Пошук політичної ренти — це прагнення отримати економічну ренту за допомогою політичного процесу (аналiз цього явища iнiцiювали працi Анни Крюгер у 1974 р.). Державні чиновники намагаються отримати матерiальнi вигоди за рахунок як суспільства в цілому, так i окремих осіб, які домагаються прийняття окремих рішень. Бюрократи, беручи участь у політичних процесах, роблять спроби провести такi рушення, якi б гарантували їм отримання економічної ренти за рахунок суспільства. Політики зацiкавленi у рішеннях, які забезпечують явні й швидкі вигоди за прихованих витрат, що важко визначаються. Подiбнi рішення сприяють зростанню популярності полiтикiв, але, як правило, вони економічно неефективні.
Iєрархiчна структура державного апарату будується за тими ж принципами, що i структура великих корпорацій. Проте державні установи часто не можуть скористатися перевагами органiзацiйної структури приватних фірм.
Причинами цього є слабкий контроль за їх функціонуванням, недостатня конкуренція, велика самостiйнiсть бюрократії. Тому представники теорії суспільного вибору виступають за будь-яке обмеження економічних функцій держави. Навіть виробництво суспільних благ не є приводом, на їх погляд, для державного втручання в економіку, оскільки рiзнi платники податків отримують неоднакову вигоду з державних програм. На їх думку, демократичним є опосередковане перетворення ринку суспільних товарів i послуг в економiчнi блага.
Умовою ефективної боротьби з бюрократією вони вважають приватизацiю, її змістом — розвиток “м’якої iнфраструктури”, а кiнцевою метою — створення конституцiйної економiки. Запропоноване У. Несканеном поняття “м’яка iнфраструктура” означає збiльшення економiчних прав людини (змiцнення прав власностi, чеснiсть та вiдповiдальнiсть за виконання контрактiв, терпимiсть до iнакомислячих, гарантiї прав меншин тощо) i обмеження сфер дiяльностi держави.
Логiчним завершеннял теорiї суспiльного вибору є постановка питання про провали держави (уряду). Такi провали — це випадки, коли держава (уряд) неспроможна забезпечити ефективний розподiл i використання суспiльних ресурсiв. Здебiльшого до провалiв держави вiдносять: 1. Обмеженiсть необхідної для прийняття рішення iнформацiї. Подібно до того, як на ринку можливе існування асиметричної інформації, так i урядові рішення часто можуть прийматися за вiдсутностi надійної статистики, дані якої дали б змогу прийняти правильніше рішення. Більше того, наявність могутніх груп з особливими інтересами, активного лобі, потужного бюрократичного апарату призводить до значних викривлень існуючої iнформацiї. 2. Недосконалість політичного процесу. Нагадаємо лише деякі моменти: маніпулювання голосами у зв’язку з недосконалістю регламенту, лобізмом, логролiнгом, бюрократизмом, пошуком політичної ренти. 3. Обмеженість контролю над бюрократiєю. Стрiмке збiльшення державного апарату створює все новi й новi проблеми у цiй сферi. 4. Нездатнiсть держави передбачати та ефективно контролювати найближчі i вiддаленi наслiдки прийнятих нею рішень. Справа в тому, що економiчнi агенти часто реагують не так, як передбачав уряд, їх дiї дуже змінюють змiст i спрямованість розпочатих урядом акцій (або законів, схвалених законодавчими зборами). Державні заходи, будучи включеними до загальної структури, часто приводять до наслiдкiв, що дуже вiдрiзняються вiд початкових цілей. Тому кiнцевi результати дій держави залежать не лише вiд неї самої.
Дiяльнiсть держави, спрямована на виправлення «провалів» ринку, виявляється далекою вiд досконалості. До фіаско ринку додається фіаско уряду. Тому слід суворо стежити за наслідками дiяльностi уряду i вчасно коригувати їх залежно вiд соцiально-економiчної i політичної кон’юнктури. Економiчнi методи мають застосовуватися таким чином, щоб вони не пiдмiняли дії ринкової сили. Застосовуючи ті чи iншi регулятори, уряд має суворо стежити за негативними ефектами i завчасно вживати заходів щодо лiквiдацiї негативних явищ.
