В умовах глобалізації зберігається такий аспект економічної функції держави, як державне гарантування економічній діяльності при загостренні конкуренції (монополізму), охорона прав споживачів від недобросовісного виробника, визначення правових основ ринку, зокрема, забезпечення рівноправ'я всіх форм власності, правовий захист власника, стимулювання державними коштами ефективної ринкової економіки, досягнення в національному підприємництві збалансованості інтересів особи, суспільства і держави.
Особливо важлива роль економічної стратегії в узгодженні національних інтересів суспільства із загальними інтересами міжнародного співтовариства, оскільки від добробуту кожної країни залежить добробут людства в цілому.
Сучасна економічна ситуація у світовому господарстві потребує відповідного управління державою. Можна виділити основні акценти управління національними економіками деяких країн світу (див. табл. 2.1) [6, с. 371].
Таблиця 2.1.
Основні акценти управління національними економіками провідних країн світу
| Держава | Спрямованість держави | Рушійна сила управління | Акценти державного регулювання |
| США, Голландія | Свобода підприємництва | Закон, суспільство | Інфраструктура |
| Німеччина | Соціальна орієнтація | Уряд | Податки |
| Данія, Іспанія | Професійність та лібералізація влади | Особистість | Галузева політика |
| Японія, Північна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур | Жорстка дисципліна та перерозподіл ресурсів | Традиції | Ресурси |
| Україна | Податковий вплив | Олігархічні інтереси | Все |
В Україні не має чітко спрямованого напряму державного розвитку, що сповільнює процес економічної інтеграції, та не дозволяє ефективно боротись з негативними наслідками глобалізації. За думкою П.В. Круша [6, с. 371] економічна інтеграція України у світове господарство сьогодні базується на формуванні професійних кадрів управління, вибірковому регулюванні підприємницької діяльності, законодавчій розбудові ринкової економіки.
Основні напрями державного управління та формування національних стратегій продиктовані умовами глобалізації, тобто політика держав повинна бути направлена на боротьбу з негативними та використання позитивних наслідків глобалізації. Можна виділити такі загальні напрями економічної політики, що потрібні за умов глобалізації:
- Впровадження контролю за ринком капіталів та міжнародними фінансовими потоками за допомогою міжнародних фінансових організацій. Контроль за рухом безготівкових розрахунків, для уникнення фінансових спекуляцій та афер.
- Державний вплив на розподіл переваг від глобалізації та національного прибутку в окремих галузях національної економіки. Підтримка галузей соціальної сфери;
- Контроль за діяльністю ТНК. Впровадження ефективного антимонопольного законодавства;
- Впровадження політики протекціонізму, захист національного виробника. Сприяння підвищенню конкурентоспроможності національних товарів та послуг за допомогою податкової та міжнародної політики;
- Ефективна політика в соціальній сфері, зокрема в освіті. Контроль за рухом робочої сили. Впровадження льгот в освіті та працевлаштуванні громадян країни.
Основним завданням уряду кожної окремої країни має бути забезпечення конкурентоспроможності її національної економічної і правової системи і що проводиться нею економічної політики, тобто створення благополучного бізнесу-клімату для утримання вітчизняних інвесторів і залучення іноземних. Друге завдання – забезпечення відповідності між національною економічною системою і економічними системами інших країн (гармонізація), ради зниження транзакційних витрат, не дивлячись на всі дилеми, пов'язані з цим процесом. Нарешті, всі країни вимушені брати участь в наданні глобальних і регіональних суспільних благ, тобто тісно співробітничати у вирішенні таких проблем, як лібералізація усесвітньої торгівлі, забезпечення стабільності глобальної фінансової системи, екологія, кліматичні зміни, міграції, боротьба із злочинністю і тероризмом, боротьба з бідністю, епідемічними захворюваннями, розвиток наукових досліджень, базової освіти і тому подібне. Чим більше потенціал країни – економічний, демографічний, військово-політичний – тим більше зобов'язань у вирішенні глобальних і регіональних проблем і більше відповідальності за рішення, що приймаються, на національному рівні.
3. Основні напрями стратегії розвитку національної економіки України
Сучасна стратегія розвитку економіки України спирається перш за все на основні напрямки інтеграції, тобто участі в міжнародних організаціях та союзах, та напрямки внутрішньої реорганізації структури економіки та економічних інститутів відповідно вимогам ринкових відносин.
На сьогодні Україна є членом понад 40 міжнародних організацій, зокрема ООН, СНГ, Рада Європи, ВТО та ін.. Стратегічними напрямами інтеграції є вступ до ЄС, формування більш тісних взаємовідносин з НАТО.
Основна увага на шляху євроінтеграції України має бути відведена розробці та реалізації стратегії забезпечення конкурентоспроможності національної економіки на ринку ЄС з відповідними умовами та етапами підготовки внутрішнього економічного середовища до європейських вимог, а саме: досягнення європейського рівня продуктивності праці, прибутковості виробництва, заробітної плати тощо [2, с. 41–42].
Розуміючи важливість цієї проблеми, Уряд України прийняв Програму діяльності Кабінету Міністрів «Єдність, конкурентоспроможність, нова якість життя (Конкурентна Україна)» до 2011 року, в якій зазначено, що «вирішення нагальних проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру, забезпечення дотримання принципів демократії, прав і свобод громадян, підвищення добробуту населення і міжнародного авторитету України, побудова сильної конкурентоспроможної європейської країни є основними засадами державної політики Уряду України на найближчу перспективу». Як підкреслено в документі, «конкурентна економіка – це економіка, яка спроможна виробляти товари та послуги, що є конкурентними на європейському та світових ринках, з використанням конкурентних переваг, наявних мотиваційних механізмів до розвитку та конкурентної робочої сили» [3].
У період до 2011 року відповідно до цієї Програми в Україні повинно бути забезпечене стійке економічне зростання, істотне підвищення рівня добробуту українського народу, зокрема: щорічне реальне зростання валового внутрішнього продукту на рівні 6 % та подвоєння за 5 років його номінальних обсягів за умови збереження незначних темпів інфляції; формування інвестиційного потенціалу економіки – частка валового нагромадження основного капіталу у структурі валового внутрішнього продукту становитиме не менш 25 % в середньому за рік; зростання валового нагромадження основного капіталу в середньому за рік на 12 %; зростання експорту товарів та послуг на 9–10 % щорічно за умов зростання частки інноваційного продукту; зростання реальної заробітної плати в середньому за рік на 10 %; збереження стабільності національної валюти; зниження енергоємності національного продукту до середньоєвропейського рівня [3].
Для успішної інтеграції України у європейський економічний простір варто наближати основні критерії власного розвитку до стандартів ЄС. Основою стратегії економічного та соціального розвитку на середньострокову перспективу має стати створення реальних передумов вирішення основного геополітичного завдання України – інтеграції до ЄС, що передбачає, в першу чергу, інституційні перетворення та реформи в соціально-економічній сфері.
За думкою С.Л. Тігіпко одним з наслідків глобалізації є зростаюча конкуренція на фінансових ринках, що вимагає розширення фінансового інструментарію, видів банківських послуг, забезпечення безперервності процесу впровадження фінансових інновацій. Розв’язати ці проблеми можна на основі цілої низки взаємопов’язаних законів – «Про іпотечні цінні папери», «Про лізинг», «Про строкові фінансові інструменти», «Про електронний документообіг», «Про організацію формування та обігу кредитних історій» та інші [14].
Є.В.Вєтров виділяє два основних напрями стратегії розвитку національної економіки – стратегія оборонного та наступального характеру. Оборонна стратегія полягає в протистоянні негативному впливу глобалізації, забезпеченні цілісності держави та ефективному розвитку національної економіки, використовуючи прогресивні форми світо господарських зв’язків, а також досягнення світової системи господарювання і потенціал власної економіки. Наступальна стратегія повинна мати довгостроковий характер, враховувати глобальні зміни світової системи господарювання, сприяти інтеграції національної економіки в світовий економічний простір. Важливим при цьому є використання власних можливостей, а участь зарубіжних партнерів має бути лише одним з компонентів економічної стратегії держави [10].
Згідно з указом президента України про «Стратегію економічного та соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції" на 2004-2015 роки» [1] можна виділити основні напрями стратегії розвитку України.
Необхідним є зміцнення ресурсного потенціалу регіонів та підвищення їхньої конкурентоспроможності, забезпечення всебічного розвитку людського потенціалу та реалізація інноваційної політики в регіонах.
Головними пріоритетами розвитку виробничо-економічного потенціалу мають бути розбудова виробничої, транспортної й ринкової інфраструктур, сприяння розвитку підприємництва.