про безперспективність, безплідність командних дій з боку держави.
Втручання держави в економічне життя Р.-Е. Лукас вважає неприйнятним не тільки в довгостроковому періоді, а й у короткостроковому. На його думку, великі корпорації володіють достатньо повною інформацією і швидко реагують на рішення керівництва. Корпорації здатні не лише прогнозувати «економічну погоду», а й передбачити імовірні дії правлячих кіл. Грошова «підкачка» попиту призводить не до зростання виробництва, а до інфляційного сплеску цін. Р.-Е. Лукас виходить з того, що ринкова економіка сама здатна відновити порушену рівновагу. Ціни досить гнучкі і рухливі, їх коливання відбуваються на рівні фірм. На макрорівні ціни вирівнюються. Втручання держави лише порушує процес ринкового саморегулювання. Для забезпечення адекватної реакції економічних агентів на зміни господарської політики необхідно, щоб вони були завчасно повідомлені про ці зміни і довіряли прогнозам та оцінкам державних структур. Проблема обліку раціональних очікувань — це проблема дієвості економічної політики, її здатність впливати на хід економічних подій.
Теорія раціональних очікувань Р.-Е. Лукаса ознаменувала переосмислення макроекономічної політики, а практичне застосування її дало вагомі результати. Практика підтвердила, що при оцінюванні та розрахунках результатів нової економічної політики держави (наприклад, реформи податкової системи, зміни режиму зовнішньої торгівлі, нової грошово-кредитної політики, нової системи обмінних курсів тощо) слід обов'язково враховувати і ефект зміни раціональних очікувань. На основі цієї теорії було розроблено декілька економетричних моделей функціонування ринкової економіки, сформульовано правила, які дають змогу об'єктивно оцінити економічну політику держави.
Підтвердженням практичної значущості теорії раціональних очікувань було проведення ряду досліджень на матеріалі дефляційних процесів в американській економіці 80-х років XX ст. Попередня інфляція в економіці США не досягла гіперстадії і тому її наслідки не були чітко виражені. Однак дефляція початку 80-х років знизила реальний обсяг виробництва, значно більше, ніж передбачає теорія адаптивних очікувань. Деякі економісти вважають, що позитивні зміни в економіці СІЛА відбулися на основі «кредиту довіри», виявленого вищими політичними і фінансовими колами. Тобто крива сукупного попиту американської економічної системи зсунулася вниз завдяки вірі народу в те, що адміністрація президента Р. Рейгана та керівники Федеральної резервної системи вирішили вивести країну з інфляції. Такий ефект відповідав теорії раціональних очікувань.