Правила складання статистичних таблиць:
? Для того щоб таблиці були наочними і виразними, їх не треба робити громіздкими та перевантажувати деталями. Інколи доцільніше замість однієї великої таблиці побудувати кілька пов’язаних, логічно послідовно таблиць.
? Загальний заголовок таблиці має розкривати зміст таблиці у стислій, виразній формі, містити відомості про те, якої території і періоду стосуються наведені в ній дані, одиниці виміру, якщо вони єдині для всієї сукупності. Заголовок (назви) рядків і граф також треба формулювати стисло і виразно. Слова в таблиці пишуться повністю, без скорочень. У разі відсутності загальної одиниці виміру в кожній графі проставляють відповідну.
? У таблиці мають бути всі необхідні підсумки: групові і загальні.
? Якщо таблиця складається з багатьох граф, то їх слід нумерувати.
? До таблиці потрібно давати пояснення у вигляді посилання, примітки в тих випадках, якщо наведені в ній дані вирізняються певними особливостями, наприклад, є попередніми, стосуються лише частини певної території, не охоплюють усіх одиниць сукупності тощо.
? Відсутність значень ознаки у певних одиниць позначають знаком тире, а відсутність відомостей - трьома крапками.
Аналіз статистичних таблиць доречніше починати із загальних підсумків, які дають змогу скласти загальну характеристику сукупності, після чого можна переходити до вивчення даних окремих рядків та граф.
Статистичні графіки і правила їх побудови
Унаслідок опрацювання даних різних видів спостережень дістають багато цифрового матеріалу, який розміщують у таблицях. Застосування табличного методу суттєво полегшує орієнтування в зібраному та згрупованому матеріалі. Проте здебільшого статистичні дослідження не обмежуються лише таблицями.
Таблична форма викладу кількісного матеріалу не завжди дає змогу достатньо наочно і чітко відобразити загальну картину стану чи розвитку якого-небудь явища, розкрити закономірності зв’язку статистичних показників або їхнього розподілу. А тому для розв’язання цих та інших завдань поряд із статистичними таблицями широко застосовують графічний спосіб зображення статистичних величин.
Статистичний графік – це спосіб наочного зображення й узагальнення статистичних даних про соціально-економічні явища і процеси за допомогою геометричних образів, малюнків або схематичних географічних карт.
Графіки застосовують здебільшого для характеристики (порівняння) розвитку показників у часі й просторі, вивчення структури та структурних зрушень, контролю за виконанням планових завдань, характеристики розміщення і поширення явищ у просторі, а також для аналізу зв’язків і залежностей між різними показниками або між значеннями варіаційної ознаки і частотами чи частками. Для побудови статистичного графіка потрібно знати, з якою метою складається графік, вивчити вихідний матеріал та оволодіти методикою графічних зображень.
Основні елементи графіка: поле графіка, графічні образи, масштабні орієнтири та експлікація графіка. Кожний елемент має своє призначення і виконує відповідну роль у побудові й інтерпретації графіка.
Поле графіка – це простір, на якому розташовуються геометричні та інші знаки, тобто графічне зображення. Цей простір має певний розмір і обмежується або аркушем чистого паперу, або географічною чи контурною картою.
Розмір поля залежить від призначення графіка. В статистичних дослідженнях найчастіше застосовують графіки у вигляді прямокутників з нерівними сторонами по вертикалі і горизонталі, а також і графіки у вигляді квадратів. Співвідношення нерівних сторін полів графіка звичайно беруть від 1 : 1,33 до 1 : 1,50, якщо вертикальну сторону прийняти за 1.
Просторові орієнтири задають у вигляді прямокутної системи координат, тобто координатної сітки. В картограмах засобами просторової орієнтації є географічні карти.
Графічний образ – це сукупність різноманітних геометричних та графічних знаків, за допомогою яких відображують статистичні величини. У статистичних графіках використовують такі геометричні знаки, як крапки, відрізки прямих ліній, квадрати, прямокутники, кола, півкола, сектори, а також негеометричні знаки - символи у вигляді силуетів або малюнків. Це і є основою графіка, його мовою.
Масштабові орієнтири статистичних графіків – це масштаб, масштабні шкали і масштабні знаки, які використовуються для визначення розмірів геометричних та інших графічних знаків.
Масштаб – це умовна міра переведення числового значення статистичного явища в графічне і навпаки. Тобто це довжина відрізка шкали, прийнята за числову одиницю. Наприклад, 1 см на графіку відповідає 1000 одиницям виробленої продукції, або 1 см2 дорівнює 100 км2 на досліджуваній території.
При побудові графіка масштаб має бути таким, аби ясно і чітко проявлялися відмінності зображення статистичних величин і можна було їх легко порівнювати між собою. Найпоширенішою для статистичних графіків є система прямокутних координат. Найкраще співвідношення масштабу по осі абсцис і ординат становить 1,41 : 1, відоме під назвою „золотого перетину”. На осі ординат графіка мас бути нульова точка. У випадках, коли мінімальне значення ознаки набагато вище нуля, доцільно робити розрив вертикальної шкали.