Висновки
1. Нові історичні обставини та зрушення 20-30-хх років, в першу чергу «Велика депресія», поставили під сумнів основні постулати неокласицизму та його вихідний принцип – принцип лібералізму. Остаточного удару завдали кейнсіанці, які запропонували нову концепцію економічного розвитку. Послаблення позицій неокласицизму як основи економічної політики зовсім не означало відмови від неокласичної методології аналізу економічних явищ.
2. Консервативна неокласика. Неокласичні теорії економічного зростання. Теорії економічного зростання, які завжди були в центрі уваги неокласичної школи, під впливом нових реалій набули нового трактування. Якщо раніше вони спиралися на абсолютизацію регулюючої ролі ринку, то тепер почали враховувати й кейнсіанські підходи. Ці теорії називають консервативними, оскільки їхні автори як і раніше, дотримувались неокласичних принципів.
3. Неокласичне відродження – течія в економічній теорії, що виникає в 70-х роках ХХ ст. на базі ідеї про необхідність мінімізації державного втручання в економіку. Теорія раціональних очікувань. Представники цієї течії (Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Уоллес) намагаються створити модель, яка формалізує суб’єктивну поведінку виробників та споживачів, прогнозуючи їхню реакцію на зміни політики та ринкової економічної ситуації. Неокласичний синтез – течія економічної думки, яка поєднує положення неокейнсіанських і неоліберальних концепцій. Її засновником вважається Дж. Хікс, який у 30-ті рр., одразу ж після виходу праці Кейнса «Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей», запропонував ідею синтезу кейнсіанства та неокласичної теорії.
4. Теорія суспільного вибору сформувалася у 60-ті рр., її засновником був американський економіст, лауреат Нобелівської премії Джеймс Б’юкенен (народився 1919 р.). Оновні праці – «Фірма злагоди», «Теорія суспільного вибору», «Свобода, ринок і держава». В основі суспільного вибору покладено припущення , що принцип раціональної поведінки людини можна застосувати для дослідження будь-якої сфери діяльності, пов’язаної з необхідністю вибору, у тім числі для дослідження політичних процесів. Політику Б’юкенен трактує як обмін. Різниця між ринковим і політичним обміном полягає в тім, що на ринку відбувається взаємовигідний обмін, а в політиці – ні. Б’юкенен доводить, що в моделі представницької демократії рішення політиків і державних органів зумовлені їх власними інтересами. Основною метою політиків є одержання максимуму голосів на виборах, метою державних органів є максимальне збільшення своїх бюджетів, розмірів та влади. Їх поведінка подібна до поведінки мікроекономічних суб’єктів, які прагнуть максимізації корисності та прибутку. Результатом є «парадокс голосування», коли більшістю голосів парламенту приймається рішення в супереч інтересам більшості населення або «логроллінг» (перекачування колоди) – торгівля чи обмін голосами між представниками різних партій з метою проходження потрібного закону через парламент. З огляду на ці суперечності прихильники теорії суспільного вибору пропонують реформування політичної системи з поширенням ринкових відносин на політичну сферу. Політика може і мусить будуватись на таких самих взаємовигідних договірних умовах, як і ринковий обмін.
Список використаної літератури
1. Історія економічних учень: Підручник: У 2 ч. – Ч. 2/За ред.. В. Д. Базидевича. – 2-ге вид., випр. – К.: Знання, 2005. – 567 с.
2. Історія економічних учень: Підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Титаренко та ін. – К.: КНЕУ, 1999.
3. Історія економічних учень: Навч.-метод. Посіб. Для сам ост. Вивч. Диск./Л. Я. Корнійчук, Г. Ю. Кириллова та ін. – К.: КНЕУ, 2002. – 284 с.
4. Історія економічних учень: Навчальний посібник. / Юхименко П. І,, Леоненко П. М. – К.: Знання-Прес, 2002. – 514 с.
5. Мочерний С. В., Довженко М. В. Історія економічних вчень (сучасна економічна думка). Навч. Посіб. – Львів. Новий світ-2000. 2004. – 480 с.