Тема “СУТНІСТЬ КЕЙНСІАНСЬКОЇ ТЕОРІЇ”
План
Вступ
1. Загальні положення кейнсіанської теорії
2. Історичні передумови виникнення кейнсіанства.
3. Розробка Д.М. Кейнсом нової методології економічного аналізу
4. Основні положення «Загальної теорії зайнятості, процента та грошей»
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У наш час циклічність економіки нікого не дивує: періоди підйому змінялися кожного разу спадом і загостренням всіх соціальних і економічних проблем. Але світова економічна криза 1929-1933 рр., що обрушилася з колосальною силою на розвинені і нерозвинені в промисловому відношенні країни, і виявила нездатність неокласичної теорії, запропонувати способи виведення економіки з цієї глибокої кризи.
І оскільки "сила" неокласичної теорії кінця ХIХ - початку ХХ століть розповсюджувалася головним чином на мікроекономічний аналіз в умовах нетипової кризи, став необхідний ще і інший - макроекономічний аналіз, до якого звернувся один з найвідоміших економістів ХХ сторіччя англійський учений Дж. М. Кейнс.
У 1936 році була опублікована книга Джона Мейнарда Кейнса (1883-1846) «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Прийнято вважати, що саме ця книга знаменувала собою початок так званої “Кейнсіанської революції “, яка є одним з найбільш значущих подій в історії економічного аналізу за останні два століття.
Кейнсіанську революцію можна трактувати різним чином. З одного боку, ця революція полягала в забезпеченні відособлення в самостійну дисципліну цілої гілки економічної науки - макроекономіки. Звичайно, і класики, і неокласики мали свої уявлення про макрофункціонування ринкового господарства. При цьому вивчення макроекономічних питань здійснювалося як би «між іншим», без виділення цих питань як самостійний об'єкт розгляду. Завдяки революції кейнсіанський аналіз макроекономічних проблем почав здійснюватися незалежно від досліджень аспектів цінності, конкуренції, поведінки споживача і так далі.
З іншого боку, кейнсіанська революція була реакцією на недоліки неокласичного підходу до аналізу економічного життя. Те, що зароджувалося в ході кейнсіанської революції, повинне було стати як методологічною, так і теоретичною альтернативою неокласичній школі. По-перше, макроекономічні функції, виведені Дж.М. Кейнсом як правило, базувалися на звичках, емоціях, закономірностях групової поведінки. По-друге, були внесені фундаментальні зміни до власне економічної теорії, зробивши принципово новий аналіз макроекономічних взаємозв'язків.
В ході її здійснення було зроблено висунення на перший план елементів сукупного попиту, особливо інвестицій в основний капітал. В результаті вдалося продемонструвати, що ринкова економіка є внутрішньо нестабільною, а її нормальним станом є вимушене безробіття. Тому виникає необхідність в активному втручанні держави в макроекономічне функціонування ринкового господарства.
В наслідок розвитку поглядів Дж. М. Кейнса, в економічній теорії утворився гігантський розрив між неокласичною мікроекономікою і кейнсіанською макроекономікою, побудованих на різних методологічних передумовах, що містили різні і не зіставні об'єкти дослідження і теорії, майже протилежні оцінки, що приводили до різних виводів щодо бажаності втручання держави в економіку. В результаті подальший розвиток «макроекономіки після Дж. М. Кейнса» пішов двома шляхами.
З одного боку, більшість макроекономістів почали намагатися вписати кейнсіанськую макроекономіку в неокласичні стандарти сучасної економічної науки. Так, еволюція традиційного кейнсіанства трансформувалася в кейнсіансько-неокласичний синтез, де теорія Дж. М. Кейнса була проінтерпретована як особливий, приватний випадок неокласичної теорії. Пізніше самі представники неокласичної традиції відкинули кейнсіанський підхід неокласичного синтезу і виробили власну макроекономіку. В результаті з'явилися такі школи, як монетаризм і нова класична. У відповідь на це деякі кейнсіанці створили нову інтерпретацію учення Дж. М. Кейнса, втім, вельми далеку від того, що він сам мав на увазі; так виникло неокейнсіанство.
З іншого боку, деякі економісти спробували розвинути оригінальне учення Дж. М. Кейнса і різкіше протиставити свій підхід неокласичної теорії, а заразом і кейнсіанській теорії у вигляді кейнсіансько-неокласичного синтезу. Створена цими економістами школа отримала назву «посткейнсіанство». Посткейнсіанство на сьогодні є єдиною значущою теоретичною альтернативою в макроекономічному аналізі як неокейнсіанству, так і школам представників неокласичної традиції - монетаризму і новій класиці.
Метою даної роботи є вивчення і поглиблення теоретичних знань, аналіз основних концепцій кейнсіанської теорії.
