Зміст
Вступ
1. Теоретичні основи нагромадження капіталу
1.1 Фактори нагромадження капіталу
1.2 Форми нагромадження капіталу
2. Способи нагромадження капіталу
2.1 Методи нагромадження капіталу
2.2 Роль нагромадження капіталу
3. Нагромадження капіталу в Україні
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми: аксіомою політичної економії є твердження про те, що об'єктивні передумови капіталістичного або ринкового, господарювання закладаються в процесі первісного нагромадження капіталу, тобто в період, коли кардинально змінюється структура та інституціональний формат попередньої економіки: капітал як нагромаджена праця у вигляді речового фактора виробництва відокремлюється від безпосереднього виробника і як власність стає основою, головним рушієм суспільного виробництва. При цьому корінну сутність ринкової трансформації економіки визначає процес первісного нагромадження акції уряду, породжуючи неоднозначні наслідки.
Нагромадження основного капіталу завжди було і залишається опорою економічного, політичного, інтелектуального прогресу суспільства, бо за його допомогою здійснюються розширене відтворення матеріально-речових факторів (товарів і послуг) і економічні відносини людей з приводу виробництва валового внутрішнього продукту; спостерігається різниця між рівнями життя людей. Це викликає масу проблем і саме в цьому полягає актуальність теми курсової роботи.
Метою написання даної роботи є висвітлення складності процесу нагромадження капіталу в сучасних умовах господарювання.
Завдання роботи:
― узагальнити теоретичні основи нагромадження капіталу;
― вивчити сутність нагромадження капіталу як економічної категорії;
― розглянути основні фактори і форми нагромадження капіталу;
― описати способи та методи нагромадження капіталу;
― розкрити роль нагромадження капіталу;
― дослідити нагромадження капіталу в Україні.
Об’єкт дослідження: вся сукупність різних аспектів теорії і практики науки, яка дозволяє розкрити сутність нагромадження капіталу.
Предмет дослідження: процес нагромадження капіталу.
Методологічні основи дослідження: один з методів, які використовував автор, був ґрунтовний нагромадження капіталу.
Інформаційними джерелами дослідження були підручники по економічній теорії та журнали: «Економіка України», «Економіка і прогнозування», «Вісник Тернопільської академії народного господарства».
1. Теоретичні основи нагромадження капіталу
1.1 Фактори нагромадження капіталу
Сутність та структура капіталу, механізм самозростання вартості, процес виробництва і присвоєння доданої вартості, формування капіталу, його нагромадження є предметом вивчення найпомітніших вчених-економістів, темою дискусій і полемік.
Термін «капітал» (англ., фр. саріtal, лат. саріtalis – головний) вживають у різних аспектах: «майно» і «володіння», «самозростаюча вартість» і «самозростаючі гроші» або взагалі нагромаджена праця в різних уречевлених формах. Так, основоположники класичної політекономії (А. Сміт і Д. Рікардо) ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Однак А. Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується для подальшого функціонування у виробництві та іншій економічній діяльності й приносить дохід. Позитивним у такому трактуванні сутності капіталу є те, що його матеріально-речовий зміст пов’язується як з факторами виробництва, так і процесом отримання доходу. Останнє є домінуючим для розуміння змісту поняття «капітал». Непринципова відмінність між класичною буржуазною політекономією і сучасною економічною (західною) теорією полягає в тому, що остання суттєво розширює перелік елементів (видів) нагромадженої праці (багатоаспектна виробнича та інформаційна інфраструктура тощо) при розгляді змісту капіталу. До складу капіталу вони включають надбані знання і навички, в тому числі й професійно-кваліфікаційні, а інвестиції на їх здобуття називають «людським капіталом» (Дж. Беккер, Ф. Махлуп), на відміну від «фізичного капіталу». Часто в західній літературі капітал ототожнюється з фінансовими ресурсами (насамперед з грошима – С. Фішер, Р. Дорнбуш, Дж. Робінсон) і навіть розглядається як специфічний фактор виробництва, що створює дохід [2, 51].
Таким чином, починаючи з А. Сміта, буржуазна політекономія в особах багатьох його послідовників (Дж.С. Міль, А. Маршалл, П. Самуельсон та ін.) розглядає капітал як сукупність факторів виробництва, що приносять дохід.
З точки зору трактування матеріально-речового змісту капіталу до такої позиції дуже наблизилось і марксистське розуміння цієї проблеми. Однак між ними є принципові відмінності, особливо щодо процесу функціонування різних складових капіталу та їх ролі у створенні вартості.
А ось за К. Марксом, капітал – це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (перш за все виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і перманентно відтворює саму себе, тобто приносить додаткову вартість. Капітал змінює свою економічну форму прояву. Так, він може виступати (проявлятись) у формі: певної суми грошей; засобів виробництва; готової продукції (товарів) на складі, призначеної на продаж; засобів існування найманих працівників тощо. Поряд з цими матеріально-речовими формами капітал, як уже зазначалося, можна розглядати і як суспільні відносини.