Масштабна шкала – це лінія, поділена на відрізки точками відповідно до прийнятого масштабу. Носієм шкали звичайно є пряма або крива лінії. Залежно від цього масштабні шкали поділяють на прямолінійні і кругові.
Довжину відрізків між сусіднім поділками шкали називають графічним інтервалом, а різницю між числовим значеннями цих поділок – числовим інтервалом. Обидва інтервали можуть бути рівними і нерівними.
Шкалу, в якій рівним графічним інтервалом відповідають рівні числові інтервали, називають рівномірною, або арифметичною.
Якщо рівним графічним інтервалам відповідають нерівні числові інтервали, шкалу називають нерівномірною, або функціональною. Для побудови статистичних графіків з функціональною шкалою найчастіше застосовують логарифмічну функцію у=lg x.
Масштабні знаки – це еталони , які зображують на графіку статистичні величини у вигляді квадратів, кругів, силуетів тощо. Ними користуються для визначення розмірів і співвідношень статистичних величин, зображених на графіку. Тобто для порівняння графічних знаків зі знаком - еталоном.
Експлікація графіка – це пояснення, що розкривають його зміст і основні елементи: заголовок (назва) графіка, одиниці виміру, умовні позначення.
Назва графіка має зрозуміло, чітко і стисло розкривати основний його зміст і відповідати на три запитання: - „що?”, „коли?”, „де?”.
На кожній масштабній шкалі графіка вказують відповідні статистичні величини та одиниці їх вимірювання.
Пояснювальні написи до окремих елементів графічного образи можуть лежати в полі графіка або виносить як умовні позначення за його межі.
Класифікація статистичних графіків дає можливість визначити їхні загальні риси, аналітичні можливості та метод побудови. Графіки класифікуються за функціонально - цільовим призначенням, видами, формами і типами основних елементів:
За загальним призначенням:
аналітичні, ілюстративні та інформаційні;
За функціонально-цільовим призначенням: графіки групувань і рядів розподілу, динаміки, взаємозв’язку і порівняння;
За формою графічних образів; крапкові, лінійні, площинні, просторові і фігурні;
За типом системи координат: графіки у прямокутній і полярній системі координат;
За масштабними шкалами: графіки з рівномірними, функціональними і мішаними шкалами.
Класифікація графіків за виглядом Ії поля дає змогу виділити дві великі групи графіків: діаграми і статистичні карти.
З огляду на розв’язувані завдання розрізняють статистичні графіки:
1) порівняння статистичних величин;
2) структур і структурних зрушень;
3) зображення динаміки статистичних показників;
4) контролю виконання плану;
5) розташування і поширення в просторі;
6) варіаційних рядів ( їх буде розглянуто далі, в гл. 7)
7) взаємозв’язку і взаємозалежності (гл. 9) .
Графіки, які застосовують для зображення статистичних даних, надзвичайно різноманітні. Розглянемо ті, що найчастіше трапляються в статистичній практиці.
Графіки порівняння статистичних величин
Здебільшого для графічного порівняння величин статистичного показника, які характеризують його зміну в просторі, застосовують діаграми.
Діаграми – це вид графіків, в яких цифровим (кількісним) даним відповідають різні геометричні фігури і лінії. Діаграми бувають стовпчикові, стрічкові, секторні, лінійні та деякі інші.
Стовпчикові діаграми найбільш простий, наочний і поширений вид графіків в одному вимірі. В них статистичні дані зображують у вигляді стовпчиків – прямокутників однакової ширини, розташованих вертикально на осі абсцис і будь-якої висоти. Кожний окремий стовпчик характеризує окремий об’єкт. Загальне число стовпчиків дорівнює кількості порівнювальних об’єктів. Відстань між стовпчиками однакова, але інколи стовпчики розташовують упритул один до одного.
Якщо стовпчики - прямокутники, які зображують числа, розташовувати не по вертикалі, а по горизонталі, тоді це – стрічкова діаграма.
Стовпчикові і стрічкові діаграми взаємозамінні, оскільки в обох випадках використовують один вимір - висоту стовпчика або довжину стрічки.
Зображення діаграм у вигляді стрічок зручніше, ніж у вигляді стовпчиків, оскільки біля кожного прямокутника можна вказати відповідну назву, записавши її горизонтально (рис. 4.2).
Стрічки на даній діаграмі розташовані щільно одна до одної.
Для порівняння кількох абсолютних значень використовують також квадратні діаграми. Для того щоб визначити сторони квадрата, потрібно добути корінь квадратний із абсолютного значення, що характеризує явище, в даному випадку - з обсягу виробництва телевізорів кольорового зображення.