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ КЕЙНСІАНСЬКОЇ ТЕОРІЇ
Великі класики минулого не розрізняли мікро- і макроекономічні аспекти економіки. Мікроекономічний аналіз був створений неокласичною економікою, створення основ короткострокового макроекономічного аналізу припало на долю Кейнса.
Теорію Кейнса можна назвати "кризовою", оскільки, по суті, він розглядає економіку в стані депресії. По його теорії, держава повинна активно втручатися в економіку унаслідок відсутності у вільного ринку механізмів, які по-справжньому забезпечували б вихід економіки з кризи. Кейнс вважав, що держава повинна впливати на ринок в цілях збільшення попиту, оскільки причина капіталістичних криз - перевиробництво товарів.
Він пропонував декілька інструментів. Це гнучка кредитно-грошова політика, стабільна бюджетно-фінансова політика і ін. Гнучка кредитно-грошова політика дозволяє переступити через один з серйозних бар'єрів - нееластичність заробітної плати. Це досягається, вважав Кейнс, шляхом зміни кількості грошей в обігу. При збільшенні грошової маси реальна зарплата зменшиться, що стимулюватиме інвестиційний попит і зростання зайнятості. За допомогою бюджетно-фінансової політики, Кейнс рекомендував державі збільшити податкові ставки і за рахунок цих засобів фінансувати нерентабельні підприємства. Це не тільки зменшить безробіття, але і зніме соціальну напруженість. Головними рисами кейнсіанської моделі регулювання є:
· частка національного доходу висока і перерозподіляється через держбюджет;
· створюється обширна зона державного підприємництва на основі утворення державних і змішаних підприємств;
· широко використовуються бюджетно-фінансові і кредитно-фінансові регулятори для стабілізації економічної кон'юнктури, згладжування циклічних коливань, підтримки високих темпів зростання і високого рівня зайнятості.
Теорія Дж. М. Кейнса насправді вельми прагматична, тісно пов'язана з тлумаченням завдань державної політики і в цьому сенсі знаменує собою методологічний поворот від соціально нейтральної економіки до традицій політичної економії.
2. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНЕКНЕННЯ КЕЙНСІАНСТВА
Кейнсіанство — один з провідних напрямів економічної науки XX ст. і сучасності. Свою назву він отримав за прізвищем видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883—1946) — засновника макроекономічної теорії та принципів державного регулювання ринкової економіки.
Теоретична система Кейнса знаменувала наукову революцію в економічній теорії XX ст., докорінно змінивши траєкторію її попереднього розвитку.
Особливістю докейнсіанської наукової ситуації було панування неокласичного напряму. Ідейно та теоретично він наслідував і розвивав класичну доктрину ринкового лібералізму (laissez faire) з її ідеями стихійної ринкової рівноваги, ринкового саморегулювання та невтручання держави в економіку. Ця доктрина відповідала реаліям господарювання в умовах вільної ринкової конкуренції, які переважали у XIX ст. Але наприкінці XIX — на початку XX ст. світова економіка вступила в нову фазу соціально-економічного розвитку, що породила нові економічні явища та протиріччя, осмислення і розв'язання яких потребувало інших підходів в економічній теорії. Задовольнити запити свого часу і був покликаний новий науковий напрям — кейнсіанство.
Історичними передумовами генезису кеінсіанства в економічній теорії першої третини XX ст. став комплекс взаємопов'язаних економічних, політичних та теоретико-гносеологічних чинників, які стали поворотними у розвитку капіталістичної системи господарювання та світової економіки. Найголовнішими з них були такі.Політичним прологом до подальшої ланцюгової реакції економічних та політичних потрясінь та катаклізмів початку XX ст. стала Перша світова війна. Руйнування господарських механізмів мирної доби значною мірою обумовив глибинні суперечності подальшого економічного розвитку, зокрема, входження в смугу кризового розвитку, яка розпочалась післявоєнним розпадом валютної системи, кризою 1920—1921 pоків. Світова війна стала також могутнім фактором нарощування політичної нестабільності, загострення питання про майбутні перспективи капіталізму як суспільної системи.
Безпосереднім економічним приводом до переосмислення класично-неокласичної ліберальної доктрини та розробки проблем макроекономіки стала світова економічна криза 1929—1933 pоках. Її роль в економічній історії XX ст. дійсно була безпрецендентною за своєю масштабністю та багатоплановою зазначенням і наслідками. Разом з тим вона становила лише "верхівку айсбергу", ставши закономірним результатом попередньої тривалої глибинної трансформації ринкової системи.
Суть зазначеної ринкової трансформації, що відбувалась в останній третині XIX — першій третині XX ст., полягала у модифікації ринкового механізму, внаслідок чого він дедалі більше втрачав характер вільного ринку, трансформуючись в ринкову модель недосконалої конкуренції. В основіцього процесу лежав комплекс об'єктивних соціально-економічних факторів: