У праці «Теорія олігополії» (1964) Дж.-Дж. Стіглер вказує на негативні властивості олігополії, зокрема, прагнення фірм-олігополістів до змови про ціни чи обсяг виробництва, постійне недовантаження виробничих потужностей, надмірні затрати на рекламу тощо. Але загалом він визначає олігополію як позитивне явище сучасної економіки, оскільки олігополісти шляхом таємних угод прагнуть забезпечити якомога більші прибутки своїх учасників. Він робить спробу визначити фактори, від яких залежить здійснення таких намірів. Хоча Стіглер і визнає, що фірми, які домовляються, повинні досягати згоди про ціни, але увагу він зосереджує на проблемі виконання таких негласних угод. При цьому вчений виходить із існування складної структури цін. Водночас він припускає, що така структура відображає неоднорідність продуктів і покупців, з огляду на ризик залучення потенційних конкурентів у галузь.
Однак перевірити, чи збігаються оголошені продавцями ціни неможливо. До того ж результати перевірки можуть не відповідати дійсності, оскільки таємне зниження цін можливо виявити, лише проаналізувавши ціни, заплачені покупцями. Так, вчений дійшов висновку, що реальним способом виявлення негласних знижок можуть бути методи статистичного аналізу. Зокрема, основною ознакою надання фірмою прихованих знижок є укладення нею таких угод, які за реальних умов вона не змогла б здійснити.
Аналізуючи проблеми олігополії, Стіглер дійшов таких висновків:
— таємні угоди фірм ефективніші на тих ринках, де покупці точно повідомляють про заплачені ними ціни, зокрема при урядових закупівлях;
— можливості таємних угод є обмеженими, якщо склад покупців постійно змінюється (наприклад, у будівництві);
— ефективність таємних угод перебуває у зворотній залежності від величини, що характеризує розрив між величиною фірм-продавців.
Висновки Стіглера мають вагоме значення для ефективного регулювання повсякденної діяльності корпорацій, прогнозування щодо раціонального вкладення грошей. Його твердження, що укладення таємних угод між картелями в умовах вільного ринку призводить до зриву операції підтвердилося, наприклад, з Організацією країн-експортерів нафти (ОПЕК) у 80-ті роки, коли вона зіткнулася після нафтового буму із зниженням попиту на нафту, і коли втратили чинність всі угоди про тверді ціни на сировину.
У 1970 р. Дж.-Дж. Стіглер з Дж. Кіндалом опублікували працю «Поведінка промислових цін». Автори встановили, що уявна стабільність цін на неконкурентних ринках є фікцією. Адже прейскурантні ціни насправді настільки нееластичні і стабільні, що більшість угод укладається за реально існуючими на ринку цінами. їх висновок про більшу рухливість контрактних цін порівняно з раніше оголошеними ще раз підтвердив, що в США монополістична конкуренція призвела до створення розгалуженої системи прихованих цінових знижок. Вчені також довели, що «адмініструючі ціни» — це ілюзія. «Єдина ціна є міфом. Майже універсальною є множинність цін продажу і цін покупок».
У своїх дослідженнях Дж.-Дж. Стіглер значну увагу приділив динамізації теорії фірми, аналізуючи внутрівиробничі і міжзаводські взаємозв'язки не тільки в умовах стати-ки, а й динаміки. У такий спосіб він наблизив свою теорію промислової організації до реальних умов великого бізнесу.
Теорія промислової організації є ключовою для розуміння природи організаційних змін і нововведень. Дж.-Дж. Стіглер розробив методи застосування загальнотеоретичних положень теорії до аналізу конкретних проблем. Це стосується насамперед проблеми вертикальної інтеграції і теорії фірм та ринків.
Вивчивши наслідки регулювання галузей господарства, вчений дійшов висновку про його неефективність. Воно не впливає на ціни в галузі. Часто регулювання сприяє окремим підприємствам чи професійним групам, а не всьому суспільству. Тому постає питання виправданості існування органів управління. Деякі його ідеї, що стосуються пом'якшення, а то й відмови від державного регулювання в промисловості США («Громадяни і держава: нариси про регулювання», 1975), «Приємні та больові відчуття сучасного капіталізму», 1982), були реалізовані адміністраціями Дж. Картера і Р. Рейгана. Сам Стіглер залишався незалежним ученим, заявивши, що «не належить до школи рейганоміки.., лише прагне ослабити надмірний урядовий тиск на виробництво».
Дж.-Дж. Стіглер підтримав широке впровадження знань про промислові організації у формальну мікроекономічну теорію. Зокрема, він запропонував класичні моделі конкуренції і монополії для оцінювання реальних ринкових процесів. Проаналізувавши межі розподілу праці та розширення фірми, він встановив, що розміри фірми залежать від транспортних затрат і щільності населення. Дж.-Дж. Стіглеру належить впровадження в теорію промислової організації поняття «виживання»— мінімальної величини фірми (обсягу виробництва і кількості працівників), що необхідна для її існування в умовах постійної зміни технологій та ситуації на ринку.
Результати досліджень Дж.-Дж. Стіглера було враховано при розробленні Антимонопольним відділом Міністерства юстиції США «Правил вертикальних злиттів», які у новій редакції сприяли обмеженню правового раціоналізаторства адвокатів уряду.
Висновок
Значення теорії промислової організації полягає в тому, що вона не лише продуктивно застосовується для дослідження різних економічних явищ (змін механізмів управління на ринках напівфабрикатів, ринках праці, методів корпоративного управління і державного регулювання), а й допомагає зрозуміти мікроекономічні деталі і загальні тенденції вертикальної інтеграції.
Література
1. Абрамова, М. А. Экономическая теория / М.А. Абрамова, Л. С. Александрова. – М. : Юриспруденция, 2001. – 400 с.
2. Архипов, И. И. Экономика : учебник для вузов / И. И.Архипов, А. К. Большаков. – М. : Проспект, 2006. – 840 с.
3. Корниенко, О. В. Экономическая теория : практикум / О. В. Корниенко. – Ростов н/Д : Феникс, 2008. – 320 с.
4. Макконнел, К. Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика / К. Р. Макконне, С. Л. Брю. – М. : Республика, 2003. – 486 с.
5. Микроэкономика : учебное пособие для вузов / под ред. М. И. Плотницкого.- Минск : Новое знание, 2005.
6. Мицкевич, А. А. Сборник заданий по экономике с решениями / А. А, Мицкевич. – М. : Вита-Пресс, 2001. – 592 с.