Важливий вклад у розробку теорії нагромадження капіталу вніс К. Маркс. Дослідження К. Маркса розпочинає з аналізу простого відтворення, коли ще не відбувається процесу нагромадження. Процес капіталістичного нагромадження, з одного боку, є процесом відтворення капіталу взагалі, а з іншого – відтворення його в розширеному масштабі. Маркс спочатку розглядає просте відтворення, а потім у дослідження включає розширене відтворення, або нагромадження. Аналіз розширеного відтворення, у свою чергу, дає змогу зробити низку узагальнень і сформулювати основні тенденції розвитку капіталістичного нагромадження. К. Маркс з’ясовує, як капіталістичні відносини, виникнувши раз, постійно відтворюються самим процесом капіталістичного виробництва [5, 280].
Отже, викладені положення про сутність, форми прояву капіталу були і залишаються не завжди загальновизнаними різними економічними концепціями, теоріями та науковими напрямами. З їх порівняння можна дійти висновку, що найповніше сутність капіталу як руху, що набуває різних форм, у тому числі форму суспільних відносин людей, ми знаходимо перш за все у Маркса.
Чимало економістів витлумачує суть капіталу на основі концепції «продуктивності капіталу». Вони вважають, що кожний фактор виробництва має фізичну продуктивність, тобто створює свою частку доходу. Ряд авторів при визначенні капіталу в центр уваги кладе фактор часу. На їх думку, одержуваний капіталістом дохід становить собою своєрідну винагороду за відмову непродуктивного використання коштів, за відмову від задоволення особистих потреб, за очікування благ майбутніх.
У процесі історичного розвитку економічні категорії зазнають еволюції, що безпосередньо стосується поняття «нагромадження капіталу». Економічна еволюція зумовлює появу нових концепцій і трактувань капіталу.
На сучасному етапі є дві основні концепції капіталу – асоціальна й соціологічна. У свою чергу, асоціальна концепція капіталу має два напрямки. Один напрямок характеризує капітал як сукупність засобів виробництва, інший – як грошову суму, використовувану для господарських операцій з метою одержання доходу. Інакше кажучи, два напрямки асоціальної концепції капіталу кладуть в основу різні об’єкти. Перший напрямок під капіталом розуміє фізичний капітал: верстати, машини, будинки, споруди, запаси матеріалів і напівфабрикатів у їхньому вартісному вираженні. Попит на капітал на ринку факторів виробництва – це попит фірм на фізичний капітал, який дає змогу фірмам реалізовувати свої інвестиційні проекти.
Представники другого напрямку вважають капіталом фінансові ресурси (гроші та грошовий капітал). Купівля – продаж фізичного та фінансового капіталів відбувається на певних, особливих ринках, відповідно – на ринку інвестиційних товарів, котрий є сегментом ринку факторів виробництва, і на фінансовому ринку [3, 180].
Соціологічна концепція розглядає нагромадження капіталу як історичну категорію, котра виражає специфічні суспільно-виробничі відносини між суб’єктами економіки з приводу умов (факторів виробництва) і результатів виробництва.
Представники соціологічної концепції під нагромадженням капіталу розуміють суспільно-виробничі відносини з приводу перетворення частини вартості додаткового продукту в додаткові фактори виробництва, котрі супроводжуються не тільки зростання ВВП, а й розширення відповідних відносин власності. Прихильники асоціальної концепції, навпаки, ігнорують характер відносин власності, у рамках яких відбувається процес нагромадження, і зводять останній тільки до нарощування масштабів функціонуючого капіталу з метою максимізації прибутку. Неважко помітити, що соціологічна концепція нагромадження капіталу має яскраво виражений ідеологічний характер. Остання обставина й стала однією з причин підміни поняття «нагромадження капіталу» на поняття «інвестиції».
Друга причина, чому термін «нагромадження капіталу» був замінений на «інвестиції», в тому, що згодом у відтворенні реального капіталу дедалі більшу роль став відігравати фінансовий сектор економіки. До того ж, фінансовий сектор стає розвинутою сферою нового фінансового підприємства, специфіка якого в тому, що одержання прибутку базується на вкладеннях у фінансові активи. У цих умовах, коли значення сфери обігу (а саме в ній функціонують суб’єкти фінансового підприємства) у формуванні прибутку стало зростати, поняття «капітал» перестало виражати споконвічну суть процесу – вкладення в основну сферу економіки – безпосереднє виробництво. Саме тому в економічній літературі заходу, щоб відобразити ширшу палітру вкладень, стали використовувати поняття «інвестиції» [17,31].